ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
20 березня 2014 року Справа № 813/1120/14
Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді Мричко Н.І.
Судді Гулика А.Г.
Судді Москаль Р.М..
за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.
представника відповідача Романа Н.О.
представника третьої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної виконавчої службу України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльність, скасування постанови від 22.01.2014 року ВП №41321511 та зобов'язання до вчинення дій,-
встановив :
ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, в якій, згідно уточнених позовних вимог просить:
1.Визнати протиправним:
- невиконання Державною виконавчою службою України вимог ст.124 Конституції України, ст.14 Кодексу адміністративного судочинства при виконанні виконавчого листа №2а-10535/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом;
- бездіяльність Державною виконавчою службою України при виконанні виконавчого листа №2а-10535/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом;
- внесення в постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №41321511 від 22.01.2014 року завідомо неправдивої інформації;
2. Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №41321511 винесену 22.01.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейко Максимом Валерійовичем як незаконну;
3. Зобов'язати Державною виконавчою службою України здійснити всіх заходів для виконання виконавчого листа №2а-10535/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом;
4. Встановити, чи до повноважень Державної виконавчої служби України входить:
- виконання вимог ст. 124 Конституції України, ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства;
- виконання виконавчого листа №2а-10535/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом;
- здійснити всіх заходів для виконання виконавчого листа №2а-10535/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №41321511 від 22.01.2014 року винесене державним виконавцем ВПВР ДВС України Борейко М.В. є незаконною оскільки державним виконавцем вноситься завідомо неправдива інформація, а саме: в постанові не вказано документальних доказів скерування МВС України на адресу позивача листа за вих.№15/2-3961 від 09.07.2013 року та отримання такого ОСОБА_3; в постанові також не зазначено що в листі вих.№15/2-3961 від 09.07.2013 року надано повну інформацію на звернення ОСОБА_3 від 06.08.2012 року. Крім того. позивач зазначає. що в порушення ст.170 КАС України державний виконавець ВПВР ДВС України не звернувся до суду за роз'ясненням судового рішення щодо фактичного його виконання. У зв'язку з тим, що на момент подання позову відповідачем не надано повної інформації на звернення від 06.08.2012 року такими діями відповідач не виконав вимог ст.ст.40,124 Конституції України, ст.14 КАС України, чим порушив права позивача гарантовані ст.ст.40, 55, 129 Конституції України, що призвело до невиконання виконавчого листа №2а-10533/12/1370 виданого 06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом. Просить позов задовольнити повністю.
24 лютого 2014 року згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду здійснено заміну первинного відповідача - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на належного відповідача - Державну виконавчу службу України.
В ході судового розгляду, на підставі ст.53 КАС України судом залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство внутрішніх справ України.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав на адресу суду клопотання згідно якого просить розглядати справу у його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Позовні вимоги підтримує повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, вважає такі вимоги необґрунтованими та безпідставними з наступних підстав. На адресу ВПВР ДВС України надійшло повідомлення МВС України від 09.01.2014 року №12/6-28 згідно якого встановлено, що рішення Львівського окружного адміністративного суду виконане у повному обсязі, а саме: надана відповідь на його звернення від 06.08.2012 року з урахуванням вимог постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 року. Керуючись п.8 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом закінчено виконавче провадження ВП №41321511, про що 22.01.2014 року винесено постанову. З урахуванням викладеного, вважає, що державним виконавцем законно, з врахуванням норм чинного законодавства при наявності всіх законних підстав винесено оскаржувану постанови про закінчення виконавчого провадження, а позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи - Міністерства внутрішніх справ України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає посилання ОСОБА_3 як на підставу позовних вимог відсутність підтверджуючих доказів скерування листа від 09.07.2013 року №15/2-3961, надання повної інформації на звернення ОСОБА_3 від 06.08.2012 року та отримання останнім такої не відповідає дійсності з огляду на таке. Листом від 09.07.2013 року №15/2-3961 Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України бурці В.В. була надана відповідь на його звернення від 06.08.2012 року з урахуванням вимог постанови Львівського Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 року. Вказана відповідь була скерована на адресу позивача згідно з вимог чинного законодавства. З огляду на викладене, вважає безпідставним вимоги позивача, а відтак, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши заперечення представників відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17.05.2013 року Львівським окружним адміністративним судом прийнята постанова у адміністративній справі № 2а-10535/12/1370, згідно з якою зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України надати повну інформацію на звернення ОСОБА_3 від 06.08.2012 року.
06.07.2013 року Львівським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист № 2а-10535/12/1370 про зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України надати повну інформацію на звернення ОСОБА_3 від 06.08.2012 року.
25.12.2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейком М.В. відкрито виконавче провадження №41321511 з приводу виконання виконавчого листа №2а-10535/12/1370 Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2013 року.
26.12.2013 року вказана вище постанова про відкриття виконавчого провадження скерована Міністерству внутрішніх справ України.
Міністерством внутрішніх справ України отримано постанову ДВС України від 5.12.2013 року ВП № 41321511.
09.07.2013 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 7.05.2013 року № 2а-10535/12/1370 надано повну інформацію на звернення ОСОБА_3 від 06.08.2012 року з урахуванням вимог постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 року.
22.01.2014 року державним виконавцем ВПВР ДВС України Борейком М.В. на підставі п.8 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 41321511.
При вирішенні вказаного спору по суті, суд виходив з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 ЗУ «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов'язок вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і вказаним Законом.
Відповідно до ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
Згідно з припису норми ч.8 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як слідує з матеріалів справи, оскаржувану постанову від 22.01.2014 року про закінчення виконавчого провадження № 41321511, державний виконавець виніс після отримання відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України повідомлення Міністерства внутрішніх справ України від 09.01.2014 року № 12/6-28, згідно з яким встановлено, що рішення Львівського окружного адміністративного суду виконано фактично в повному обсязі, а саме: листом від 09.07.2013 року № 15/2-3961 ОСОБА_3 була надана відповідь на його звернення від 06.08.2012 року з урахуванням вимог постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 року.
Таким чином, надання відповіді на поставлені запитання, свідчить про фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа від 06.07.2013 року № 2а-10535/12/1370, що в свою чергу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606 є наслідком закінчення виконавчого провадження.
Суд звертає увагу на те, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо правової оцінки інформації, яку надав боржник у листі за № 15/2-3961 від 09.07.2013 року, тобто він не може перевіряти її достовірність чи повноту, оскільки інформація, про яку запитував стягував у виконавчому провадженні, не належить до відання компетентного у цій сфері органу, в даному випадку до Державної виконавчої служби України
Щодо вимоги позивача про встановлення повноважень ДВС України виконання вимог ст. 124 Конституції України, ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України та виконання виконавчого листа № 2а-10535/12/1370, виданого 06.07.2014 року Львівським окружним адміністративним судом, суд зазначає наступне.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), як зазначено у статті 1 Закону України «про виконавче провадження», це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Вище уже зазначено про те, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У спірних правовідносинах предметом оскарження, по суті, є постанова від 22.01.2014 року про закінчення виконавчого провадження, тому під час судового розгляду суд перевіряє наявність у державного виконавця законних підстав для прийняття такого рішення, а також наявність інших обставин, які мали значення для прийняття рішення/вчинення дій під час виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого документа. Критерії, на відповідність яким суд повинен надати оцінку рішенням/діям чи бездіяльності відповідача - суб'єкта владних повноважень наведено у частині 3 статті 2 КАС України, де серед іншого передбачено, що в таких справах суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, оскільки це прямо передбачено у п. 6 ч. 4 ст. 105 КАС України. Проте з огляду на наведені вище законодавчі норми, суд вважає, що такі вимоги можуть розглядатися у спорі між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. У спорі між особою, як у даному випадку, та суб'єктом владних повноважень предметом оскарження є рішення, дії чи бездіяльність останнього, відтак вимоги позивача щодо встановлення повноважень відповідача не відповідають завданням адміністративного судочинства та є безпідставними.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням норм ст. 94 КАС України судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текс постанови виготовлено 25 березня 2014 року.
Головуючий- суддя Мричко Н.І.
Суддя Гулик А.Г.
Суддя Москаль Р.М.