Справа № 761/2228/14-ц
Провадження №2/761/2292/2014
іменем України
18 березня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
при секретарі - Вітріщаку Р. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто», третя особа: ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та стягнення коштів,-
В січні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів, в якому просив визнати недійсною Угоду № 367867 від 25.07.2013 року, укладену між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 щодо надання послуг з придбання автомобіля по системі «АвтоТак» недійсною з моменту укладання та стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 34 812,66 грн. та судові витрати у розмірі 577,52 грн. Позивачка посилалась на ту обставину, що не давала згоди на укладення її чоловіком - ОСОБА_2 вищезгаданої угоди, яка виходить за межі дрібної побутової та передбачає внесення грошових коштів, які є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вважає її такою, що має бути визнана судом недійсною.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні.
Третя особа проти задоволення позову не заперечував.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, повно та всебічно дослідивши письмові докази по справі та обставини справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 25 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто просто» та ОСОБА_2 укладено угода № 367867 про надання останньому як учаснику послуг системи «Авто Так» послуг, спрямованих на придбання автомобіля «Шевроле Авео», вартістю 89 920 грн.
Угода була укладена шляхом підписання сторонами тексту самої Угоди та додатків до неї №1 та №2, які є її невід'ємними частинами.
За вказаною угодою ТОВ «Авто Просто» зобов'язується надати ОСОБА_2, як учаснику системи «Авто Так», послуги з придбання автомобіля, а останній зобов'язується сплатити плату за послуги, пов'язані із вступом до системи, щомісячно сплачувати повні внески, тощо.
Як вбачається з квитанції №29 від 25 липня 2011 року, ОСОБА_2 внесено на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 3 237,12 грн.
За період з 25.07.2011 року по 15.07.2013 року ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ТОВ «Авто Просто» були сплачені грошові кошти у розмірі 36 099,62 грн.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 24 вересня 1994 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №12.
Як вказує позивач у позовній заяві, згоди на укладення такої угоди вона не давала, грошові кошти, що були сплачені на виконання вказаної угоди здійснені за рахунок сімейного бюджету, тобто грошовими коштами, що є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вважає Угоду такою, що суперечить чинним актам цивільного законодавства і, як наслідок, - є недійсною.
Суд не може погодитись з такими висновками позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
За ч. 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Ні позивачем у поданій позовній заяві, ні представником позивача у судовому засіданні жодним чином не доведено, що грошові кошти, які використовувались ОСОБА_2 для виконання своїх зобов'язань за Угодою №367867, взяті виключно з сімейного бюджету.
Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, тобто законодавством України передбачено, що не виключно все майно набуте у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, що виключає беззаперечність тверджень позивача з приводу використання ОСОБА_2 саме коштів, що перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як подружжя.
За ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 постанови від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 законом встановлено наступні вимоги, додержання яких є обов'язковими при укладенні правочину для його дійсності: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників (ст. 369 ЦК України).
Аналізуючи обставини справи та докази, надані сторонами, суд приходить до висновку, що зміст угоди відповідає вимогам закону, а тому настання юридичного наслідку у вигляді визнання договору недійсним є безпідставним.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Враховуючи, що укладена угода не потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, крім того, позивачем не доведено, що послугу, яку отримував ОСОБА_2 можна трактувати, як цінне майно, адже угода стосується надання послуг, а не безпосереднього придбання майна, суд приходить до висновку, що надання письмової згоди на укладення угоди ОСОБА_1 не вимагається законодавством.
Крім того, укладена угода в рамках системи придбання товарів у групах не є утворенням та розвитком пірамідальних схем у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ТОВ "АВТО ПРОСТО" надає споживачам послуги на основі системи, кінцевим результатом якої на підставі угод з учасниками групи є отримання автомобіля всіма учасниками, а споживачі сплачують кошти саме за одержання послуги, яка споживається в процесі її виконання. Крім того, кожний учасник отримує автомобіль відповідно до платежів, здійснених ним самим, та продовжує сплачувати за автомобіль до повної виплати. Таким чином, відсутні підстави вважати, що розподілення автомобілів проходить за пірамідальною схемою, а отже, відсутні підстави для застосування положень ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Таким чином, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто», третя особа: ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та стягнення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: