Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 03 лютого 2014 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2013 року щодо нього,
За вироком місцевого суду
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 13.09.2010 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з іспитовим строком тривалістю 1 рік, 10.05.2011 року направленого для відбуття покарання, 02.07.2013 року умовно-достроково звільненого на невідбутий строк покарання тривалістю 11 місяців 20 днів,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.
Ухвалою суду апеляційної інстанції вказаний вирок залишено без зміни, а апеляційну захисника засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 10 липня 2013 року близько 19.00 год., перебуваючи в коридорі житлового будинку за місцем проживання ОСОБА_2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, таємно викрав майно неповнолітньої ОСОБА_3, а саме мобільний телефон із двома сім-картками мобільних операторів та флеш-накопичувачем загальною вартістю 1317,88 грн., спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про зміну вироку місцевого суду шляхом пом'якшення призначеного йому покарання до 1 року 4 місяців позбавлення волі. На його думку, призначене покарання внаслідок суворості не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, оскільки судом не було належним чином враховано його вік, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, матеріальне становище, відсутність претензій з боку потерпілої та її законного представника, їх думку щодо міри покарання, а також його згоду на розгляд справи у порядку ст. 349 КПК України. Вважає, що суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання вчинення злочину внаслідок випадкових обставин.
Перевіривши касаційну скаргу, зміст наданих до неї судових рішень, суд дійшов висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
Відповідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається із судових рішень, при призначенні покарання ОСОБА_1 вищевказані вимоги кримінального закону дотримано. Так, судом першої інстанції враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочину, дані про особу засудженого, у тому числі його вік, те, що він раніше судимий та вчинив кримінальне правопорушення в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, посередньо характеризується за місцем проживання та позитивно за місцем відбування покарання, перебуває на диспансерному обліку у лікаря нарколога. Взяв суд до уваги і наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а також обставину, що обтяжує покарання - рецидиву злочину. Зважив суд і на відсутність претензій з боку потерпілої та її законного представника.
При цьому відповідно до ст. 71 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 визначено із приєднанням невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Правильність застосування вказаної норми кримінального закону в касаційній скарзі не оспорюється.
З судових рішень убачається, що злочин вчинено з прямим умислом та з корисливих мотивів, а тому доводи касаційної скарги про випадковий його характер є необґрунтованими. Згода засудженого на розгляд справи у порядку ст. 349 КПК України не є обставиною, що пом'якшує покарання.
Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги захисника засудженого, які по суті були аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_1, дійшов висновку про достатнє обґрунтування вироку суду в частині призначення покарання.
На думку колегії суддів, з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд прийняв правильне рішення про призначення ОСОБА_1 покарання у межах санкції статті, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Таким чином, рішення суду в частині призначеного покарання належним чином мотивовані, не суперечать вимогам кримінального закону і відповідають меті покарання.
Інших доводів, які б свідчили про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання вимогам закону його касаційна скарга не містить.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2013 року щодо нього.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6