19 березня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого: Макарчука М.А.,
Суддів: Леванчука А.О., Писаної Т.О., ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, з участю третьої особи - ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 29.12.2011 року,
за касаційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року,
Позивач ОСОБА_4 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 23 листопада 2012 року звернулася в суд із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 29 грудня 2011 року між відповідачем ОСОБА_5 та третьою особою ОСОБА_6, що був зареєстрований цього ж числа у Державному реєстрі правочинів під № 1150, а 27 квітня 2012 року на його підставі здійснена державна реєстрація прав на земельну ділянку у поземельній книзі за реєстровим № 4624587800010260258301. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконанні у Галицькому ВДВС Львівського МУЮ знаходиться виконавчий лист від 27 січня 2012 року, згідно якого у її користь з відповідача ОСОБА_5 підлягає стягненню 91233 грн боргу, 932 грн 32 коп. судового збору та 120 грн витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, а всього - 92285 грн 32 коп. Постановою старшого державного виконавця Галицького ВДВС Львівського МУЮ Табінського О.В. від 06 березня 2012 року накладено арешт на все майно, що належить відповідачеві ОСОБА_5 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить. Постановою цього ж державного виконавця від 01 червня 2012 року визначено необхідність начальнику Відділу ДВС Сколівського РУЮ Львівської області забезпечити опис майна відповідача ОСОБА_5, оскільки було встановлено, що останньому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0800 га., що розташована у АДРЕСА_1 в урочищі «За таблицею». Незважаючи на арешт та заборону відповідачу ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо відчуження належного йому майна, він 29 грудня 2011 року уклав з третьою особою у справі - ОСОБА_6 договір дарування вказаної вище земельної ділянки, що посвідчений нотаріально у встановленому законом порядку із реєстрацією у реєстрі за № 1150. Договір дарування земельної ділянки був вчинений 27 квітня 2012 року, оскільки третя особа ОСОБА_6 здійснив державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку саме вказаного числа. З огляду на таке вважає, що оспорюваний договір дарування не міг бути укладений, а також не могла бути вчинена державна реєстрація права власності за таким договором, у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним, так як зміст оспорюваного договору суперечить актам цивільного законодавства, зокрема ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок накладення арешту на майно боржника і порядок виконання постанови державного виконавця про накладення арешту на майно боржника. Оскільки визнання недійсним правочинів здійснюється у судовому порядку, то вона була змушена звертатися до суду із даним позовом.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 14 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 просить ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у позові, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з такими висновками, що вимоги позивачки ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з підстав невідповідності умов договору дарування земельної ділянки нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, є недоведеними.
Проте погодитись з таким висновком не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті
203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 234 цього ж Кодексу фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Місцевим судом встановлено, що на виконанні Галицького ВДВС Львіського МУЮ знаходиться рішення Галицького районного суду м. Львова про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 91233 грн. боргу та 1052,32 грн. судових витрат. Постановою державного виконавця від 06 березня 2012 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
Судом також встановлено, що 29 грудня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування земельної ділянки, згідно якого боржник подарував, обдарований ОСОБА_6 прийняв у дар земельну ділянку 0,0800 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована у АДРЕСА_1 в урочищі «За теплицею».
Із позовної заяви та доповнення до неї вбачається, що вказана угода оскаржується кредитором ОСОБА_5 При цьому позивач вважає, що вказаний правочин вчинений з метою ухилитися від виконання рішення суду та в супереч обмежень, встановлених державним виконавцем.
Із справи вбачається, що ОСОБА_6, як сторона угоди і новий власник земельної ділянки, до участі у справі в якості сторони не залучений.
Таким чином суди прийняли рішення відносно особи, яка не була залучена до участі у справі в якості сторони.
Крім того судами не повністю встановлені і обставини у справі.
Так відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Оскільки предметом спору є договір дарування боржником свого майна, з'ясуванню у цій справі підлягали як обставини про фіктивність вказаного правочину, так і обставини про недодержання сторонами угоди вимогами закону.
Із змісту ухваленого рішення вбачається, що обставини, які становлять предмет доказування у справі, місцевим судом не з'ясовувалися.
Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, не мав процесуальної можливості залучити нового власника до участі у справі в якості сторони і усунути недоліки, допущені місцевим судом.
Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Макарчук М.А.
Судді: Леванчук А.О.
Писана Т.О.
Маляренко А.В.
Нагорняк В.А.