Справа № 22-ц/793/904/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 31 Резнік Ю. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вишня Н. В.
24 березня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Вишня Н. В.
суддів Гончар Н. І. , Ювшин В. І.
при секретарі Бражнюк О.В.
з участю апелянта ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поновлення строку позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця
27 серпня 2013 року ОСОБА_6 звернула до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поновлення строку позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до вироку Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 1994 року ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 145 КК України.
Згідно цього вироку ОСОБА_9 з своїми батьками ОСОБА_10, ОСОБА_11 в період з 20 травня 1989 року до січня 1991 року навмисно зруйнували житловий будинок по АДРЕСА_1 під літ. «Г», який належав на праві власності позивачу. Цивільний позов щодо відшкодування шкоди був залишений без розгляду.
Рішенням Уманського міського суду від 29.05.1996 року на ОСОБА_9 був покладений обов'язок відбудувати зруйнований будинок в розмірах, зазначених на плані-схемі будинковолодіння під літ. «Г», а також повернути меблі, що були в цьому будинку і належали позивачці.
ОСОБА_9 зволікав з виконання рішення, а ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично) помер.
Після смерті спадкодавця спадщину прийняли його діти: син спадкодавця та позивача ОСОБА_6- ОСОБА_12, донька відповідача ОСОБА_7 і спадкодавця - ОСОБА_8 і друга дружина спадкодавця ОСОБА_7.
Спадкове майно складалося з 1/2 частини будинковолодіння «А» в АДРЕСА_1 та з приватизованої земельної ділянки, площею 0,0690 га, яка розташована за вищевказаною адресою.
ОСОБА_6 зверталась в Уманський міський суд Черкаської області з позовом до ОСОБА_7, яка оформила спадкові права після смерті ОСОБА_9 на себе та свою доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, про відшкодування шкоди в натурі по боргах спадкодавця ОСОБА_9 в розмірі 94 319 грн., оскільки ОСОБА_7 не бажала задоволити вимоги ОСОБА_6, як кредитора, шляхом одноразового платежу. В своїй позовній заяві ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на належні ОСОБА_7 та її доньці ОСОБА_8 частки в домоволодінні та земельній ділянці.
Рішенням Уманського міськрайонного суду від 21.04.2004 року в задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено, оскільки рішення про визнання за нею права власності на домоволодіння, в якому мешкала неповнолітня ОСОБА_8, суперечило інтересам дитини і проти цього заперечував орган опіки та піклування.
Позивач вказує, що в даний час ОСОБА_8 досягла повноліття. При цьому знаючи про боргове зобов'язання спадкодавця ОСОБА_9, щодо відновлення майнового становище ОСОБА_6, та про свій обов'язок відшкодувати шкоду по боргах спадкодавця в межах вартості спадкового майна - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, користуючись спадковим майном не приймають мір до задоволення вимог позивача ОСОБА_6 про відшкодування шкоди заподіяної спадкодавцем.
Позивач вважає, що встановлений законодавством трьохрічний строк для звернення до суду з заявою про захист порушеного цивільного права пропущений нею з поважної причини, оскільки до цього часу позивач страждає від наслідків навмисного злочину по залишенню її з малолітньою дитиною без житла і без меблів, що негативно вплинуло на стан її здоров'я (позивач визнана інвалідом третьої групи) і при цьому вона приймала відповідні заходи по захисту порушених прав (оскаржувала в апеляційному та в касаційному порядку рішення Уманського міськрайонного суду від 21.04.2004 року та зверталась з позовом в Європейський суд справ людини).
Позивач зазначає, що на даний час вартість успадкованого відповідачами 2/3 частин майна становить 190 000 грн. Тому вона вважає, що відповідачі зобов'язані сплатити їй, як кредитору, одноразовий платіж по 95 000 грн. кожна. При цьому позивач не ставить питання про стягнення грошових коштів з її сина ОСОБА_12 за його частку у спадковому майні в сумі 95 000 грн., оскільки він в малолітньому віці разом із позивачем потерпів від навмисного злочину над ними, залишився без свого житла і повинен бути ним забезпечений. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 1282 ЦК України (2003 р.). Нанесені збитки за меблі, які прийшли в повну непридатність для використання, на думку позивача, вона оцінює в 14 500 грн.
Тому просить суд відновити строк звернення з заявою до суду про захист цивільного права, який пропущений з поважної причини та стягнути з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у відшкодування збитків по боргах спадкодавця ОСОБА_9 по 95 000 грн. з кожної особисто шляхом одноразового платежу.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року в позові про поновлення строку позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6, вважаючи рішення суду незаконним, просить його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у відшкодування збитків по боргах спадкодавця ОСОБА_9 по 95 000 грн. з кожної, поновивши строк звернення з заявою до суду як пропущений з поважної причини.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає лише частково.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про поновлення позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця, суд першої інстанції прийшов до висновку, що не реєстрація кредитором своїх претензій, у встановлений діючим на момент відкриття спадщини законодавством України строк - протягом шести місяців, як передбачено ст.557 ЦК, тягне за собою втрату самого права вимоги.
Колегія суддів не погоджується з підставами відмови у позові, оскільки судом при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Встановлено, що 18.05.1994 року Уманським міським судом Черкаської області постановлено вирок, відповідно до якого ОСОБА_9 було визнано винним в скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 145 КК України. (т. 1 а.с. 73). Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про відшкодування заподіяних збитків було залишено без розгляду, оскільки потерпіла ОСОБА_6 не пред'явила суду ніяких доказів про розмір збитків по діючих цінах і не могла назвати їх розмір в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Уманського міського суду від 29.05.1996 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди в натурі, останнього було зобов'язано відновити зруйнований житловий будинок розмірами, як вказано на план-схемі під літерою «Г» на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_2, яка закріплена за ОСОБА_6 Також відповідача ОСОБА_9 зобов'язано повернути ОСОБА_6 меблі: шафу, софу; кухонні меблі: буфет, дві тумбочки, стіл, стіл дубовий, дитяче ліжко (т. 1 а.с. 163-164).
Ухвалою Уманського міського суду від 10.06.1999 року прийнято відмову від позову ОСОБА_6 по справі за її позовом до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди в натурі, тобто про відбудову будинку та зміну порядку відшкодування шкоди. Провадження в справі було закрито в зв'язку з тим, що вона буде подавати інший позов, так як її позов про відшкодування шкоди відповідачем рішенням Уманського міського суду від 29.05.1996 року був задоволений частково, а саме суд зобов'язав ОСОБА_9 збудувати зруйнований будинок та повернути їй речі, однак він не виконав зобов'язання по відбудові будинку та привів речі в непридатний стан (т. 1 а.с. 56).
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер (т. 1 а.с. 243).
Як вбачається з матеріалів справи спадщину після смерті ОСОБА_9 отримали: ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 98,99).
Рішенням Уманського міськрайонного суду від 21 квітня 2004 року, за результатом розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на дві третини частки спадкового майна та стягнення різниці за нанесені збитки, в задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що в разі задоволення позову будуть порушені права малолітньої дитини - дочки відповідачки, ОСОБА_8, щодо її права на житло, а змінити позовні вимоги з метою отримання компенсації, позивачка ОСОБА_6 не бажала. Вказане рішення суду оскаржувалося позивачем в апеляційному і касаційному порядку, однак апеляційна та касаційна скарги не були задоволені і (т. 1 а.с. 57-61).
Беручи до уваги той факт, що спадкоємець помер ІНФОРМАЦІЯ_4, то правовідносини, пов'язані із відкриттям спадщини, прийняттям спадщини спадкоємцями і відповідно відповідальністю спадкоємців по боргах спадкодавця та порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця регулювався діючим на той час ЦК України.
Відповідно до ст. 556 ЦК України (1963 року) спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого майна.
При наявності кількох спадкоємців вони відповідають по боргах спадкодавця пропорційно до одержаних ними спадкових часток.
Спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідають за борги в межах дійсної вартості спадкового майна.
Згідно ст. 525 ЦК (1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 557 ЦК (1963 року) кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.
Претензії пред'являються незалежно від строку настання права вимоги.
Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.
Згідно п. 98 Інструкції, від 14.06.1994, № 18/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", державний нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 557 Цивільного кодексу, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії повинні бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги.
Про претензію, що надійшла, державний нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину.
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР, від 24.06.1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» зазначено, що встановлений ст. 557 Цивільного кодексу України шестимісячний з дня відкриття спадщини строк для пред'явлення претензій кредитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Непред'явлення в зазначений строк претензії призводить до втрати належного кредиторові права вимоги по боргах спадкодавця.
Таким чином, нереєстрація кредитором своїх претензій у строк, встановлений діючим, на момент відкриття спадщини, законодавством України ( ст. 557 ЦК (1963), тягне за собою і втрату самого права вимоги.
Саме на дані норми закону посилався суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову.
Проте колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції.
Як зазначено вище, після смерті спадкодавця і боржника позивачки, спадщину прийняли відповідачі та син самої позивачки, до якого вона претензій не пред'являє.
Між тим, до ОСОБА_7 02.09.2002 року та 23.04.2004 року позивачка вже пред'являла претензії відповідно про відшкодування шкоди по боргах спадкодавця та про визнання права власності на дві третини частки спадкового майна та стягнення різниці за нанесені збитки, але в задоволенні позову було відмовлено і не з підстав пропуску шестимісячного строку пред'явлення претензій до спадкоємців (а.с.235, 237 т.1).
Крім того, 7.11. 2002 року та 22.11. 2002 року ОСОБА_6 зверталася до державного нотаріуса з претензіями по боргах спадкодавця ОСОБА_9(а.с.246, 247 т.1).
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
В даному випадку, позивачка, знаючи про її порушене право, так як вже зверталася і в суд з заявами, і до нотаріуса з претензіями, знову, 27.08.2013 року, пред'являє претензії до спадкоємців і, в тому числі, до ОСОБА_8, яка 27.09.2008 року стала повнолітньою, про відшкодування шкоди по боргах спадкодавця ОСОБА_9 шляхом стягнення з спадкоємців по 95 000 грн. з кожної особисто у вигляді одноразового платежу.
Оскільки строк звернення нею до суду з вказаним позовом пропущений, просить його поновити, вважаючи причину пропуску поважною, так як до цього часу вона страждає від наслідків навмисного злочину по залишенню її з малолітньою дитиною без житла і без меблів, що негативно вплинуло на стан її здоров'я (визнана інвалідом третьої групи) і при цьому вона приймала відповідні заходи по захисту порушених прав (оскаржувала в апеляційному та в касаційному порядку рішення Уманського міськрайонного суду від 21.04.2004 року та зверталась з позовом в Європейський суд з прав людини).
Проте, колегія суддів не може розділити таку позицію позивачки щодо поважності пропуску нею строку звернення до суду з даним позовом, визнавши його поважним з названих нею підстав, оскільки ще при зверненні в 2004 році до ОСОБА_7 з позовом про визнання права власності на дві третини частки спадкового майна та стягнення різниці за нанесені збитки, вона могла змінити позовні вимоги з метою отримання компенсації, але цього зробити не бажала.
Крім того, слід зауважити, що з часу вступу в силу рішення Уманського міськрайонного суду від 21 квітня 2004 року, залишеного без змін апеляційним судом, згідно ухвали від 24 червня 2004 року, до часу звернення позивачкою до суду з даним позовом, минуло більше 9-ти років. Від часу перегляду справи касаційною інстанцією з постановленням ухвали від 28.04.2007 року про залишення рішення Уманського міськрайонного суду від 21 квітня 2004 року та ухвали апеляційного суду від 24.06.2004 року без змін, минуло майже 5-ть років, а з часу смерті її фактичного боржника минуло більше 11-ти років.
Надані позивачкою докази щодо її стану здоров'я і зокрема ті, що стосуються її лікування, не в повній мірі підтверджують неможливість звернення до суду з даним позовом протягом досить тривалого часу (а.с.83-96).
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним позовом без поважних причин.
Відповідачі не визнають позов в повному об'ємі і просять відмовити в поновленні строку позовної давності в тому числі.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що не реєстрація кредитором своїх претензій, у встановлений діючим на момент відкриття спадщини законодавством України строк - протягом шести місяців, як передбачено ст.557 ЦК, тягне за собою втрату самого права вимоги, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному об'ємі за відсутності поважних причин поновлення строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поновлення строку позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення.
Відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позову до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поновлення строку позовної давності та відшкодування шкоди по боргах спадкодавця.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :