19 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, казенного підприємства «Південукргеологія», виконавчого комітету Новомосковської міської ради, треті особи: комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», державний нотаріус Новомосковського нотаріального округу ОСОБА_7, про скасування розпорядження про приватизацію, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії та визнання недійсним договору купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2013 року,-
У червні 2005 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх зняття з реєстрації та виселення.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона 14 травня 2005 року придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, яка передала їй ключі від квартири та виселилася з неї. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири, яка належнить їй на праві власності, не виселилися, з реєстрації не знялися та не дають їй можливості вселитися.
У свою чергу ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому просили скасувати розпорядження № 120-3 від 1 вересня 1993 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, визнати за ними право власності на зазначену квартиру по 1/3 частині, зобов'язати виконавчий комітет Новомосковської міської ради відповідним чином оформити документи на приватизацію квартири, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 травня 2005 року зазначеної квартири та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.
В обґрунтування зустрічного позову зазначали, що Новомосковською геологорозвідувальною експедицією, правонаступником якої є казенне підприємство «Південукргеологія», 1 вересня 1993 року видано розпорядження за № 120-3 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_8 На їх думку, указане розпорядження є незаконним, оскільки вони не надавали своєї згоди на здійснення приватизації спірної квартири, хоча постійно проживали та були у ній зареєстровані. Зазначали, що ОСОБА_8 ввела в оману ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу від 14 травня 2005 року, приховавши, що окрім неї у спірній квартирі зареєстровані ще й вони, тому вважають, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, а державна реєстрації права власності скасована.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2013 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано.
У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, але з інших підстав.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову та рішення апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову, виходив із того, що вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації та виселення повинні пред'являтися за нормами ЖК України, в той час як вони були заявлені на підставі ст. 391 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про власність», а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 пропустили встановлений законом трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом про скасування розпорядження про приватизацію квартири та свідоцтва про право власності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, виходив із того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не надавали письмової згоди на приватизацію квартири ОСОБА_6, крім того, судом першої інстанції не залучено до участі у справі інших осіб, які були зареєстровані та проживали у спірній квартирі на час приватизації, чим порушено їх права щодо надання заперечень і доказів по заявленим позовним вимогам.
Такі висновки апеляційного суду відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.
Судами встановлено, що за розпорядженням № 120-3 від 1 вересня 1993 року Новомосковською геологорозвідувальною експедицією, правонаступником якої є казенне підприємство «Пвденукргеологія», на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у власність ОСОБА_6 була передана квартира АДРЕСА_1, де на той час згідно довідки № 1593 від 15 червня 2005 року проживали і були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_5, а також - неповнолітні ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.
14 вересня 1993 року на ім'я ОСОБА_6 було видане свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. За договором купівлі-продажу від 14 травня 2005 року посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі № 605, ОСОБА_6 продала квартиру ОСОБА_3
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, що діяла на час приватизації спірної квартири, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Як вбачається з матеріалів справи, доказів того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 надавали письмову згоду на приватизацію спірною квартири лише ОСОБА_6 немає.
Тобто, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що приватизація спірної квартири відбулась з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та законних прав на житло інших осіб, які на той час постійно мешкали в ній.
Також, з матеріалів справи вбачається, що у спірній квартирі на час приватизації проживали та були зареєстровані ОСОБА_10 і ОСОБА_11 Суд першої інстанції при розгляді справи, у порушення норм процесуального права, не залучив ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до участі у справі, розглянув справу без їх участі, чим порушив їх права щодо надання заперечень і доказів по заявленим позовним вимогам.
Крім того, відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання розпорядження від 1 вересня 1993 року та свідоцтва про право власності від 14 вересня 1993 року сплив у 1996 році, тобто цей строк сплив до набрання чинності ЦК України.
Відтак, до цих правовідносин застосовуються правила ЦК УРСР 1963 року щодо позовної давності.
Так, відповідно до положень ст. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно із ст. 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Отже, апеляційний суд, посилаючись на вищезазначені норми матеріального та процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції, вирішуючи позов, поданий з пропуском строку позовної давності, не перевірив належним чином причини його пропуску та наявність причин його поновлення.
Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовано, підстав для його зміни чи скасування не має.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко