11/775/2781/2013
1-192/11
Іменем України
24 грудня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю
прокурора ОСОБА_4
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12
засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 26 березня 2013 року, яким
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Макіївки Донецької області, раніше не судимого, який мешкає в квартирі АДРЕСА_1
засуджено за ст.187 ч.3 КК України і призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Макіївки Донецької області, раніше не судимого, який мешкає в квартирі АДРЕСА_2
засуджено за ст.187 ч.3 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст.187 ч.4 КК України - на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст.289 ч.3 КК України - на 10 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Макіївки Донецької області, раніше не судимого, який мешкає в квартирі АДРЕСА_3 ,
засуджено за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст.187 ч.4 КК України - на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст.289 ч.3 КК України - на 10 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку міста Макіївки Донецької області, раніше не судиму, яка мешкає в квартирі АДРЕСА_4 ,
засуджено за ст.187 ч.3 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України - на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ст.187 ч.4 КК України - на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ст.289 ч.3 КК України - на 10 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.
За ст.304 ч.1 КК України ОСОБА_16 виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.
Постановлено стягнути з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 солідарно на користь ОСОБА_18 на відшкодування матеріальної шкоди 7674 гривні 42 копійки, на користь ОСОБА_19 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди 60235 гривень.
Вироком суду ОСОБА_16 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 визнано винними у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, тобто розбою, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у приміщення, за наступних обставин.
На початку вересня 2010 року ОСОБА_20 познайомив ОСОБА_21 з ОСОБА_22 , яка розповіла їм про наміри здійснити напад на ОСОБА_23 , працюючого без трудового договору в шиномонтажній майстерні, розташованій у будинку АДРЕСА_5 , яка належала її співмешканцю ОСОБА_24 - суб'єкту підприємницької діяльності, з метою заволодіння документами на балансувальний верстат марки «Eldis 1530» вартістю 3160 гривень і шиномонтажний верстат «U-201» вартістю 7650 гривень для їх подальшої реалізації ОСОБА_25 , з яким вона заздалегідь домовилась про продаж зазначених верстатів, і який не був повідомлений про злочинні наміри ОСОБА_22 , ОСОБА_21 і Бєлікова.
У цей же день ОСОБА_22 запропонувала ОСОБА_21 і ОСОБА_14 шляхом вчинення розбійного нападу заволодіти грошима та іншими матеріальними цінностями, які знаходилися у вищевказаній майстерні, на що ОСОБА_21 і ОСОБА_14 погодилися.
Таким чином, ОСОБА_21 , ОСОБА_20 і ОСОБА_16 , вступивши в злочинну змову, досягли згоди про спільні злочинні дії.
З метою реалізації спільного злочинного умислу ОСОБА_22 розробила план нападу і розподілила ролі між учасниками злочинної змови. Згідно плану ОСОБА_21 і ОСОБА_20 повинні були шляхом вільного доступу через відкриті двері шиномонтажної майстерні проникнути до неї, де ОСОБА_20 мав завдати ОСОБА_26 численні удари в різні частини тіла, в тому числі і по голові, а потім збити з ніг. У цей час ОСОБА_21 , використовуючи фрагмент цегли в поліетиленовому пакеті, заготовлений ними заздалегідь, повинен був також наносити численні удари в різні частини тіла, в тому числі по голові ОСОБА_26 , допомагаючи тим самим подавити волю останнього чинити опір. Потім ОСОБА_21 і ОСОБА_20 за допомогою заздалегідь заготовленого скотчу повинні були зв'язати ОСОБА_26 і помістити його в шафу, заволодіти виручкою, яку повинні були залишити собі, і документами на вищевказані верстати для передачі їх ОСОБА_22 . Сама ОСОБА_22 під час нападу повинна була знаходитися поруч з приміщенням шиномонтажної майстерні і в разі появи сторонніх осіб будь-яким способом попередити про це ОСОБА_21 і ОСОБА_20 .
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_22 , ОСОБА_21 і ОСОБА_20 7 вересня 2010 року приблизно о 20-й годині, прибули до приміщення вищевказаної шиномонтажної майстерні. У цей час, перебуваючи в зазначеному місці, ОСОБА_16 залишилася на вулиці спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження у разі появи небезпеки, а ОСОБА_20 і ОСОБА_21 шляхом вільного доступу через незачинені двері, проникли до приміщення вищевказаної шиномонтажної майстерні, маючи при собі заздалегідь заготовлений ними фрагмент цегли в поліетиленовому пакеті для застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я ОСОБА_26 , а також скотч для заклеювання рота, зв'язування рук і ніг ОСОБА_26 .
Перебуваючи в приміщенні майстерні, приблизно о 20-й годині 05 хвилин ОСОБА_21 і ОСОБА_20 вчинили напад на ОСОБА_26 із застосуванням насильства, небезпечного для його життя і здоров'я, тримаючи при собі в поліетиленовому пакеті фрагмент цеглини для нанесення ударів і скотч для заклеювання рота, зв'язування рук і ніг ОСОБА_26 . З цією метою ОСОБА_20 завдав потерпілому удар кулаком в область голови. Однак ОСОБА_26 взяв зі столу підсобного приміщення електрошокер та з метою захисту направив його на нападників, внаслідок чого ОСОБА_21 і ОСОБА_20 покинули приміщення шиномонтажної майстерні і разом з ОСОБА_16 зникли з місця скоєння злочину.
Крім цього, ОСОБА_16 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 визнано винними у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб при вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, при тому, що ОСОБА_16 і ОСОБА_14 були особами, які раніше вчинили розбій, а також у незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, з проникненням в приміщення, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого за наступних обставин.
16 вересня 2010 року, ОСОБА_22 , достовірно знаючи про наявність у її співмешканця ОСОБА_24 великої суми грошей, маючи умисел на вчинення його умисного вбивства з корисливих мотивів з метою незаконного заволодіння вказаними грошима, а також автомобілем «NISSAN PREMERA», 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_18 , яким ОСОБА_27 керував за довіреністю, запропонувала раніше знайомим їй ОСОБА_20 та ОСОБА_28 здійснити напад на ОСОБА_27 та його умисне вбивство з корисливих мотивів з проникненням до його житла з метою незаконного заволодіння його майном, пообіцявши їм матеріальну винагороду за вчинення злочину у розмірі 15 000 гривень, на що ОСОБА_20 і ОСОБА_28 дали свою згоду, при цьому вищевказані особи попередньо розподілили ролі, згідно з якими ОСОБА_22 і ОСОБА_28 мали придбати лікарський препарат, який ОСОБА_22 , перебуваючи за місцем свого проживання із співмешканцем ОСОБА_27 , повинна була ввести останньому в організм, а також покласти в питво, з метою подавити його волю для вчинення опору і полегшення вчинення злочину. Після цього ОСОБА_16 повинна була по телефону повідомити ОСОБА_20 та ОСОБА_28 , що вона вищевказаним способом подавила волю до можливого опору ОСОБА_27 і вони можуть увійти всередину будинку з метою доведення їх спільного злочинного умислу до кінця.
22 вересня 2010 року ОСОБА_22 згідно з раніше розробленим планом спільно з ОСОБА_28 придбали в аптечному ветеринарному кіоску, розташованому в будинку АДРЕСА_6 , лікарський препарат «Левамізол - 10%» і 10 невстановлених досудовим слідством таблеток снодійної дії для введення його в організм ОСОБА_27 .
24 вересня 2010 року приблизно о 19-й годині ОСОБА_22 , перебуваючи разом з ОСОБА_27 в будинку, де останній проживав, по АДРЕСА_7 поклала ОСОБА_27 в пиво 10 вищевказаних таблеток снодійної дії і ОСОБА_27 , вживши це пиво, заснув.
Після цього ОСОБА_22 , переконавшись, що ОСОБА_27 заснув, подзвонила ОСОБА_20 і ОСОБА_28 і повідомила, що ОСОБА_27 спить, вказавши їм прибути на станцію «Фенольна», розташовану в селищі Новгородське в місті Дзержинськ Донецької області, де вона їх зустріне на автомобілі «таксі» і відвезе на місце вчинення злочину.
25 вересня 2010 року приблизно в 00 годин 20 хвилин ОСОБА_22 , зустрівши ОСОБА_20 і ОСОБА_28 на станції «Фенольна» на автомобілі «таксі», приїхала з ними і впустила їх в будинок за вищевказаною адресою, де ОСОБА_27 спав. ОСОБА_20 і ОСОБА_28 залишилися в прихожій будинку, а ОСОБА_22 в цей час з метою придушення можливого опору з боку ОСОБА_27 , спробувала ввести шляхом ін'єкції лікарський препарат «левамізол - 10 %» в організм ОСОБА_27 , але не змогла це зробити, оскільки останній почав прокидатися. Про це вона повідомила ОСОБА_20 і ОСОБА_28 .
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_22 приблизно о 1-й годині 30 хвилин знайшла у дворі будинку металевий «гвоздодер», який передала ОСОБА_20 з метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на здійснення нападу на ОСОБА_27 і його умисне вбивство. З цією метою ОСОБА_20 і ОСОБА_28 увійшли до спальні, де на ліжку спав ОСОБА_27 . Боріко з метою запобігання розбризкуванню крові, накрив лежачому ОСОБА_27 голову знайденим в будинку рушником, а ОСОБА_20 напав на ОСОБА_27 і завдав останньому не менше 10-ти ударів «гвоздодером» в область голови, від яких ОСОБА_27 помер на місці.
Потім, переконавшись, що ОСОБА_27 не подає ознак життя, ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 заволоділи майном, що знаходилось в будинку і належало ОСОБА_27 , а саме: ноутбуком марки «SONY Vaio VGN-C2SR» вартістю 3150 гривень; DVD - приставкою «ТСL DV-F63» вартістю 299 гривень; телефоном марки «SAMSUNG» вартістю 525 гривень; телефоном марки «NOKIA» вартістю 1000 гривень, сім-картою оператора мобільного зв'язку «ЛАЙФ» вартістю 25 гривень, сім-картою оператора мобільного зв'язку «МТС» вартістю 10 гривень, а всього майном на суму 5009 гривень, після чого ОСОБА_28 за вказівкою ОСОБА_22 шляхом вільного доступу через незачинені двері проник в гараж у дворі вищевказаного будинку і сів за кермо автомобіля «NISSAN PREMERA» 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 29 922,24 гривень, в замку запалювання якого знаходився ключ, відкрив ворота і вигнав вищевказаний автомобіль.
Великої суми грошей, яку ОСОБА_22 пообіцяла ОСОБА_20 і Боріко, в будинку ОСОБА_27 не виявилося.
З метою приховування слідів злочину, ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 поклали труп ОСОБА_27 в багажник вищевказаного автомобіля і на цьому автомобілі привезли його до водоймища кар'єра Новгородського цегляного заводу, де обтяживши труп гантеллю і металевою плитою, знайденими у дворі будинку, де проживав ОСОБА_27 , скинули труп у водоймище.
Після цього ОСОБА_22 , ОСОБА_28 і ОСОБА_20 з викраденим майном з місця вчинення злочину зникли і розпорядилися ним на свій розсуд.
В результаті спільних злочинних дій ОСОБА_20 , ОСОБА_22 і ОСОБА_28 потерпілому ОСОБА_27 були заподіяні відкрита черепно-мозкова травма у вигляді численних забитих ран обличчя та голови, великих крововиливів в м'які покриви голови, багатоуламковий перелом кісток черепа в правій лобно-скроневій області з переходом тріщин на склепіння черепа, великі крововиливи під оболонку і в речовину головного мозку, розтрощення речовини мозку в правій лобно-скроневій області, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя і здоров'я в момент заподіяння, і які перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_24 ..
Причиною смерті ОСОБА_27 стала відкрита черепно-мозкова травма у вигляді множинних забитих ран обличчя та голови, багатоуламкового перелому кісток черепа, розтрощення речовини головного мозку, великих крововиливів під м'які мозкові оболонки.
В апеляціях та доповненнях до них:
Прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування своєї апеляції посилається на те, що суд, призначивши покарання ОСОБА_22 , неправильно застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначив покарання, яке не відповідає тяжкості злочину, вчиненого ОСОБА_22 , та її особі, а також неправомірно зробив висновок про відсутність в діях ОСОБА_16 ознак злочину, передбаченого ст.304 ч.1 КК України, не давши належної оцінки невідповідності показань підсудних в судовому засіданні їх же показанням під час досудового слідства. Крім цього, посилається на порушення судом вимог ст.98 КК України при призначенні засудженим ОСОБА_21 , ОСОБА_20 та ОСОБА_28 додаткового покарання у виді конфіскації майна засуджених, оскільки вони вчинили злочини у неповнолітньому віці, у зв'язку з чим їм не могло бути призначене це додаткове покарання;
Засуджений ОСОБА_13 та його захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 просять вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_21 скасувати, кримінальну справу щодо останнього закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_21 злочину. В обґрунтування апеляцій посилаються на те, що суд неправильно оцінив дії ОСОБА_21 , оскільки останній не домовлявся з ОСОБА_22 та ОСОБА_20 про вчинення розбійного нападу на ОСОБА_26 , такого нападу фактично не було і достовірних доказів вчинення розбійного нападу судом не було встановлено. Між ОСОБА_29 і ОСОБА_20 виник конфлікт, який намагався припинити ОСОБА_21 , виштовхуючи ОСОБА_20 з приміщення майстерні. Захисник Ломакін, крім цього, посилається на те, що судом у вироку не встановлено, що ОСОБА_21 та ОСОБА_20 вчинили будь-які дії, направлені на заволодіння або на вимагання від ОСОБА_26 передачі їм грошей чи інших матеріальних цінностей, а також факту заподіяння потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень;
Захисник ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_15 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування апеляції посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги і в достатній мірі не оцінив усі докази, отримані ним в судовому засіданні, безпідставно взяв до уваги показання засуджених, які вони давали під час досудового слідства, не з'ясував місце знаходження речових доказів, не оглянув їх в суді, не встановив характер насильства при заволодінні автомобілем, безпідставно поставив у вину засудженим кваліфікуючу ознаку розбою - проникнення у житло потерпілого ОСОБА_27 , оскільки ОСОБА_22 проживала разом з потерпілим в цьому будинку, в порушення вимог ст.98 КПК України неправомірно призначив неповнолітньому на час скоєння злочину ОСОБА_28 додаткове покарання у виді конфіскації майна;
Засуджений ОСОБА_15 просить вирок суду першої інстанції щодо нього скасувати, вважаючи його незаконним та необґрунтованим В обгрунтування апеляції посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги докази, які підтверджують його непричетність до вбивства ОСОБА_27 , не дав оцінки факту порушення вимог закону при виявленні, вилученні та зберіганні речових доказів, не дослідив речові докази в судовому засіданні, внаслідок чого безпідставно визнав його винним у вчиненні злочинів, які він не вчиняв;
Захисник ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_20 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування апеляції за епізодом скоєння розбійного нападу на ОСОБА_26 посилається на те, що суд в мотивувальній частині вироку не вказав спосіб і наслідки вчинення злочину, а також в чому полягає незаконність проникнення у приміщення майстерні, не перевірив законність порушення кримінальної справи; за епізодом вчинення вбивства ОСОБА_27 в основу обвинувачення суд поклав показання засуджених під час досудового слідства та наявність речових доказів, які отримані незаконним шляхом, через що вони є недопустимими доказами і не могли бути визнані доказами вини засудженого; в порушення вимог ст.98 КК України суд неправомірно призначив неповнолітньому на час скоєння злочину ОСОБА_20 додаткове покарання у виді конфіскації майна;
Захисник ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_16 просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_22 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону. В обґрунтування своєї апеляції за епізодом вчинення розбійного нападу на ОСОБА_26 посилається на те, що суд в мотивувальній частині вироку не вказав спосіб і наслідки вчинення злочину, а також в чому полягає незаконність проникнення ОСОБА_22 у приміщення, не навів доказів вини ОСОБА_22 . За епізодом вчинення вбивства ОСОБА_27 посилається на відсутність прямих доказів причетності ОСОБА_22 до скоєння злочину, безпідставність посилання у вироку на показання засудженої під час досудового слідства в якості доказів вини засудженої, неврахування судом того, що ОСОБА_22 проживала в будинку потерпілого разом з останнім, що виключає в її діях кваліфікуючої ознаки злочину - проникнення у житло. Також посилається на порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при збиранні та зберіганні речових доказів, що на його думку виключало можливість врахування їх як доказів вини засудженої;
Засуджена ОСОБА_16 просить вирок суду першої інстанції відносно неї скасувати у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю, а справу повернути на додаткове розслідування, або на новий судовий розгляд, або виправдати її. В обґрунтування апеляції посилається на те, що вона не домовлялася з ОСОБА_20 та ОСОБА_21 про вчинення нападу на ОСОБА_26 , не мала умислу на заволодіння будь-якими матеріальними цінностями, а прибула з ОСОБА_20 та ОСОБА_21 до приміщення майстерні, оскільки ОСОБА_20 цікавився автомобільними шинами для свого брата. В приміщення майстерні вона не заходила і про події, які там відбулися, вона не знала. Сам ОСОБА_26 із заявою до міліції не звертався, що також на її думку свідчить про відсутність нападу на нього і відсутність підстав для порушення кримінальної справи за цим фактом. Також заперечує свою причетність до вбивства ОСОБА_27 і визнає себе винною лише в тому, що допомогла приховати сліди злочинів, оскільки злякалася, побачивши вбитого ОСОБА_27 , перебувала у стані стресу і не в повній мірі контролювала свої дії. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доказами вини її показання та показання інших засуджених під час досудового слідства, оскільки ці показання були отримані внаслідок застосування до них незаконних заходів з боку працівників міліції. Вважає, що достовірні докази її вини у вчиненні злочинів, за які її засуджено, у справі відсутні. Також посилається на відсутність в її діях корисливого мотиву та кваліфікуючої ознаки злочинів - проникнення у житло потерпілого ОСОБА_27 , оскільки вона тривалий час проживала з останнім в цивільному шлюбі і перебувала в його будинку на законних підставах. Поряд з цим, просить врахувати позитивні дані про її особу, обставини, що пом'якшують покарання і призначити їй покарання нижче від найнижчої межі відповідно до ст.69 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_4 , яка підтримала апеляцію прокурора, що її подав; захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які підтримали свої апеляції; думки захисника ОСОБА_9 про необхідність задоволення апеляції захисника ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_10 про необхідність задоволення апеляцій захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_15 , захисника ОСОБА_11 про необхідність задоволення апеляцій захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_12 про необхідність задоволення апеляцій захисника ОСОБА_17 та засудженої ОСОБА_16 , засудженого ОСОБА_14 про необхідність задоволення апеляції захисника ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню, а вирок суду - зміні, з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 у вчиненні дій, направлених на заволодіння чужим майном, а також документів на майно, яке перебувало в шиномонтажній майстерні, із застосуванням насильства до потерпілого ОСОБА_26 за обставин, викладених у вироку, обґрунтовані сукупністю доказів, які були досліджені судом і які наведені у вироку.
В судовому засіданні засуджені ОСОБА_22 , ОСОБА_21 і ОСОБА_20 не заперечували того, що всі вони у встановлений вироком час прибули до вказаної майстерні, в якій працював ОСОБА_26 , нібито для придбання автомобільних шин, що ОСОБА_22 залишилася на вулиці біля майстерні, а ОСОБА_21 і ОСОБА_20 увійшли в приміщення майстерні, однак змушені були втекти звідти, оскільки ОСОБА_26 з електрошокером кинувся до них. ОСОБА_21 , крім цього, пояснив, що бачив, як ОСОБА_20 двічі махнув рукою в бік ОСОБА_26 і можливо вдарив останнього.
Таким чином, стверджуючи в судовому засіданні про відсутність у них умислу на заволодіння чужим майном і документами на верстати і що метою їх прибуття туди було придбання автомобільних шин, будь-яких зрозумілих та переконливих пояснень причин подальшого розвитку вказаних ними подій, зокрема, застосування ними насильства щодо ОСОБА_26 , а також дій стосовно них з боку ОСОБА_26 , засуджені ОСОБА_22 , ОСОБА_21 і ОСОБА_20 в судовому засіданні не навели.
Разом з тим, в своїх показаннях під час досудового слідства, які були досліджені судом, ОСОБА_22 і ОСОБА_20 , а також ОСОБА_28 , пояснювали, що ОСОБА_22 запропонувала спочатку ОСОБА_20 і ОСОБА_28 вчинити напад на працівника шиномонтажної майстерні ОСОБА_26 з метою заволодіння документами на верстати, які знаходилися в майстерні і належали співмешканцю ОСОБА_22 - ОСОБА_27 . Оскільки ОСОБА_28 відмовився, ОСОБА_20 запропонував ОСОБА_21 взяти участь в цьому, який погодився на цю пропозицію. ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 домовились, що крім документів на верстати, вони заволодіють ще й денною виручкою, отриманою ОСОБА_26 , а також мобільним телефоном останнього. Для вчинення нападу вони взяли з собою скотч для зв'язування рук ОСОБА_26 , рукавички, а також кусок цеглини, покладений в поліетиленовий пакет, для нанесення ударів ОСОБА_26 . Розподіливши між собою ролі, ОСОБА_22 залишилася на вулиці біля приміщення майстерні, а ОСОБА_20 і ОСОБА_21 зайшли в це приміщення, де стали робити вигляд, що хочуть придбати автомобільні шини. Вибравши нагоду, коли ОСОБА_26 подавав їм шини, ОСОБА_20 наніс два удари кулаком в область голови ОСОБА_26 після чого останній відбіг від них, схопив електрошокер, з яким побіг на ОСОБА_20 та ОСОБА_21 . Злякавшись опору ОСОБА_26 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 вибігли з приміщення майстерні і зникли з місця вчинення злочину, як і ОСОБА_22 , яка побачила втечу ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Наведені показання, які давали засуджені під час досудового слідства, узгоджуються з іншими доказами у справі.
Потерпілий ОСОБА_26 в судовому засіданні пояснив, що він працював в шиномотажній майстерні, приміщення якої орендував ОСОБА_27 , і знав ОСОБА_22 як співмешканку ОСОБА_27 . Останній також був власником шиномонтажних верстатів, які знаходилися в майстерні. 7 вересня 2010 року після 18-ї годин в приміщення майстерні зайшли раніше незнайомі йому ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , які заявили, що мають намір придбати автомобільні шини, чекають свого товариша і під цим приводом вони двічі виходили з приміщення майстерні. Він, тобто ОСОБА_26 , у цей час також вийшов на вулицю, де побачив ОСОБА_22 , яка заходила за ріг майстерні. В третій раз, зайшовши в приміщення майстерні, хлопці сказали, що товариш не приїде, що вони самі заберуть шини. Коли він підкотив шини до ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , хтось з них вдарив його по голові. Він подався до підсобного приміщення, схопив електрошокер, з яким побіг на ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , після чого вони вибігли з приміщення майстерні і втекли, покинувши в майстерні поліетиленовий пакет, який був у них і в якому він виявив кусок цегли та рулон скотчу. Ці предмети під час слідства були вилучені у нього працівниками міліції.
Свідок ОСОБА_30 пояснив суду, що 7 вересня 2010 року він разом з ОСОБА_27 приїжджали в шиномонтажну майстерню, розташовану неподалік обласної ДАІ в місті Донецьку, приміщення якої орендував ОСОБА_27 і в якій за домовленістю з останнім працював ОСОБА_26 з використанням верстатів, що належали ОСОБА_27 . Увечері, після того, як вони з ОСОБА_27 поїхали від майстерні, останньому зателефонував ОСОБА_26 і повідомив про вчинення нападу на нього двох хлопців, а також про те, що в цей же час біля приміщення майстерні він бачив співмешканку ОСОБА_27 - ОСОБА_22 . Наступного дня вони з ОСОБА_27 знову приїхали в майстерню, де ОСОБА_26 розповів про обставини нападу на нього і показав чорний поліетиленовий пакет, кусок цеглини і рулон скотчу, які покинули нападники в приміщенні майстерні.
Свідок ОСОБА_31 в судовому засіданні заявив, що він не пам'ятає подій 2010 року, однак підтвердив свої показання, які він давав слідчому про те, що влітку - на початку вересня 2010 року ОСОБА_22 пропонувала йому придбати шиномонтажні верстати, які знаходилися в майстерні неподалік обласної ДАІ в місті Донецьку. При цьому ОСОБА_22 показувала йому приміщення майстерні і стверджувала що верстати в цій майстерні належать їй і що в неї є необхідні документи на верстати.
Засуджена ОСОБА_22 в своїх показаннях на досудовому слідстві також підтверджувала, що вона пропонувала ОСОБА_32 придбати у неї верстати, які знаходилися в зазначеній майстерні і належали її співмешканцю ОСОБА_27 , не повідомляючи про ці свої дії останнього. Саме документами на ці верстати вона мала намір заволодіти при вчиненні нападу на ОСОБА_26 .
Наведені показання засуджених, потерпілого та свідків узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами та обставинами справи, зокрема, з даними протоколу огляду місця події від 29 листопада 2010 року, згідно якого у вказаному приміщенні шиномонтажної майстерні слідчим були виявлені та вилучені чорний поліетиленовий пакет, кусок цегли та рулон скотчу, які були долучені до справи в якості речових доказів, встановлена наявність двох шиномонтажних верстатів, а в матеріалах справи наявні документи на ці верстати, а також договір оренди ОСОБА_27 нежилого приміщення, розташованого на АДРЕСА_6 .
Сукупністю наведених доказів, які узгоджуються між собою, доведена вина ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 в тому, що вони за попередньою змовою між собою, розподіливши ролі, з метою заволодіння чужим майном та документами на майно, прибули до шиномонтажної майстерні, проникли в приміщення майстерні де застосували насильство щодо потерпілого ОСОБА_26 і, таким чином, спростовані твердження ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 в судовому засіданні про те, що вони не домовлялися про заволодіння чужим майном та документами і що вони прибули до шиномонтажної майстерні без умислу на вчинення злочину.
Доводи апеляцій про те, що показання засуджених, які вони давали під час досудового слідства, отримані незаконним шляхом у зв'язку із застосуванням до них незаконних заходів з боку працівників міліції, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки суд першої інстанції перевірив такі твердження і визнав їх безпідставними, виходячи з того, що всі свої показання в якості підозрюваних та обвинувачених вони давали в присутності своїх захисників, ці заяви неодноразово перевірялися прокуратурою і будь-яких даних, які б підтверджували застосування незаконних заходів з боку працівників міліції, встановлено не було.
Судом першої інстанції визнані недопустимими окремі докази у справі, які були отримані до прийняття рішення про порушення кримінальної справи за епізодом нападу на ОСОБА_26 , в тому числі й окремі показання підозрюваних, і на ці докази суд не послався у вироку як на докази вини засуджених. Інші ж докази, наведені у вироку, в тому числі й показання в якості підозрюваних та обвинувачених ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_28 отримані з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства і обґрунтовано визнані допустимими доказами у справі. При цьому, суд взяв до уваги те, що показання засуджених, які вони давали під час досудового слідства, узгоджуються з іншими доказами та обставинами справи, тоді як їх показання в судовому засіданні не тільки суперечать цим доказам та обставинам, а й ніяким чином не пояснюють мотиви їх фактичних дій, пов'язаних з їх спільним прибуттям до майстерні та застосування насильства до потерпілого, про які вони самі ж пояснювали в судовому засіданні, через що суд обґрунтовано визнав їх показання в судовому засіданні неправдивими.
Та обставина, що потерпілий ОСОБА_26 звернувся із заявою про вчинення нападу на нього не одразу після цього, а в процесі розслідування справи про вбивство потерпілого ОСОБА_27 , сама по собі не може розцінюватися як така, що свідчить про відсутність самого факту вчинення злочину і незаконність проведення розслідування, як про це вказує в свої апеляції засуджена ОСОБА_22 .
Як пояснював потерпілий ОСОБА_26 причиною його такої поведінки було те, що істотної шкоди його здоров'ю або майну на той момент фактично не було заподіяно, а дізнавшись про вбивство ОСОБА_27 , він повідомив працівникам слідчих органів про ті обставини, які були йому відомі, в тому числі й про факт нападу на нього.
Відповідно до вимог ст.4 КПК України 1960 року суд, прокурор, слідчий, орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. Такий обов'язок порушення справи не пов'язаний з певними строками повідомлення про злочин і справа мала бути порушена незалежно від того, коли потерпілий повідомив слідчого про вчинення злочину. Тому кримінальна справа про вчинення нападу на потерпілого ОСОБА_26 порушена з дотриманням вимог КПК України 1960 року.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_22 , ОСОБА_33 вчинили напад із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_26 і про необхідність кваліфікації дій винних за ст. 187 ч.3 КК України, суперечать фактичним обставинам вчинення цього злочину, встановленим самим же судом.
Так, судом у вироку встановлено, що в приміщенні майстерні ОСОБА_20 завдав потерпілому ОСОБА_26 удар кулаком в область голови, після чого потерпілий взяв зі столу підсобного приміщення електрошокер та з метою захисту направив його на нападників, внаслідок чого ОСОБА_21 і ОСОБА_20 покинули приміщення майстерні і разом з ОСОБА_16 зникли з місця скоєння злочину.
Таким чином, суд визнав встановленим, що потерпілому був нанесений один удар кулаком в голову, внаслідок якого будь-яких тілесних ушкоджень йому не було заподіяно. Судом не встановлено і не зазначено у вироку які саме обставини свідчать про застосування щодо потерпілого ОСОБА_26 насильства, небезпечного для його життя чи здоров'я. Та обставина, що засуджені планували застосувати під час нападу кусок цеглини для нанесення ударів, а фактично цього не вчинили, сама по собі не може свідчити про застосування до потерпілого насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, оскільки припущення, що в разі застосування цеглини для нанесення ударів таке насильство було б небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, відповідно до вимог ст.327 КПК України 1960 року не могло бути покладено в основу обвинувального вироку.
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що до потерпілого ОСОБА_26 було застосоване насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а майном та документами на майно ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 не заволоділи з причин, які не залежали від їх волі, оскільки потерпілий здійснив їм опір і вони змушені були втекти з місця вчинення злочину. З урахуванням того, що ОСОБА_20 і ОСОБА_21 зайшли в приміщення майстерні з метою незаконного заволодіння чужим майном, в їх діях, а також в діях ОСОБА_22 , як співучасниці цього злочину, наявна кваліфікуюча ознака злочину - проникнення у приміщення, у зв'язку з чим доводи апеляцій про відсутність в діях засуджених цієї кваліфікуючої ознаки не можуть бути визнані обгрунтованими. Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 вчинили закінчений замах на відкрите заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, у зв'язку з чим їх дії мають бути перекваліфіковані зі ст.187 ч.3 на ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України.
Винуватість ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_27 за обставин, викладених у вироку, підтверджена сукупністю доказів, які були досліджені судом і яким суд дав відповідну оцінку у вироку.
В судовому засіданні ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 фактично не заперечували своєї причетності до цього злочину.
Зокрема, ОСОБА_20 заявив, що він частково визнає свою вину, однак відмовився давати показання суду і, таким чином, не спростовував пред'явленого йому обвинувачення та своєї ролі у вчиненні убивства потерпілого ОСОБА_27 .
ОСОБА_22 і ОСОБА_28 підтвердили суду, що дійсно за домовленістю між ними та ОСОБА_20 в ніч з 24 на 25 вересня 2010 року ОСОБА_28 і ОСОБА_20 приїхали на станцію «Фенольна» де їх на автомобілі таксі зустріла ОСОБА_22 і вони втрьох на цьому автомобілі прибули до будинку ОСОБА_27 , з яким проживала ОСОБА_22 . Як стверджувала ОСОБА_22 , під час убивства ОСОБА_27 в будинку були ОСОБА_20 і ОСОБА_28 , а вона вийшла з будинку і не була присутньою при цьому. Боріко ж у свою чергу стверджував, що в будинку під час убивства були ОСОБА_20 і ОСОБА_22 , а він у цей час в будинку не був. При цьому, ОСОБА_22 і ОСОБА_28 в судовому засіданні підтвердили, що після убивства ОСОБА_27 вони, а також ОСОБА_20 прибирали сліди злочину, здирали в будинку шпалери, які були в крові, а труп ОСОБА_27 , як і речі зі слідами злочину, вивезли на автомобілі потерпілого до водоймища кар'єра Новгородського цегляного заводу, де викинули речі зі слідами злочину в кар'єрі, а труп ОСОБА_27 скинули у водоймище. При цьому, ОСОБА_28 і ОСОБА_22 не заперечували в судовому засіданні і того, що вони заволоділи автомобілем та іншим майном потерпілого, встановленого вироком суду.
Таким чином, в судовому засіданні засуджені ОСОБА_22 і ОСОБА_28 фактично заперечували лише свою причетність до безпосередньої участі у позбавленні життя потерпілого, не заперечуючи інших обставин вчинення ними цього злочину.
Доводи апеляцій засуджених та їх захисників про недоведеність попередньої змови та умислу засуджених на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_27 з корисливих мотивів, суперечать як фактичним діям, вчинення яких засуджені не заперечували в судовому засіданні, так і іншим доказам у справі.
Під час досудового слідства ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 в своїх показаннях пояснювали, що ОСОБА_22 запропонувала ОСОБА_28 і ОСОБА_20 вчинити убивство ОСОБА_27 , з яким проживала ОСОБА_22 , з метою заволодіння грошима та іншим майном останнього. При цьому, ОСОБА_22 запропонувала ОСОБА_28 і ОСОБА_20 матеріальну винагороду за вчинення цього злочину у розмірі 15 000 гривень кожному, на що ОСОБА_20 і ОСОБА_28 дали свою згоду. Вони розподілили ролі між собою, згідно з якими ОСОБА_22 і ОСОБА_28 мали придбати лікарський препарат, який ОСОБА_22 , перебуваючи за місцем свого проживання із співмешканцем ОСОБА_27 , повинна була ввести останньому в організм, а також покласти в питво, з метою подавити його волю для вчинення опору і полегшення вчинення злочину. Після цього ОСОБА_16 повинна була по телефону повідомити ОСОБА_20 та ОСОБА_28 , що вона вищевказаним способом подавила волю до можливого опору ОСОБА_27 і вони можуть увійти всередину будинку з метою доведення їх спільного злочинного умислу до кінця. Реалізуючи свою домовленість, вони придбали в аптеці препарати снодійної дії і ввечері 24 вересня 2010 року ОСОБА_22 , перебуваючи в будинку разом з потерпілим ОСОБА_27 , снодійні пігулки додала в пиво, яке вживав у той вечір ОСОБА_27 . Коли останній заснув, ОСОБА_22 повідомила про це по телефону ОСОБА_28 і ОСОБА_20 , які приїхала на станцію « ОСОБА_34 », де їх на таксі зустріла ОСОБА_22 і всі разом вони прибули до будинку ОСОБА_27 , який у цей час спав. ОСОБА_22 намагалася зробити ОСОБА_27 ще й ін'єкцію препарату «левамізол», однак припинила ці дії, оскільки потерпілий від її дій став прокидатися. Впустивши ОСОБА_20 і ОСОБА_28 в будинок, ОСОБА_22 для вчинення вбивства знайшла у дворі будинку металевий «гвоздодер», який передала ОСОБА_20 в якості знаряддя вбивства. Боріко накрив голову ОСОБА_27 рушником для зменшення розбризкування крові, а ОСОБА_20 наніс «гвоздодером» численні удари по голові ОСОБА_27 , від яких останній помер.
Оскільки приміщення будинку було забризкане кров'ю потерпілого, вони з метою приховування злочину стали мити підлогу, здерли зі стін частину шпалер, відрізали частину ліжка, на якому спав потерпілий, зібрали інші речі зі слідами крові. З приміщення гаража вони вигнали автомобіль потерпілого « ОСОБА_35 », в який завантажили речі зі слідами крові, а також труп ОСОБА_27 і вивезли до водоймища кар'єра Новгородського цегляного заводу, де викинули речі зі слідами злочину в кар'єрі, а труп ОСОБА_27 скинули у водоймище, обтяживши його гантеллю і металевою плитою, знайденими на території домоволодіння потерпілого. Крім автомобіля, який вони пригнали в місто Макіївку, вони забрали з будинку потерпілого ноутбук, DVD- приставку і два мобільні телефони.
Доводи апеляцій засуджених та їх захисників про те, що показання засуджених, які вони давали під час досудового слідства, не можуть бути визнані доказами вини, оскільки були отримані незаконним шляхом, внаслідок застосування до них незаконних заходів з боку працівників міліції, не можуть бути визнані обгрунтованими і взяті до уваги з підстав, які вже наведені вище, а також з урахуванням того, що показання засуджених, які вони давали під час досудового слідства, узгоджуються з іншими доказами у справі.
Згідно даних протоколів огляду місця події, в будинку АДРЕСА_7 , в якому мешкав ОСОБА_27 , було виявлено відсутність частини шпалер на стінах зі слідами їх здирання, численні сліди і плями крові, яка згідно висновків судово-цитологічних та імунологічних експертиз могла належати потерпілому ОСОБА_27 , відсутність в гаражі автомобіля «NISSAN PREMERA», 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_18 , яким ОСОБА_27 керував за довіреністю і який був виявлений в місті Макіївці неподалік від будинку, в якому мешкав ОСОБА_28 . В під'їзді ж цього будинку на поштовій скриньці був виявлений та вилучений ключ від замка запалювання вказаного автомобіля.
Крім цього, під час досудового слідства у ОСОБА_20 та у брата ОСОБА_28 були вилучені ноутбук та DVD- приставка (плеєр), які були викрадені з будинку потерпілого, а у матері засудженої ОСОБА_22 були вилучені документи на вищевказаний автомобіль потерпілого (довіреність на право керування автомобілем, видана ОСОБА_36 , страховий поліс, свідоцтво про реєстрацію автомобіля).
При проведенні огляду території кар'єра Новгородського цегляного заводу були виявлені обривки шпалер, ідентичних із шпалерами на стінах будинку ОСОБА_27 , постільні приналежності, фрагмент дерев'яного ліжка, металевий «гвоздодер», шпатель, каструля та інші предмети з будинку потерпілого. На цих предметах, в тому числі й металевому «гвоздодері», згідно висновків судово-імунологічної експертизи були виявлені плями крові, яка могла належати потерпілому ОСОБА_27 . У водоймищі цього кар'єру був виявлений труп ОСОБА_27 з тілесними ушкодженнями в області голови.
Згідно висновків судово-медичних експертиз при дослідженні трупа ОСОБА_27 були виявлені: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді численних забитих ран обличчя та голови, великих крововиливів в м'які покриви голови, багатоуламковий перелом кісток черепа в правій лобно-скроневій області з переходом тріщин на склепіння черепа, великі крововиливи під оболонку і в речовину головного мозку, розтрощення речовини мозку в правій лобно-скроневій області, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя і здоров'я в момент заподіяння, і які перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_24 . Зазначені тілесні ушкодження могли бути заподіяні у час і за обставин, про які пояснювали засуджені під час досудового слідства.
Згідно висновків медико-криміналістичної та спектральної експертиз, тілесні ушкодження у потерпілого виникли від дії тупого предмета з травмуючою циліндричною поверхнею, яким міг бути виявлений в кар'єрі «гвоздодер», а на шкірі потерпілого в області цих тілесних ушкоджень виявлені сліди металізації, яка могла виникнути від контакту з цим же «гвоздодером».
Відповідно до протоколу виїмки у свідка ОСОБА_37 була виявлена та вилучена гантеля, яку згідно пояснень цього свідка він знайшов у вищевказаному водоймищі і яка згідно показань ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_28 під час досудового слідства була використана ними для втоплення трупа ОСОБА_27 .
При проведенні додаткового огляду місця події в будинку потерпілого ОСОБА_27 , крім вищенаведених предметів були виявлені та вилучені 7 пляшок з-під пива «Чернігівське» та ін'єкційна голка, а при проведенні відтворення обставин подій злочину з участю ОСОБА_28 , в місці, вказаному останнім, були виявлені три медичні шприци і фрагменти скла з залишками етикетки препарату «Левамізол - плюс 10%», які згідно пояснень ОСОБА_28 вони викинули після вчинення злочину. Згідно висновків судово-хімічних експертиз на поверхні однієї пляшки з-під пива «Чернігівське» виявлені мікрочастинки парацетомолу, кофеїну і левамізолу, а на поверхні двох вищевказаних шприців виявлені мікрочастинки левамізолу. Зазначені речові докази та висновки експертиз узгоджуються з показаннями ОСОБА_22 , ОСОБА_28 та ОСОБА_20 під час досудового слідства, в яких вони пояснювали про придбання і використання ними снодійних пігулок і левомізолу для вчинення убивства ОСОБА_27 .
Виявлення та вилучення усіх вищезазначених речей та предметів було здійснено під час проведення оглядів та інших слідчих дій, здійснення яких оформлювалось відповідними протоколами у відповідності з вимогами чинного кримінально-процесуального закону, в яких було зазначено про виявлення, упакування та вилучення певних речей та предметів, які були долучені до справи в якості речових доказів.
Під час розгляду справи судом, з урахуванням думок учасників судового розгляду щодо обсягу дослідження доказів у справі, тобто відповідно до вимог ст.299, 313 КПК України 1960 року, були оглянуті окремі речові окремі докази у справі, про необхідність дослідження яких заявили учасники судового розгляду, а саме: металевий «гвоздодер», металева гантель та фрагмент чохла з автомобіля потерпілого. Про необхідність дослідження інших речових доказів в суді учасники судового розгляду клопотань не заявляли.
Оскільки речові докази у справі зберігалися в камері речових доказів Дзержинського МВ ГУМВС України, а суд направив вимогу про надання суду для дослідження не всіх, а окремих речових доказів, слідчий надав суду ці речові докази. Зокрема, при наданні суду металевого «гвоздодера», слідчим був складений акт, згідно якого слідчим було розкрито опечатаний пакет з речовими доказами, з якого був вилучений металевий «гвоздодер», який в подальшому був переданий суду для його дослідження (т.7 а.с.27-29).
При огляді в судовому засіданні цього «гвоздодера» захисник Бєлікова - адвокат ОСОБА_38 зробив заяву про те, що на «гвоздодері» відсутні будь-які бирки і що розмір (треба розуміти довжина) «гвоздодера» більший ніж 70 см, вказаних в матеріалах справи.
Однак, така заява захисника обґрунтовано не була взята судом до уваги, оскільки згідно протоколу огляду речових доказів, слідчий оглянув, упакував і направив на зберігання речові докази вже після проведення певного їх дослідження, в тому числі експертного, без окремого маркування кожного речового доказу, що не суперечить вимогам ст.ст.79, 80 КПК України 1960 року. При цьому, у вказаному протоколі огляду речових доказів слідчим зазначена довжина «гвоздодера» приблизно 80 см (т.3 а.с.198), така ж довжина «гвоздодера» вказана у висновку судово-імунологічної експертизи (т.2 а.с.219), у висновку медико-криміналістичної експертизи його довжина зазначена як 78,5 см (т.3 а.с.91). Тобто, в матеріалах справи наявні дані про те, що довжина «гвоздодера» становила приблизно 80 см, у зв'язку з чим вищевказані заява захисника про те, що параметри дослідженого в судовому засіданні «гвоздодера» істотно відрізнялися від параметрів «гвоздодера», встановлених під час досудового слідства, суперечать фактичним обставинам справи.
Посилання в апеляції захисника Бойка на те, що в судовому засіданні була встановлена довжина «гвоздодера» 86 см, ніяким чином не обґрунтовані, в апеляції не вказується ким і на якому етапі розгляду справи була встановлена така довжина «гвоздодера». Згідно протоколу судового засідання при огляді цього речового доказу крім вищенаведених висловлювань захисника Бідашка інші учасники судового розгляду, в тому числі й захисник ОСОБА_39 , ніяких заяв з цього приводу не робили.
Не можуть бути взяті до уваги і доводи апеляцій засуджених та їх захисників про те, що не виявлення під час огляду місця події металевої плити, яка згідно висновків суду використовувалася засудженими ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_28 для втоплення трупа потерпілого ОСОБА_27 , свідчить про істотну неповноту досудового слідства і ставить під сумнів винуватість засуджених.
Про те, що для втоплення трупа ОСОБА_27 крім гантелі використовувалася ще й металева плита, пояснювали самі ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_28 і ця обставина не могла бути відома слідчим, оскільки плита не була знайдена. Крім цього, з моменту втоплення трупа потерпілого і до часу його виявлення слідчими органами пройшов певний час, протягом якого сторонні особи мали можливість доступу до вказаного місця і вилучення або іншого впливу на предмети, що перебували у водоймищі, про що свідчить факт вилучення гантелі з цього ж місця свідком ОСОБА_40 . Тому та обставина, що металева плита не була виявлена, не є свідченням неповноти чи необ'єктивності досудового і судового слідства, тим більше, що і в судовому засіданні засуджені ОСОБА_22 і ОСОБА_28 не тільки не оспорювали, а й підтвердили те, що вони втопили труп ОСОБА_27 у вказаному водоймищі.
З урахуванням усіх вищенаведених обставин доводи апеляцій засуджених та їх захисників про порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при виявленні, вилученні, зберіганні речових доказів у справі, про неповноту та необ'єктивність їх дослідження не можуть бути визнані обгрунтованими.
Доводи апеляцій засуджених та їх захисників про безпідставність поставлення у вину засудженим ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 кваліфікуючої ознаки злочинів - проникнення у житло і в приміщення гаража з посиланням на те, що ОСОБА_22 проживала в будинку разом з ОСОБА_27 і перебувала там на законних підставах, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки ОСОБА_22 вчинила злочини спільно з ОСОБА_20 і ОСОБА_28 , які протиправно, за допомогою ОСОБА_22 проникли в житло і в гараж потерпілого для вчинення розбійного нападу і заволодіння транспортним засобом. Тому зазначена кваліфікуюча ознака обґрунтовано поставлена у вину засудженим.
Не можуть бути визнані обгрунтованими доводи апеляції захисника ОСОБА_28 про не встановлення судом характеру насильства при заволодінні засудженими автомобілем потерпілого, оскільки вироком суду встановлено, що убивство ОСОБА_27 засуджені вчинили з корисливих мотивів, з метою заволодіння як автомобілем, так і іншим майном потерпілого. Тобто, для незаконного заволодіння транспортним засобом було застосоване насильство, небезпечне для життя потерпілого, яке спричинило його смерть і яке зазначено у вироку.
Доводи апеляцій захисника Бойка та засудженої ОСОБА_22 про недоведеність умислу та участі ОСОБА_22 у вчиненні убивства потерпілого ОСОБА_27 суперечать фактичним обставинам справи і вищенаведеним доказам, якими встановлено, що саме ОСОБА_22 запропонувала ОСОБА_20 та ОСОБА_28 вчинити вбивство ОСОБА_27 з метою заволодіння майном потерпілого і пообіцяла за це матеріальну винагороду ОСОБА_20 і ОСОБА_28 . Діючи спільно та узгоджено з останніми, ОСОБА_22 придбала невстановлений снодійний препарат, а також препарат левамізол, які вона ввела в організм ОСОБА_27 з метою позбавлення останнього можливості чинити опір нападникам, після чого зустріла ОСОБА_20 та ОСОБА_28 , привезла їх до будинку потерпілого і впустила в будинок, в якості знаряддя вбивства надала металевий «гвоздодер». Для зменшення розбризкування крові потерпілого ОСОБА_28 накрив голову потерпілого рушником, після чого ОСОБА_20 вказаним «гвоздодером» наніс удари потерпілому, від яких останній помер. Після вчинення убивства ОСОБА_22 разом з ОСОБА_20 і ОСОБА_28 вивезли труп потерпілого і втопили його, вчинили інші дії, направлені на приховання убивства. Таким чином, суд обґрунтовано визнав встановленим, що ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 заздалегідь домовилися про вчинення убивства ОСОБА_27 , що всі вони брали участь у цьому, виконуючи відведені кожному з них ролі.
Разом з тим, враховуючи те, що дії ОСОБА_22 і ОСОБА_20 по епізоду нападу на потерпілого ОСОБА_26 мають бути кваліфіковані не як розбій, а як замах на грабіж, в їх діях при вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_27 відсутня кваліфікуюча ознака цього злочину - вчинення розбійного нападу особами, які раніше вчинили розбій. Тому ця кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з вироку щодо ОСОБА_22 і ОСОБА_20 .
Сукупність усіх вищезазначених обставин свідчить про доведеність вини ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 у вчиненні ними умисного вбивства ОСОБА_27 з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, при вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, а також у незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у приміщення, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого. Тому їх дії правильно кваліфіковані за ст.ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12; 187 ч.4; 289 ч.3 КК України.
Згідно ст.ст.374, 378 КПК України 1960 року в разі необхідності скасування необґрунтованого виправдувального вироку апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав.
В своїй апеляції прокурор, вказавши про те, що висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_22 ознак злочину, передбаченого ст.304 ч.1 КК України, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд не дав оцінки у вироку показанням ОСОБА_21 , ОСОБА_20 і ОСОБА_28 під час досудового слідства про те, що ОСОБА_22 знала про їх неповнолітній вік, прокурор при цьому не зазначив, чи вважає він необхідним визнати винною ОСОБА_22 у вчиненні цього злочину і постановити свій вирок, що свідчить про невідповідність апеляції прокурора в цій частині вищезазначеним нормам кримінально-процесуального закону.
Тому апеляційний суд, переглядаючи справу в межах поданих апеляцій, позбавлений процесуальних підстав для прийняття рішення, про яке просить прокурор в своїй апеляції, оскільки наведені в цій апеляції обставини не є підставою для скасування вироку з поверненням справи на новий судовий розгляд.
З урахуванням необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_22 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 зі ст.187 ч.3 на ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України, міра покарання їм має бути призначена в межах санкції ст.186 ч.3 КК України.
При цьому, враховуючи, що засуджений ОСОБА_21 при вчиненні замаху на відкрите заволодіння чужим майном в шиномонтажній майстерні виконував пасивну роль, не застосовував насильства до потерпілого ОСОБА_26 і його діями не було завдано шкідливих наслідків, що він раніше не судимий, вчинив злочин в неповнолітньому віці, після чого протягом декількох років до цього часу не вчинив іншого злочину, позитивно характеризується за місцем проживання і навчання, апеляційний суд вважає що його виправлення можливе без відбування покарання з прийняттям рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України.
Покарання, яке призначене судом ОСОБА_22 , а також основне покарання, призначене ОСОБА_20 та ОСОБА_28 за вчинення злочинів, передбачених ст.ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12; 187 ч.4; 289 ч.3 КК України відповідає особливій тяжкості вчинених ними злочинів, ролі та ступені участі кожного з них у їх вчиненні, даним про особу кожного з них. Покарання, призначене ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_28 за сукупністю злочинів відповідає вимогам ст.70 КК України, а доводи апеляції прокурора про невідповідність цього покарання ст.70 КК України ніяким чином не мотивовані, у зв'язку з чим вони не можуть бути визнані обгрунтованими.
Разом з тим, додаткове покарання у виді конфіскації майна призначене ОСОБА_20 і ОСОБА_28 в порушення вимог ст.98 КК України, оскільки на момент вчинення злочину вони були неповнолітніми і згідно зазначеної норми закону таке додаткове покарання їм не могло бути призначене, про що обґрунтовано зазначено в апеляціях прокурора і захисників. Тому рішення суду про призначення ОСОБА_20 і Боріку цього додаткового покарання підлягає виключенню з вироку.
Враховуючи наведене, керуючись ст.365, 366 КПК України 1960 року, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляції прокурора, захисників і засуджених задовольнити частково.
Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 26 березня 2013 року щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 зі ст.187 ч.3 на ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України.
Виключити з вироку щодо ОСОБА_16 та ОСОБА_14 кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ст.187 ч.4 КК України - вчинення розбійного нападу особами, які раніше вчинили розбій.
Виключити з вироку щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 призначення їм додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засуджених.
Призначити покарання:
ОСОБА_13 за ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі. На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_21 від відбування призначеного йому покарання, якщо протягом іспитового строку 2 роки він не вчинить нового злочину і виконає такі обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію;
ОСОБА_14 за ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України - 14 років позбавлення волі, за ст.187 ч.4 КК України - 10 років позбавлення волі, за ст.289 ч.3 КК України - 10 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі 70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим - 14 років позбавлення волі;
ОСОБА_15 за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України - 13 років позбавлення волі, за ст.187 ч.4 КК України - 10 років позбавлення волі, за ст.289 ч.3 КК України - 10 років позбавлення волі, а на підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим - 13 років позбавлення волі;
ОСОБА_16 за ст.ст.15 ч.2 та 186 ч.3 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ст.115 ч.2 п.п. 6,11,12 КК України - 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ст.187 ч.4 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ст.289 ч.3 КК України - 10 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі 70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим - 15 років позбавлення волі.
В решті цей вирок щодо ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , Боріка та Голуб залишити без зміни.
Судді: