5 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Парінової І.К.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Луганське регіональне управління про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, -
У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Луганське регіональне управління про відшкодування збитків (далі - ПАТ КБ «Надра») про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання. Вимоги позову мотивовано тим, що 28 листопада 2008 року між нею та банком було укладено договір банківського вкладу (депозиту) на суму 70 000 грн строком на 4 місяці. У визначений строк 28 березня 2009 року зобов'язання щодо повернення коштів за вкладом банком виконано не було. Депозит було перераховано на відкритий нею в ПАТ КБ «Надра» поточний банківський рахунок лише 30 грудня 2009 року. Разом з тим, змоги зняти готівку або розрахуватися цими коштами за карткою вона була позбавлена до 26 липня 2011 року.
Посилаючись на указані обставини, ОСОБА_3 просила суд стягнути із відповідача інфляційні втрати за період із 1 січня 2010 року по 25 липня 2011 року та 3 % річних за період із 30 грудня 2009 року по 1 липня 2011 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, у позові відмовлено.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі на вищевказані судові рішення.
Постановою Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у порядку, встановленому Главою 3 Розділу V ЦПК України, скасовано ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Луганське регіональне управління про відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ «КБ «Надра» виконав своє зобов'язання за договором та повернув позивачці внесений нею вклад шляхом його зарахування на її поточний банківський рахунок, за період затримки виконання свого зобов'язання судом в інших справах вже стягнуто з банку інфляційні втрати і 3 % річних, а після виконання банком своїх зобов'язань правовідносини сторін вже не регулюються нормами закону про банківський вклад і підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України відсутні.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Встановлено, що 28 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) на суму 70 000 грн строком на 4 місяці.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов'язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом.
Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу на ім'я вкладника ОСОБА_3 в ПАТ «КБ «Надра» було відкрито поточний банківський рахунок, на який банк мав перерахувати кошти для повернення вкладу.
Також судом встановлено, що згідно з договором депозиту вклад мав бути повернутий банком 28 березня 2009 року, разом з тим кошти були перераховані на відкритий в ПАТ «КБ «Надра» поточний банківський рахунок вкладника ОСОБА_3 30 грудня 2009 року, а реальну можливість зняти ці кошти з рахунку готівкою або ж розраховуватися ними з допомогою платіжної банківської картки ОСОБА_3 отримала лише 26 липня 2011 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відсутність реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за увесь період прострочення боржника.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 7 жовтня 2010 року стягнуто із ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати на прострочену суму видачі банківського вкладу за період з 28 березня по 31 грудня 2009 року у розмірі 4 456, 13 грн та 3 % річних у розмірі 1 438, 35 грн.
Під час розгляду справи у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ КБ «Надра» надійшли пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_3, доводи яких обґрунтовуються тим, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року в іншій справі, яке приєднано до матеріалів пояснень, вже стягнуто із ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати на прострочену суму видачі банківського вкладу за період з 1 січня 2010 року по 1 липня 2011 року у розмірі 10 902, 17 грн та 3 % річних у розмірі 3 273, 68 грн.
Таким чином, обґрунтованість позовних вимог у справі, яка переглядається, щодо стягнення за спірний період сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають перевірці.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.С. Олійник
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко
І.К. Парінова
4
Справа № 6-1375 св 14
Головуючий у І інстанції Бугера О.В.
Головуючий у ІІ інстанції Таранова О.П.
Доповідач Дербенцева Т.П.