11/775/2839/2013
0540/4708/2012
Іменем України
17 грудня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю
прокурора ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_5
представника потерпілого ОСОБА_6
представника цивільного відповідача ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11
засуджених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_12 , представника цивільного відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області ОСОБА_7 на вирок Петровського районного суду міста Донецька від 26 березня 2013 року, яким
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Комсомольське Старобешівського району Донецької області, громадянина України, який працював дільничним інспектором Петровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області, має спеціальне звання «лейтенант міліції», мешкає в квартирі АДРЕСА_1 , раніше не судимого
засуджено за ст.122 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі; за ст.365 ч.2 КК України - на 5 років позбавлення волі з позбавленням його права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на 2 роки і штрафом в розмірі 15 000 гривень; за ст.365 ч.3 КК України - на 10 років позбавлення волі з позбавленням його права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на 3 роки і штрафом в розмірі 20 000 гривень; за ст.127 ч.2 КК України - на 8 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з позбавленням його права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на 3 роки і штрафом в розмірі 20 000 гривень.
Його ж позбавлено спеціального звання «лейтенант міліції»;
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Феодосія, Автономна Республіка Крим, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , має військове звання «солдат», мешкає в квартирі АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ст.365 ч.2 КК України до 4-х років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на 2 роки, і штрафом в розмірі 10 000 гривень. На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_13 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Його ж позбавлено військового звання «солдат».
За ст.ст.365 ч.3, 127 ч.2 КК України ОСОБА_13 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину;
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Донецьк, який працював старшим дільничним інспектором Петровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області, має спеціальне звання «підполковник міліції», мешкає в квартирі АДРЕСА_3 , не судимого,
засуджено за ст.364 ч.3 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 2 роки, за ст.396 ч.1 КК України - на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на 2 роки. На підставі ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_14 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Його ж позбавлено спеціального звання «підполковник міліції».
За ст.ст.15 ч.2 та 368 ч.1 КК України ОСОБА_14 виправдано за недоведеністю участі його у вчиненні злочину.
Прийнято рішення про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_5 250 000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення з зазначеного Управління 10000 гривень на відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
Постановлено стягнути з засуджених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області по 3791 гривні 40 копійок в порядку компенсації витрат на проведення судових експертиз.
Прийнято рішення стосовно речових доказів у справі.
ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 визнано винними у вчиненні таких злочинів.
8 січня 2012 приблизно о 20-й годині Сутковий, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння біля будинку №11 по вулиці Ульянових у Петровському районі в місті Донецьку, на ґрунті особистих неприязних відносин затіяв сварку з потерпілим ОСОБА_16 , в процесі якої розпилив в обличчя потерпілому рідину з аерозольного балончика, що містить отруйну речовину дратівливої дії природного походження - капсаїцин, умисно заподіявши Наку хімічний опік роговиці, кон'юнктиви 2-3 ступеня лівого ока з розвитком керотоувеіту, який є тілесним ушкодженням середньої тяжкості.
ОСОБА_12 , будучи призначеним наказом виконуючого обов'язки начальника ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 5 серпня 2011 на посаду дільничного інспектора міліції Петровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, як представник влади, був службовою особою.
ОСОБА_13 наказом командира військової частини НОМЕР_1 Внутрішніх військ МВС України від 12 квітня 2011 року був прийнятий на військову службу і призначений на посаду кулеметника 2-ї роти 1-го батальйону спеціального призначення. 7 червня 2012 року на підставі наказу МВС України від 26 квітня 2012 року і телеграми Командувача внутрішніми військами МВС України від 31 травня 2012 року ІНФОРМАЦІЯ_4 був відряджений у складі свого підрозділу до військової частини НОМЕР_2 Внутрішніх військ МВС України, розташованої в місті Донецьку, для забезпечення громадської безпеки на період проведення Чемпіонату Європи з футболу (Євро -2012).
12 червня 2012 року приблизно о 17-й годині в дільничний пункт міліції № 5, розташований на вулиці Полухіна,7 в Петровському районі міста Донецька, за розпивання спиртних напоїв у громадському місці військовим нарядом був доставлений ОСОБА_17 , який для складання протоколу про адміністративне правопорушення був переданий дільничному інспектору Петровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Сутковому.
У період з 17-ї до 19-ї години зазначеного дня Сутковий, будучи представником влади, з метою покарати ОСОБА_18 за його поведінку, явно виходячи за межі наданої йому влади та службових повноважень, в порушення вимог Присяги, Правил поведінки та професійної етики рядового і начальницького складу органів МВС України, затверджених наказом МВС України №155 від 22 лютого 2012 року, ст.10 п.2 Закону «Про міліцію», ст.1,7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом від 22 лютого 2006 року, застосував до потерпілого ОСОБА_18 насильство, наніс йому один удар кулаком в область потилиці, два удари в живіт і по спині, умисно заподіявши потерпілому синець і забій лівої поперекової області, забій лівої нирки, що відноситься до легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров'я, чим заподіяв істотну шкоду інтересам окремих громадян і держави у вигляді порушення охоронюваних Конституцією України прав громадян на свободу та особисту недоторканність, підриву авторитету і престижу органу державної влади - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
17 червня 2012 року військовий наряд з охорони громадського порядку в складі солдатів ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , призначений відповідно до розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та патрульно-постової відомісті військових нарядів на 17 червня 2012 року, ніс службу з охорони громадського порядку в Петровському районі міста Донецька. Під час несення служби начальник військового наряду ОСОБА_21 , як представник влади і співробітник правоохоронного органу, був службовою особою.
У цей же день приблизно о 16-й годині 40 хвилин зазначеним військовим нарядом на чолі з ІНФОРМАЦІЯ_4 на перехресті вулиць Раціоналізаторів і Косарєва в Петрівському районі міста Донецька за розпивання спиртних напоїв у громадському місці було затримано ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , які були доставлені в дільничний пункт міліції №5, розташований за вказаною вище адресою. Для складання протоколу про адміністративне правопорушення затримані були передані Сутковому, як дільничному інспектору Петровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.
У період з 17 до 19 години 17 червня 2012 року Сутковий і ОСОБА_21 , будучи службовими особами, явно виходячи за межі наданих їм влади і службових повноважень, в порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів, з використанням холодної зброї - палиці гумової ПР-73 застосували до потерпілих ОСОБА_24 і ОСОБА_25 насильство. При цьому потерпілому ОСОБА_26 завдав по обличчю і голові не менше десяти ударів руками і не менше п'яти ударів ногами по тулубу, а ОСОБА_21 - не менше п'яти ударів долонями по обличчю, умисно заподіявши йому спільними діями фізичний біль. Потерпілому ОСОБА_27 наніс не менше шести ударів кулаками по обличчю, а потім спільно з ОСОБА_28 - не менше 6 ударів палицями ПР -73 по спині, правій нозі, тулубу, голові, умисно заподіявши йому спільними діями садна в правій завушній області, по одному крововиливу на зовнішній поверхні лівого плеча, в нижній третині на правій і лівій поверхнях грудної клітини, на передній поверхні правого стегна, в середній і нижній третинах, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, чим заподіяли істотну шкоду інтересам окремих громадян і держави у вигляді порушення охоронюваних Конституцією України прав громадян на свободу та особисту недоторканність, підриву авторитету і престижу органу державної влади - Петровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області.
17 червня 2012 приблизно о 17-й годині військовим нарядом з охорони громадського порядку в складі лейтенанта Корабельского, сержанта ОСОБА_29 , солдата ОСОБА_30 , призначеним відповідно до розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та патрульно-постової відомості військових нарядів на 17 червня 2012 року, біля автостанції «Трудівська» в Петровському районі міста Донецька за розпивання спиртних напоїв у громадському місці був затриманий ОСОБА_5 . Для складання протоколу про адміністративне правопорушення затриманий був переданий ОСОБА_31 , який, застосувавши спеціальний засіб - наручники, доставив його в дільничний пункт міліції №5, розташований за вказаною вище адресою.
У період з 17 до 19 години 17 червня 2012 року невстановлені в ході досудового слідства особи і засуджений ОСОБА_32 , будучи як представник влади службовою особою, явно виходячи за межі наданої йому влади та службових повноважень, в порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів, супроводжуючи свої дії насильством, із застосуванням холодної зброї - палиці гумової ПР- 73 і спеціальних засобів - наручників, діючи спільно та узгоджено, за попередньою змовою групою осіб побили потерпілого ОСОБА_33 з метою його покарання за опір ОСОБА_31 під час затримання, завдавши потерпілому ОСОБА_34 не менше дев'яти ударів руками, ногами і палицею ПР -73 в область обличчя, шиї, грудної клітини, а потім, застосувавши тортури, ввели потерпілому в пряму кишку гумову палицю ПР -73, умисно заподіявши йому спільними, болісними і такими, що принижують людську гідність діями сильний фізичний біль, а також тілесні ушкодження: садна чола (дві справа, одне ліворуч), обох зап'ясть, крововиливи областей обох очей, правої частини шиї, передньої поверхні грудей (два в області сосків, один в проекції тіла і мечевидного відростка грудини), правої бічної поверхні грудей і області правої лопатки, що відносяться до легких тілесних ушкоджень; закритий перелом 10-го ребра праворуч по лінії лопатки, що відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості; внутрішньочеревний наскрізний розрив стінки прямої кишки, надрив серозної оболонки тонкої кишки і розрив передньої стінки ампули прямої кишки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілого.
Своїми діями невстановлені в ході досудового слідства особи і ОСОБА_32 заподіяли істотну шкоду інтересам окремих громадян і держави у вигляді порушення охоронюваних Конституцією України прав громадян на свободу та особисту недоторканність, підриву авторитету і престижу органу державної влади - Петровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області.
ОСОБА_35 , будучи наказом начальника ГУМВС України в Донецькій області від 8 грудня 2006 року призначений на посаду старшого дільничного інспектора міліції Петровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, був службовою особою як представник влади.
17 червня 2012 в період з 17 до 19 години ОСОБА_36 зайшов до вищезазначеного дільничного пункту міліції №5, де побачив потерпілого ОСОБА_37 , який сидів з наручниками, застебнутими за спиною, і мав на обличчі, шиї, зап'ястях явні тілесні ушкодження у вигляді саден і синців. ОСОБА_38 в усній формі повідомив ОСОБА_39 про застосування до нього насильства з боку дільничного інспектора міліції ОСОБА_40 , повідомивши про скоєння тяжкого посадового злочину, а також попросив у нього допомоги та захисту. ОСОБА_36 , відвівши потерпілого в кімнату для вмивання, запропонував йому змити з обличчя сліди крові, що вказують на заподіяння йому тілесних ушкоджень безпосередньо в дільничному пункті міліції №5, і забути про вчинений щодо нього тяжкий злочин.
Приблизно в цей же час, біля будівлі, в якій знаходиться дільничний пункт міліції №5, до ОСОБА_41 звернулися потерпілі ОСОБА_25 і ОСОБА_24 , у яких були явні сліди застосування насильства: у ОСОБА_24 - кровотеча з носа, а у ОСОБА_25 - садна і синці. Потерпілі в усній формі повідомили ОСОБА_39 , що їх побили в дільничному пункті міліції ОСОБА_32 і ОСОБА_21 .
Достовірно знаючи про вчинення відносно потерпілих ОСОБА_33 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 тяжкого злочину, передбаченого ст.365 ч.2 КК України, засуджений ОСОБА_36 , будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, зловживаючи наданими йому владою і службовими повноваженнями в інтересах третіх осіб та з особистою заінтересованістю, всупереч інтересам служби, в порушення вимог ст.10 Закону «Про міліцію», ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом від 22 лютого 2006 року, п.2.3 Інструкції про порядок прийняття, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені і підготовлювані злочини, затвердженої наказом МВС України від 14 квітня 2004 року, з метою приховування злочинів, скоєних ОСОБА_42 і військовослужбовцем ОСОБА_21 , в ОСОБА_43 РВ ДМУ ГУМВС України про скоєні злочини не повідомив, осіб, які вчинили злочини, не затримав, заходів щодо встановлення інших співучасників злочинів та охорони місця вчинення злочинів не прийняв, надання потерпілим медичної допомоги не організував.
Своїми умисними діями, які виразилися в приховуванні тяжкого злочину, ОСОБА_36 заподіяв істотну шкоду охоронюваним Конституцією України правам потерпілих ОСОБА_33 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 та інтересам ГУМВС України в Донецькій області у вигляді підриву авторитету і престижу органу державної влади - Петровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області.
В апеляціях:
Прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд. В обґрунтування апеляції посилається на неврахування судом першої інстанції ступеню тяжкості злочинів, вчинених ОСОБА_21 і ОСОБА_44 , відсутність обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_21 і ОСОБА_41 , у зв'язку з чим призначене їм покарання із застосуванням ст.75 КК України, є надмірно м'яким. Також посилається на відсутність у вироку повного аналізу доказів, якими досудове слідство обґрунтовувало доведеність вини ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.365 ч.3 і 127 ч.2 КК України, за якими він виправданий, неврахування судом такої обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину ОСОБА_42 у стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про невідповідність вироку вимогам ст.334 КПК України;
Потерпілий ОСОБА_5 просить вирок суду першої інстанції скасувати, розглянути справу в апеляційному суді і задовольнити його позов про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі. В обґрунтування апеляції посилається на те, що йому не зрозуміло якими нормами керувався суд першої інстанції, застосувавши таке м'яке покарання особам, що вчинили тяжкий злочин, що документи на підтвердження завданої йому матеріальної шкоди були передані його представнику - адвокату ОСОБА_45 , який тривалий час хворів і помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , через що не встиг передати їх суду;
Захисник ОСОБА_15 , просить вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_40 закрити у зв'язку з недоведеністю вини останнього у вчиненні злочинів. В обгрунтування своєї апеляції посилається на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_40 та виявленими у потерпілого ОСОБА_46 тілесними ушкодженнями, а наявні у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_32 стосовно ОСОБА_46 діяв у стані необхідної оборони. Також у стані необхідної оборони діяв ОСОБА_32 стосовно потерпілого ОСОБА_18 , який вів себе агресивно і ОСОБА_32 змушений був здійснити заходи для припинення протиправних насильницьких дій ОСОБА_18 . За епізодами відносно потерпілих ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , також потерпілого ОСОБА_33 вина ОСОБА_40 у скоєнні злочинів не доведена достовірними доказами, а висновки суду про винуватість ОСОБА_40 ґрунтуються на суперечливих показаннях потерпілих, які є заінтересованими особами. Суд також допустив непослідовність та суперечливість при оцінці доказів, що свідчить про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Досудове слідство було проведено упереджено, слідчий допускав непроцесуальне та негативне ставлення до ОСОБА_40 , що є свідченням того, що досудове слідство проведено особою, яка підлягала відводу. Крім цього, слідчим були внесені зміни в нумерацію аркушів справи після ознайомлення з ними захисників та обвинувачених, не ознайомив захисника ОСОБА_11 з усіма матеріалами справи, чим порушив права захисника на ознайомлення з матеріалами справи, передбачені ст.ст.48, 218-220 КПК України 1960 року і право засудженого ОСОБА_40 на захист. Цим порушенням кримінально-процесуального законодавства суд не дав належної оцінки, тому винесення обвинувального вироку у справі з такими порушеннями свідчить про порушення і судом вимог КПК України і Європейської конвенції з прав людини. Призначаючи максимальне покарання ОСОБА_31 , суд не врахував позитивні дані про його особу, а рішення про позбавлення ОСОБА_40 спеціального звання суперечить вимогам ст.70 ч.3 КК України, оскільки таке додаткове покарання не призначалось засудженому при призначення покарання за окремі злочини;
Засуджений ОСОБА_12 , посилаючись на аналогічні обставини, що й захисник ОСОБА_47 , просить вирок щодо нього скасувати, а справу закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину;
Захисник ОСОБА_48 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_14 скасувати і постановити новий вирок, яким ОСОБА_41 виправдати. В обгрунтування апеляції посилається на відсутність достовірність доказів, які б доводили обізнаність ОСОБА_41 про вчинення злочинів стосовно потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_24 та ОСОБА_33 іншими особами і про приховування ним цих злочинів. Крім цього суд, на його думку, безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_41 крім ст.364 ч.3, ще й за ст.396 ч.1 КК України, оскільки, як встановив суд, зловживання своїм службовим становищем з боку ОСОБА_41 полягало саме в приховуванні злочинів, через що ці його дії охоплювалися ст.364 ч.3 КК України і не потребували додаткової кваліфікації ще й за ст.396 ч.1 КК України;
Захисник ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, кримінальну справу відносно ОСОБА_13 закрити. В обґрунтування апеляції посилається на те, що висновок суду про винуватість ОСОБА_21 ґрунтується на суперечливих показаннях заінтересованих осіб та доказах, які отримані з порушенням вимог КПК України і на припущеннях, на яких відповідно до ст.62 Конституції України та ст.327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись;
Представник цивільного відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції у частині, що стосується вирішення цивільного позову потерпілого і цивільного позивача ОСОБА_33 , скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити новий вирок, яким відмовити цивільному позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї апеляції посилається на те, що Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області неправомірно було визнано цивільним відповідачем по кримінальній справі і що суд не навів у вироку належного обґрунтування свого рішення про стягнення з Казначейства на користь ОСОБА_33 250 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_49 , яка підтримала апеляцію прокурора, що її подав, потерпілого ОСОБА_33 та його представника ОСОБА_50 , які підтримали апеляцію потерпілого, захисника ОСОБА_8 , який підтримав апеляцію захисника ОСОБА_15 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_12 , представника цивільного відповідача ОСОБА_51 , які підтримали свої апеляції, думки захисника ОСОБА_52 про необхідність задоволення апеляцій захисника ОСОБА_53 та засудженого ОСОБА_40 , засудженого ОСОБА_21 про необхідність задоволення апеляції захисника Гаргача та засудженого ОСОБА_41 про необхідність задоволення апеляції захисника ОСОБА_54 , апеляційний суд вважає, що апеляції захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_12 підлягають частковому задоволенню, а апеляції прокурора, потерпілого та представника цивільного відповідача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини засуджених ОСОБА_40 , ОСОБА_21 і ОСОБА_41 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, доведена сукупністю доказів, які були досліджені судом, і яким суд дав відповідну оцінку у вироку.
Та обставина, що ОСОБА_32 8 січня 2012 року вчинив розпилюваня газу з газового балончика в обличчя потерпілому ОСОБА_16 , в апеляціях не оспорюється.
Доводи апеляцій засудженого та його захисника про те, що ці дії ОСОБА_40 не перебувають у причинному зв'язку з хімічним опіком ока з наступним розвитком кератоувеіту, виявлених у потерпілого, які згідно висновків судово-медичних експертиз є тілесним ушкодженням середньої тяжкості, суперечать вискам цих експертиз про те, що зазначене ушкодження ока було заподіяне потерпілому від дії хімічної речовини, а можливе розтирання потерпілим ока після попадання в нього хімічної речовини могло лише сприяти більш глибокому проникненню хімічної речовини і необхідності більш тривалого лікування (т.6 а.с.95-97). Тобто, згідно висновків цих експертиз безпосередньою причиною пошкодження ока потерпілого було попадання в око хімічної речовини з балончика, який використав ОСОБА_32 .
Посилання в апеляції захисника ОСОБА_53 на те, що згідно висновків судово-хімічної експертизи до можливих наслідків попадання капсаіцина на поверхню ока не стосується механічне пошкодження кон'юктиви ока та інші механічні пошкодження оболонки ока, як на доказ відсутності причинного зв'язку між розпилюванням ОСОБА_42 зазначеної хімічної речовини та пошкодженням ока потерпілого ОСОБА_46 (т.6 а.с.315-317), не відповідає змісту зазначеної експертизи, в якій відсутні такі висновки, а зроблений висновок про те, що в аерозольному балончику, вилученому у ОСОБА_40 , встановлена наявність отрутної речовини дратівної дії - капсаіцин, яка має слізогінну дію і викликає сильний розлад слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів та легенів і за декілька секунд виникає тяжкий кон'юктивіт. На уражених ділянках шкіри виникає сильна печія, яка поглиблюється вологою (піт, сльози і т.ін.).
Також суперечать фактичним обставинам справи доводи апеляцій засудженого ОСОБА_40 та його захисника про те, що ОСОБА_32 , розпиливши в обличчя потерпілого ОСОБА_46 зазначену хімічну рочовину, діяв в стані необхідної оборони. Наявні у справі докази, в тому числі й показання самого ОСОБА_40 , свідчать про те, що ці дії ОСОБА_32 вчинив під час обопільного конфлікту між ним та потерпілим, який виник через те, що ОСОБА_32 , який став підтримувати особисті стосунки з колишньою дружиною потерпілого ОСОБА_46 , прийшов до місця проживання останньої, де в цей час перебували колишня дружина потерпілого, їх донька та батьки дружини потерпілого ОСОБА_46 .
Посилання в апеляції захисника ОСОБА_53 на те, що скарга приватного обвинувачення ОСОБА_40 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_16 та ОСОБА_55 за ст.ст.125 ч.1, 126 КК України не була розглянута судом, а безпідставно була направлена в прокуратуру міста Донецька, де слідчий відмовив в порушенні кримінальної справи за цією скаргою, є свідченням порушення прав ОСОБА_40 і необ'єктивності розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_40 , не можуть бути визнані обгрунтованими. Згідно положень ст.ст.26, 27 КПК України 1960 року, на підставі якого проводився розгляд цієї справи, справа публічного обвинувачення щодо ОСОБА_40 і справа приватного обвинувачення за скаргою ОСОБА_40 щодо інших осіб не могли бути об'єднані в одне провадження, що свідчить про відсутність порушень кримінально-процесуального законодавства і процесуальних прав ОСОБА_40 при розслідуванні і розгляді справи судом щодо останнього.
Вищенаведеним обставинам суд першої інстанції дав відповідну оцінку у вироку і обґрунтовано дійшов висновку про те, що вищевказані дії ОСОБА_40 щодо потерпілого ОСОБА_46 мають бути кваліфіковані як умисне завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень останньому під час обопільної сварки на грунті особистих неприязних стосунків між ними, тобто, за ст.122 ч.1 КК України.
Перевищення ОСОБА_42 своїх службових повноважень стосовно потерпілого ОСОБА_18 підтверджено показаннями потерпілого, свідків, висновками судово-медичної експертизи.
Так, потерпілий ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що 12 червня 2012 року він воєнізованим міліцейським патрулем був доставлений до опорного пункту міліції №5 за розпивання пива на автостанції «Трудівська» для складання протоколу. В приміщенні опорного пункту дільничний інспектор ОСОБА_32 спитав чому він п'є пиво в громадському місці, після чого наніс йому кулаком декілька ударів по спині і в живіт. Він попросив ОСОБА_40 не бити його, оскільки він є інвалідом, і викликати його дружину. Сутковий зателефонував його дружині, яка забрала його додому. Вказаними діями ОСОБА_40 йому було завдано синець в поперековій області і забиття нирки.
Показання потерпілого ОСОБА_18 узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, згідно яких потерпілому були завдані забиття з крововиливом лівої поперекової області та забиття лівої нирки, які могли бути спричинені в час і за обставин, про які пояснював потерпілий (т.6 а.с.84).
Сам ОСОБА_32 фактично також підтвердив застосування насильства з його боку щодо ОСОБА_18 , пояснивши в судовому засіданні, що він штовхнув ОСОБА_18 рукою, оскільки останній вів себе агресивно.
Факт нанесення удару ОСОБА_42 кулаком в область тулуба Козаку підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , які в якості курсантів Донецького юридичного інституту перебували в опорному пункті міліції для надання допомоги в охороні громадського порядку. Згідно пояснень вказаних свідків, ОСОБА_32 після нанесення удару кулаком ОСОБА_18 зажадав, щоб вони вийшли з приміщення, що вони й зробили, а ОСОБА_32 залишився наодинці з ОСОБА_18 .
Та обставина, що ОСОБА_32 після нанесення удару кулаком ОСОБА_18 зажадав, щоб курсанти вийшли з приміщення, є свідченням того, що «агресивна» поведінка ОСОБА_18 , про яку пояснювали ОСОБА_32 , а також вказані свідки, не створювала реальної небезпеки для ОСОБА_40 , через що не можуть бути визнані обгрунтованими доводи апеляцій захисника та засудженого про те, що ОСОБА_32 застосував насильство щодо ОСОБА_18 , діючи в стані необхідної оборони.
Висновки суду першої інстанції про перевищення своїх службових повноважень ОСОБА_42 і ОСОБА_21 17 червня 2012 року, а також про зловживання владою ОСОБА_44 , обґрунтовані сукупністю доказів у справі, досліджених судом.
Потерпілі ОСОБА_59 і ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснили, що 17 червня 2012 року приблизно о 17-й годині вони були затримані воєнізованим міліцейським патрулем за розпивання пива біля магазину «Ветеран» і доставлені до опорного пункту міліції №5 для складання протоколу. Спочатку в приміщення опорного пункту завели ОСОБА_24 , де ОСОБА_32 став бити ОСОБА_24 руками і ногами по голові і тулубу, а потім ОСОБА_21 наніс йому декілька ударів руками по обличчю. Після цього в приміщення завели ОСОБА_25 , якого також стали бити. Спочатку ОСОБА_32 наніс удари кулаками в обличчя, а потім ОСОБА_32 і ОСОБА_21 нанесли ОСОБА_25 удари резиновою палицею по голові, тулубу, по нозі. Після побиття їх вивели з приміщення і вони стали чекати оформлення протоколів. У цей час в приміщення опорного пункту завели чоловіка в наручниках, а через деякий час туди прийшов дільничний інспектор ОСОБА_36 . Останньому вони повідомили, що їх побили працівники міліції і попросили допомогти їм швидше піти додому. Через деякий час їх покликали, вони підписали протоколи і пішли додому.
Доводи апеляцій захисників про непослідовність та суперечливість показань потерпілих не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки наведені в апеляціях обставини, які на думку захисників свідчать про непослідовність та суперечливість показань потерпілих, стосуються часу розпивання ними спиртних напоїв та часу протягом якого потерпілі перебували в опорному пункті. Однак, ці обставини потерпілі вказували приблизно і вони ніяким чином не свідчать про суперечливість їх показань стосовно фактичних обставин події злочину та дій ОСОБА_40 і ОСОБА_21 щодо них.
Не відповідають фактичним обставинам справи і доводи апеляцій про наявність у потерпілих причин для обмови ОСОБА_40 та ОСОБА_21 , оскільки ніяких особистих стосунків до подій 17 червня 2012 року між потерпілими та засудженими не існувало, ОСОБА_21 вони взагалі не знали, з заявами про вчинення злочину щодо них вони не зверталися і розповіли про дії щодо них з боку ОСОБА_40 і ОСОБА_21 в процесі розслідування злочину, вчиненого щодо потерпілого ОСОБА_33 , коли з'ясовувалися всі події того дня, що свідчить про відсутність у них мотивів помсти, як про це зазначено в апеляціях захисників. Та обставина, що ОСОБА_24 і ОСОБА_25 так і не були притягнуті до адміністративної відповідальності, незважаючи на складання протоколів про вчинення ними адміністративного правопорушення, ніяким чином не залежала ні від ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , ні від слідчого або суду, а залежала від подальших дій працівників міліції, які склали ці протоколи і мали прийняти відповідне рішення по ним, зокрема й від самого ОСОБА_40 . Тому посилання в апеляціях захисників на цю обставину як таку, що свідчить про необ'єктивність слідства або суду, є безпідставними.
Показання потерпілих ОСОБА_24 та ОСОБА_25 повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема, з висновками судово-медичної експертизи про виявлення у ОСОБА_25 тілесних ушкоджень, які могли бути заподіяні за обставин, про які він пояснював, з показаннями свідків ОСОБА_60 , ОСОБА_20 , які пояснили, що бачили побиття потерпілих ОСОБА_42 і ОСОБА_21 , з даними протоколу огляду місця події та висновками експертиз, згідно яких в приміщенні вказаного опорного пункту міліції були виявлені сліди крові, яка могла походити від потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_24 .
Наведеними доказами спростовані твердження ОСОБА_40 і ОСОБА_21 про те, що вони не били ОСОБА_24 і ОСОБА_25 .
Згідно показань потерпілого ОСОБА_5 він у цей же день також був затриманий воєнізованим міліцейським патрулем за розпивання пива на автостанції «Трудівська», куди приїхав на легковому автомобілі і Сутковий. Ще під час затримання ОСОБА_32 став бити його руками, надів на нього наручники, заштовхав в автомобіль, де також продовжував бити його, стверджуючи, що ОСОБА_38 зламав йому пальця під час заштовхування його в автомобіль і він, тобто ОСОБА_38 , ще дізнається для чого потрібна «дубинка». Його привезли до опорного пункту міліції №5, завели в приміщення, де кинули на підлогу. Сутковий наніс йому декілька ударів руками, ногами, а також резиновою палицею. Після цього ОСОБА_32 дістав з ящика презерватив, надів його на резинову палицю, сказав іншим працівникам міліції утримувати його, тобто ОСОБА_33 , і двічі ввів йому резинову палицю в задній прохід. Потім його всадовили на стілець, він попросив викликати дільничного інспектора ОСОБА_41 і коли той прибув, попросив допомогти звільнити його. ОСОБА_36 наказав ОСОБА_31 зняти з нього, тобто ОСОБА_33 , наручники і повів його до умивальника, щоб змити кров. Там він розповів ОСОБА_39 про його побиття ОСОБА_42 , а також про те, що останній разом з іншими працівниками міліції ввели йому в задній прохід резинову палицю. ОСОБА_36 пішов до приміщення опорного пункту, а повернувшись, запропонував йому забути про те, що відбулося, оскільки це буде компрометувати його. Після цього його відпустили додому, вночі йому стало погано, він втратив свідомість і був доставлений в лікарню, де його прооперували.
Показання потерпілого ОСОБА_33 узгоджуються з іншими доказами у справі.
Потерпілі ОСОБА_24 і ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснили, що після їх побиття ОСОБА_42 вони очікували на вулиці оформлення протоколів і в цей час бачили, як в приміщення опорного пункту міліції завели раніше незнайомого їм ОСОБА_33 , який був у наручниках. Через деякий час вони почули з приміщення звуки ударів, крики, нецензурну лайку і зрозуміли, що ОСОБА_33 били.
Згідно висновків судово-медичних експертиз потерпілому ОСОБА_34 було завдано садна чола (дві справа, одне ліворуч), обох зап'ясть, крововиливи областей обох очей, правої частини шиї, передньої поверхні грудей (два в області сосків, один в проекції тіла і мечевидного відростка грудини), правої бічної поверхні грудей і області правої лопатки, що відносяться до легких тілесних ушкоджень; закритий перелом 10-го ребра праворуч по лінії лопатки, що відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості; внутрішньочеревний наскрізний розрив стінки прямої кишки, надрив серозної оболонки тонкої кишки і розрив передньої стінки ампули прямої кишки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Крововиливи на правій боковій поверхні тулуба виникли внаслідок ударної дії тупого предмета з подовженою травмуючою поверхнею, яким могла бути резинова палка, садна обох зап'ясть могли виникнути від дії наручників, внутрішньочеревний наскрізний розрив стінки прямої кишки і розрив передньої стінки ампули прямої кишки виникли внаслідок введення в просвіт кишки предмета з вираженою перевагою продольного розміру над поперековим, яким могла бути палка резинова (т.6 а.с.32-34, 44-45).
Наведеними висновками експертиз встановлені як характер тілесних ушкоджень, так і конкретний механізм їх завдання потерпілому ОСОБА_34 , у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги доводи апеляцій захисника і засудженого про те, що показання потерпілого щодо обставин і способу завдання йому тілесних ушкоджень можуть бути надуманими через його неприязнь до працівників міліції, що тілесні ушкодження він міг отримати внаслідок падіння, про що спочатку потерпілий пояснював працівникам лікарні. Причини таких первинних пояснень потерпілого ОСОБА_33 медичним працівникам були з'ясовані в судовому засіданні, тоді як його показання про обставини вчинення злочину щодо нього є однозначними як протягом досудового слідства, так і в судовому засіданні.
Також не можуть бути визнані обгрунтованими доводи апеляцій про необхідність врахування показань свідка ОСОБА_61 про те, що вона бачила ОСОБА_33 на опорному пункті міліції до моменту, коли останній пішов звідти, однак не бачила будь-яких тілесних ушкоджень на ньому. Даючи такі показання, названий свідок також стверджувала в судовому засіданні, що не бачила на опорному пункті у цей час і дільничного інспектора ОСОБА_41 , тоді як останній, а також Сутковий навпаки пояснювали, що ОСОБА_36 приходив туди у той час, коли там перебував ОСОБА_38 і спілкувався з останнім. Тому такі невідповідності в показаннях свідка ОСОБА_62 дають підстави вважати, що вона не бачила всіх подій, які відбувалися в той день і показання цього свідка не можуть бути визнані такими, що підтверджують невинуватість ОСОБА_40 .
Доводи апеляцій про неможливість завдання ОСОБА_42 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_34 через наявність у нього перелому пальця лівої руки не можуть бути взяті до уваги, оскільки наявність зазначеної травми не перешкоджала ОСОБА_31 вчиняти будь-які дії іншою рукою.
Дійсно, як про це зазначають в своїх апеляціях захисники ОСОБА_47 і ОСОБА_63 , судом першої інстанції дана різна оцінка показанням свідка ОСОБА_60 про причетність до вчинення злочинів ОСОБА_42 і ОСОБА_21 щодо різних потерпілих. При цьому, суд взяв уваги показання вказаного свідка про причетність ОСОБА_21 до побиття разом з ОСОБА_42 потерпілих ОСОБА_25 і ОСОБА_24 , однак не взяв до уваги показання цього ж свідка про причетність ОСОБА_21 до побиття спільно з ОСОБА_42 потерпілого ОСОБА_33 .
Зі змісту вироку вбачається, що така оцінка судом показань свідка ОСОБА_64 обумовлена декількома факторами. Зокрема, показання про події щодо потерпілих ОСОБА_25 і ОСОБА_24 цей свідок давав як очевидець подій, коли він був у приміщенні опорного пункту і сам бачив події, тоді як про події стосовно потерпілого ОСОБА_33 свідок повідомляв зі слів ОСОБА_21 . Також, суд враховував наскільки показання свідка узгоджуються з іншими доказами у справі. Так, показання свідка ОСОБА_64 узгоджуються з показаннями потерпілих ОСОБА_24 і ОСОБА_25 про те, що їх били як ОСОБА_32 , так і ОСОБА_21 . У той же час, показання цього свідка про участь ОСОБА_21 у побитті ОСОБА_33 не узгоджуються з показаннями останнього про те, що ОСОБА_21 не причетний до його побиття та інших насильницьких дій.
Тому така оцінка судом показань свідка ОСОБА_64 не може бути визнана проявом необ'єктивності суду та необґрунтованості вироку, як про це зазначають в своїх апеляціях захисники ОСОБА_47 і ОСОБА_63 .
Доводи апеляції захисника ОСОБА_54 про відсутність достовірність доказів, які б доводили обізнаність ОСОБА_41 про вчинення злочинів стосовно потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_24 та ОСОБА_33 іншими особами суперечать фактичним як вищенаведеним показанням потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_24 і ОСОБА_33 про те, що вони прямо повідомили про ці обставини ОСОБА_41 , так і тій обставині, що ОСОБА_36 сам повів ОСОБА_33 до умивальника, щоб змити кров з обличчя останнього, що крім звернень до нього потерпілих очевидно підтверджувало застосування насильства щодо них. Ці обставини були враховані судом першої інстанції, у зв'язку з чим такі твердження ОСОБА_41 суд визнав безпідставними.
Не відповідають фактичним обставинам справи і доводи захисника ОСОБА_53 про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та прав захисника ОСОБА_11 на ознайомлення з матеріалами справи, з яких вбачається, що цьому захиснику, як і іншим особам, які мали право на ознайомлення з матеріалами справи, були пред'явлені всі матеріали справи з зазначенням кількості аркушів справи у кожному томі. Протоколи ознайомлення підписані всіма особами, які знайомилися з матеріалами справи, в тому числі й захисником ОСОБА_11 без будь-яких застережень щодо неправильності відомостей, зазначених в цих протоколах. Після ознайомлення з матеріалами справи захисниками заявлялись письмові клопотання, які були розглянуті слідчим і по яким були винесені відповідні постанови про відмову у їх задоволенні. Ці постанови були вручені особам, які заявили клопотання. Після ознайомлення з матеріалами справи додаткові слідчі дії не проводилися і згідно вимог ст.ст.220-222 КПК України 1960 року слідчий не зобов'язаний був повторно ознайомлювати з матеріалами справи у зв'язку з розглядом і прийняттям рішень про відмову в задоволенні заявлених клопотань. Захисник ОСОБА_11 після ознайомлення з матеріалами справи заявила клопотання про закриття справи щодо ОСОБА_12 , у задоволенні якого слідчий відмовив з повідомленням про прийняте рішення і направленням їй копії постанови. Будь-яких інших клопотань, захисник ОСОБА_11 не заявляла. Тому доводи апеляції захисника ОСОБА_53 про порушення слідчим прав захисника ОСОБА_11 на ознайомлення з усіма матеріалами справи є безпідставними. Доводи апеляції захисника про те, що слідчий допускав непроцесуальне та негативне ставлення до ОСОБА_40 , внаслідок чого підлягав відводу, є суб'єктивною думкою захисника, оскільки в апеляції не наведено конкретних обставин, передбачених ст.60 КПК України 1960 року для відводу слідчого.
Дослідивши наявні у справі докази і давши їм відповідну оцінку у вироку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_40 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.122 ч.1, 365 ч.2, 365 ч.3, 127 ч.2 КК України, ОСОБА_21 - у вчиненні злочину, передбаченого ст.365 ч.2 КК України, ОСОБА_41 - у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.364 ч.3, 396 ч.1 КК України.
Доводи захисника ОСОБА_54 про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_41 за ст.396 ч.1 КК України з посиланням на те, що визнане судом зловживання з боку ОСОБА_41 полягало саме в приховуванні злочинів, вчинених ОСОБА_42 і ОСОБА_21 , не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки ОСОБА_36 , будучи працівником правоохоронного органу, приховував тяжкі злочини, у зв'язку з чим такі його дії не охоплюються ст.364 КК України і потребують додаткової кваліфікації за ст.396 ч.1 КК України, яка передбачає відповідальність за приховування саме тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Призначаючи покарання засудженим, суд першої інстанції взяв до уваги, що ОСОБА_32 хоч і раніше не судимий, однак він, будучи працівником правоохоронного органу, діяльність якого направлена на захист законних прав та інтересів громадян, вчинив декілька злочинів, в тому числі й тяжких, пов'язаних з порушенням прав громадян на особисту недоторканість, неодноразово перевищував свої службові повноваження, що було поєднано із застосуванням фізичного насильства щодо декількох громадян, його дії носили зухвалий і цинічний характер, а щодо потерпілого ОСОБА_33 ним було вчинено ще й катування, пов'язане з приниженням та глумлінням над потерпілим, завданням йому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілого в момент їх заподіяння, внаслідок чого ОСОБА_38 визнаний інвалідом другої групи, став непрацездатним. Тому призначене ОСОБА_31 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України.
ОСОБА_21 і ОСОБА_39 суд призначив покарання в межах санкцій норм законів, за які їх засуджено, а застосувавши щодо них звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України, навів відповідні мотиви цього рішення у вироку.
Разом з тим, суд першої інстанції не призначив засудженим додаткове покарання у виді позбавлення їх спеціального або військового звання за певний злочин, а призначив це додаткове покарання ОСОБА_31 після призначення йому остаточного покарання за сукупністю злочинів, а ОСОБА_21 і ОСОБА_39 - після прийняття рішення про звільнення їх від відбування основного покарання, що суперечить вимогам ст.54 КК України про те, що таке додаткове покарання може бути призначене судом за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, тобто, за певний тяжкий або особливо тяжкий злочин, а також вимогам ч.3 ст.70 КК України про те, що до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Тому рішення суду про позбавлення ОСОБА_40 і ОСОБА_41 спеціальних звань працівників міліції, а ОСОБА_21 - військового звання підлягають виключенню з вироку.
В своїх апеляціях прокурор, поставивши питання про необхідність скасування вироку з поверненням справи на новий судовий розгляд через безпідставність звільнення засуджених ОСОБА_21 і ОСОБА_41 від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України, а потерпілий ОСОБА_38 , вказавши про незрозумілість йому причин призначення засудженим надмірно м'якого покарання, у той же час, не поставили питання перед апеляційним судом про необхідність постановлення свого вироку і призначення засудженим більш суворого покарання. у той же час, згідно ст.ст.374, 378 КПК України 1960 року в разі необхідності застосування більш суворого покарання або скасування необґрунтованого виправдувального вироку апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав
Вказавши в своїй апеляції про те, що суд не дав оцінки у вироку окремим доказам, якими орган досудового слідства обґрунтував обвинувачення ОСОБА_21 за ст.ст.365 ч.3 та 127 ч.2 КК України, прокурор при цьому не зазначив в своїй апеляції про те, чи вважає він необгрунтованим вирок суду в частині виправдання ОСОБА_21 за вказаними стаття КК і чи вважає необхідним визнати винним ОСОБА_21 у вчиненні цих злочинів та постановити свій вирок, що свідчить про невідповідність апеляції прокурора вищезазначеним нормам кримінально-процесуального закону і в цій частині.
Тому апеляційний суд, переглядаючи справу в межах поданих апеляцій, позбавлений процесуальних підстав для прийняття рішення, про яке просить прокурор в своїй апеляції, а потерпілий ОСОБА_38 взагалі не зазначив в своїй апеляції про прийняття апеляційним судом будь-якого певного рішення в частині призначення покарання засудженим.
Крім цього, потерпілий ОСОБА_38 , вказавши в своїй апеляції, що документи на підтвердження завданої йому матеріальної шкоди були передані його представнику - адвокату ОСОБА_45 , який тривалий час хворів і помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , через що не встиг передати їх суду, також не ставить питання перед апеляційним судом про прийняття будь-якого рішення щодо вирішення його позову в частині відшкодування йому матеріальної шкоди. Тому апеляційний суд також позбавлений процесуальних підстав для прийняття будь-якого рішення і в цій частині апеляції потерпілого.
Доводи апеляції потерпілого ОСОБА_65 про неправильність вироку суду в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області на його користь 250 000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди і необхідність задоволення його позову в цій частині в повному обсязі, тобто в сумі 2000000 гривень, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов потерпілого у вищезазначеному розмірі, відповідно до ст.23 ЦК України врахував характер злочину, вчиненого щодо потерпілого, глибину його фізичних та душевних страждань, інші обставини, що мали значення при вирішенні цього питання, а потерпілий в своїй апеляції не навів будь-якого обґрунтування неправильності прийнятого рішення і підстав для прийняття іншого рішення.
Приймаючи рішення про задоволення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди шляхом стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області за рахунок державного бюджету України на користь потерпілого, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що шкода потерпілому була завдана неправомірними, злочинними діями засудженого ОСОБА_40 , який був службовою особою органу державної влади і завдав шкоди потерпілому при виконанні своїх службових обов'язків. При цьому суд послався на положення ст.56 Конституції України про те, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Таке ж положення передбачено й ст.1174 ЦК України, в якій вказано, що зазначена шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб.
Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №1078/2011, ця Служба (Казначейство України) входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
З урахуванням наведених положень Державне Казначейство є органом, який виконує державні зобов'язання з використанням державних бюджетних коштів, у зв'язку з чим доводи апеляції представника цивільного відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про те, що вказане управління безпідставно визнано цивільним відповідачем і не може нести цивільну відповідальність за шкоду, завдану службовою особою органу державної влади, не можуть бути визнані обгрунтованими.
Тому, підстави для задоволення апеляцій прокурора, потерпілого і представника цивільного відповідача відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляції захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Петровського районного суду міста Донецька від 26 березня 2013 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 змінити: виключити з вироку рішення суду про позбавлення ОСОБА_12 спеціального звання «лейтенант міліції», ОСОБА_13 - військового звання «солдат», ОСОБА_14 - спеціального звання «підполковник міліції».
В решті цей вирок залишити без зміни, а апеляції прокурора, потерпілого ОСОБА_33 і представника цивільного відповідача - без задоволення.
Судді: