Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю прокурора ОСОБА_5,
розглянула в судовому засіданні 6 лютого 2014 року в м. Києві матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до районного суду зі скаргою на протиправні дії прокурора м. Миколаєва під час розгляду заяви про злочини прокурора Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_6
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2013 року постанова Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року залишена без зміни, а апеляція ОСОБА_1 - без задоволення.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених по справі судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, так як вважає прийняті судові рішення необґрунтованими.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_5, який вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 236 КПК України в редакції 1960 року до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.
Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України в редакції 1960 року, передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.
Однак, відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.
Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суду повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Відповідно до ст. 97 КПК України 1960 р. орган дізнання зобов'язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити справу, відмовити в її порушені або ж направити її за належністю. Аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.
Доводи ОСОБА_1, що при розгляді її скарги судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 236 КПК України в редакції 1960 року, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки скарга була розглянута з дотриманням чинного законодавства, яке обмежує можливості суду з контролю за досудовим слідством, в розумінні зазначеної норми.
Апеляційний суд ретельно розглянув доводи ОСОБА_1, правильно визнав їх необґрунтованими та вмотивував свої висновки в ухвалі, зміст якої відповідає вимогам ст. 377 КПК України в редакції 1960 року.
Доводи касаційної скарги не спростовують ці висновки.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних нею судових рішень - без зміни.
При перевірці матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, що є безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2013 року залишити без зміни.
Судді:
_________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4