19 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,
Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 4 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 листопада 2013 року,
У листопаді 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 2 585 грн 69 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 3 жовтня 2006 року. В установлені терміни позичальником не було виконано зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 18 жовтня 2012 року становить 36 тис. грн., які позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 4 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 14 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності на звернення до суду із указаним позовом, так як предметом спору є споживчий кредит то строк давності застосовується судом без відповідної заяви відповідача.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Судами установлено, що 3 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 2 585 грн. 69 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 3 жовтня 2006 року.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
У матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності.
Відмовляючи в позові, суди послалися на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. При цьому апеляційний суд послався на п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», не звернув уваги на те, що в ній роз'яснюється застосування судами ч. 13, а не ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Разом з тим, у відповідності до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, п . 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, що встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони споживчого кредиту
Таким чином, висновок судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку із застосуванням позовної давності незалежно від наявності заяви сторони у спорі щодо вимог про повернення споживчого кредиту та без з'ясування причин пропущення позовної давності є передчасним.
Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 4 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді:Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко