справа № 2а-727 /08
29 жовтня 2008 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі Колтун Ю.М.
з участю позивача ОСОБА_1.
представників:
від відповідача - ОСОБА_2- начальник юридичного відділу (довіреність за №11600/06-14 від 22.10.2008 року),
розглянувши справу у відкритому судовому засіданні в м. Львові за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова про зобов'язання вчинити дії та про стягнення невиплаченої додаткової пенсії,
ОСОБА_1. звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова про зобов'язання вчинити дії та про стягнення невиплаченої додаткової пенсії.
Позивач в позовній заяві вважає, що вона у відповідності до вимог ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити.
Відповідач в запереченні вважає, що його дії є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства. Зокрема, відповідач вважає, що оскільки позивач отримує пенсію на підставі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то відповідно до положень ч.5 ст.54 цього ж Закону, порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, яке пов'язане із роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, визначається Кабінетом Міністрів України. Також, відповідач вважає, що позивачем проведено неіснуючу аналогію щодо понять «мінімальна пенсія за віком» та «прожитковий мінімум».
Представник відповідача в судовому засідання дав аналогічні пояснення, вважає, що виплати не проводились у зв'язку з не виділенням коштів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1. є особою віднесеної до категорії 1, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серіїНОМЕР_1та має третю групу інвалідності пов'язану із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (довідка серії НОМЕР_2
Згідно із положеннями статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII , з наступними змінами та доповненнями, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Як передбачено ст.50 цього ж Закону, в редакції до 28.12.2007 року, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, зокрема, інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи те, що позовні вимоги обмежуються березнем 2007 року, суд застосовує саме цю редакцію згаданої статті.
Згідно ч.5 ст.54 цього Закону, порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до вимог ст.71 згаданого Закону, якою було доповнено цей Закон 05.10.2006 року, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
При цьому, при здійсненні виплат додаткової пенсії відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року за №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», що діяла у спірний період та згідно якої установити, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка провадиться розрахунок додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім пенсій працівникам, передбаченим у частині третій статті 53 зазначеного Закону) та Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", а також і пенсій, передбачених частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (підп.б п.2).
Суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
У відповідності до вимог ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Що стосується посилань відповідача на проведення неіснуючої аналогії щодо понять «мінімальна пенсія за віком» та «прожитковий мінімум», то суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання державної соціальної допомоги, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни певних гарантій, а саме забезпечення їх щомісячної державної соціальної допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно із положеннями статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У відповідності до вимог ч.7 ст.9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку на виконання зазначених положень закону, з метою реалізації принципу верховенства права та гарантування дотримання та захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, слід застосувати аналогію закону, оскільки єдиною нормою, яка б давала визначення поняття мінімального розміру пенсії за віком є ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи те, що законодавець не вносив змін до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які встановлюють інші, крім мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, критерії нарахування виплат, або обмежують їх розмір, суд вважає вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат є мінімальна пенсія за віком.
Що стосується вимог позивача які стосуються червня 2005 року - квітня 2006 року, то суд зазначає наступне.
Відповідач у клопотанні наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду.
Розглядаючи згадану заяву суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.2 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, з наступними змінами та доповненнями, виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Таким чином, суд погоджується з відповідачем про порушення строку звернення позивача до суду, щодо вимог які стосуються червня 2005 року - квітня 2006 року, оскільки позовна заява зареєстрована в суді 16.05.2007 року .
При цьому, слід зазначити, що поважних причин пропущення згаданого строку звернення до суду судом не встановлено.
У відповідності до вимог згаданої Постанови Кабінету Міністрів України, позивач за травень 2006 - березень 2007 року отримала 109 грн. 56 коп. додаткової пенсії.
Згідно вимог ст.65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», для осіб, що втратили працездатність, розмір прожиткового мінімуму, який у відповідності до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тотожній з мінімальним розміром пенсії за віком, за 2006 рік становить з 1 квітня - 359 грн. 00 коп., з 1 жовтня - 366 грн. 00 коп., за 2007 рік з січня по березень - 380 грн. 00 коп.
Таким чином, додаткова пенсія позивача за травень 2006 року - березень 2007 року становить 1906 грн. 94 коп. (2016,50 (50% від 4033) - 109,56 (здійснених виплат за травень 2006 року - березень 2007 року).
Суд не може залишити поза увагою і ту обставину, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає інституту співвідповідачів, а містить лише поняття другого відповідача (ст.52 КАС України). А тому, суд вважає, що позивач у спосіб передбачений ст.162 КАС України звернувся до суду з вимогою про стягнення коштів з того державного органу, на який законодавцем покладено обов'язок здійснювати виплати додаткової пенсії. При цьому, гарантований законом захист порушеного права особи не може ставитись в залежність із наявністю чи відсутністю виділення коштів з Державного бюджету України та розподілу повноважень між державними органами.
З огляду на викладене, позовні вимоги, які стосуються порушених прав позивача з травня 2006 року, є підставні та обгрунтовані, а тому в цій частині підлягають до задоволення. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати зі сторін спору.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова ( код ЄДРПОУ 20847402 ), що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Панаса Мирного, 24-а, зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії ОСОБА_1, що проживає за адресою АДРЕСА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за шкоду заподіяну здоров'ю з травня 2006 року по березень 2007 року .
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова ( код ЄДРПОУ 20847402 ), що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Панаса Мирного, 24-а, з квітня 2007 року виплачувати ОСОБА_1, що проживає за адресою АДРЕСА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячну додаткову пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших чинних Законів .
4. Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова ( код ЄДРПОУ 20847402 ), що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Панаса Мирного, 24-а, на користь ОСОБА_1, що проживає за адресою АДРЕСА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоотриману додаткову пенсію за період з травня 2006 року по березень 2007 року в розмірі 1906 грн. 94 коп.
5. В іншій частині в позові відмовити.
6. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
7. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.Я.Мартинюк