18 березня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Шеремет А.М.,
суддів: Ковалевича С.П., Хилевича С.В.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду в м. Рівне, ВДАІ м. Рівне УМВС України у Рівненській області на рішення Рівненського міського суду від 02 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль, -
Рішенням Рівненського міського суду від 02 липня 2013 року визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки ГАЗ моделі 330202-14, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3 (кузов, рама) НОМЕР_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2009 року.
Судові витрати за оплату судового збору в сумі 460 грн. стягнуто з відповідача на користь позивача.
Не погодившись з даним рішенням, заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду в м. Рівне, ВДАІ м. Рівне УМВС України у Рівненській області (далі заступник прокурора м. Рівне) подав на нього апеляційну скаргу.
Вважає неналежними та недопустимими доводи позивача про те, що ним був придбаний спірний автомобіль, що підтверджується довіреністю та розпискою, оскільки такі докази суперечать нормам, які регулюють договірні відносини купівлі-продажу.
Вказує, що за своїм юридичним змістом доручення є договором про представництво, який є одностороннім і згідно якого повірений зобов'язується діяти від імені довірителя та не вправі вчиняти дії щодо майна на власну користь.
Зазначає, що відсутні підстави вважати, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, при оформленні довіреності на спірний автомобіль мало місце укладення правочину, який за своїм змістом містив ознаки удаваного.
Стверджує, що договір купівлі-продажу, вчинений на підставі довіреності та розписки, не є удаваним правочином. Оскільки, при видачі довіреності від 23 січня 2009 року на право розпоряджатися автомобілем марки ГАЗ моделі 330202-14, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, сторони досягли згоди усіх істотних умов щодо розпорядження автомобілем (знімати з обліку в органах ДАІ, обмінювати та/чи продавати за ціну та на умовах їм відомих), точно визначили в довіреності свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, зокрема набуття права власності, ніж ті, що передбачені довіреністю.
Крім того, вказує, що ОСОБА_1 не довів, що ОСОБА_2 своїми діями оспорює або не визнає права власності на автомобіль. Такі докази позивачем і не могли бути надані, оскільки на момент звернення до суду, відповідно до приписів ст. 640 ЦК України, договір не набув чинності.
Зазначає, що спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАТ, залишався зареєстрованим за ОСОБА_2
Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок, моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року встановлено спеціальний порядок державної реєстрації транспортних засобів з метою контролю за автомобілями. Однак, судом при винесенні рішенні не взято до уваги та не досліджено факт зняття з реєстрації спірного транспортного засобу, чим порушуються інтереси підрозділів ДАІ.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 склались фактичні правовідносини щодо купівлі-продажу автомобіля марки ГАЗ моделі 330202-14, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, та вийшовши за межі позовних вимог визнав, що видана відповідачем довіреність на право розпоряджатися автомобілем фактично приховала укладений між столронами договір купівлі-продажу автомобіля, а тому правочин на підставі ст. 235 ЦК України є удаваним, та на підставі ст.ст. 328 та 392 ЦК України визнав право власності на автомобіль за ОСОБА_1
Однак колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до с. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 5 ст. 656 ЦК України передбачено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Так зокрема згідно Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року №1371). Зокрема, пункти 1, 2 цього Порядку вказують про встановлення єдиної на території України процедури державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів та його обов'язковість для всіх юридичних і фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.
Оскільки чинним законодавством передбачено інший, чіткий і вичерпний порядок набуття права власності на транспортний засіб, тому вимоги позивача про визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля марки ГАЗ моделі 330202-14, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 і визнання за ним права власності на транспортний засіб задоволенню не підлягають. Відтак у задоволенні позову слід відмовити, за безпідставністю.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 303, 304, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду в м. Рівне, ВДАІ м. Рівне УМВС України у Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 02 липня 2013 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча А.М. Шеремет
Судді: С.П. Ковалевич
С.В. Хилевич