Справа: № 826/17764/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
18 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Гудзя О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року,
У листопаді 2013 року позивач звернулася у суд із позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просила визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 10.09.2013 року вх. №2, зобов'язати відповідача розглянути зазначене звернення. Крім того, позивач просила зобов'язати відповідача провести перевірку фактів, викладених у вказаному зверненні, а також повідомити її про результати перевірки і суть прийнятого рішення по такому.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з постановою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді звернення позивача діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що ОСОБА_4 10.09.2013 року подано до Генеральної прокуратури України звернення, зареєстроване приймальнею громадян Генпрокуратури України під №2. Зі змісту вказаного звернення слідує, що причиною такого було бажання отримати інформацію з приводу розгляду заяви про злочин, поданої до Служби безпеки України 02.03.2012 року, зареєстрованої вказаним органом за вхідним №410, та додаткових заяв з того ж приводу, поданих 19.03.2012 року та зареєстрованих Службою безпеки України за №515. Обґрунтовуючи належність звернення саме до Генеральної прокуратури України, позивач повідомила адресата про те, що Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України вказані заяви були надіслані до Генеральної прокуратури України, про що позивач була повідомлена листами зазначеного управління СБУ від 21.03.2012 року та 28.03.2012 року. Разом з тим, позивач вказала на те, що станом на 03.09.2013 року будь-якої інформації зі Служби безпеки України та/або Генеральної прокуратури України щодо прийнятого по її заявам про злочин рішення у відповідності до ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України їй не надано. З огляду на викладене, позивач просила повідомити її про прийняті в порядку зазначеної правової норми рішення Генеральною прокуратурою України щодо її заяв, поданих до Служби безпеки України від 19.03.2012 року під №515, що були скеровані від останнього органу першому (за вих. №14/2-923нт від 28.03.2012 року). Також, в порядку нагляду, заявниця просила перевірити: як, коли й ким вирішена її заява до Служби безпеки України від 02.03.2012 року за вхідним №410 та повідомити її про це. Крім того, позивач просила повідомити їй, на підставі якого закону Генеральна прокуратура України має право не виконувати вимоги ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України та норми Закону України «Про прокуратуру».
Як зазначає ОСОБА_4 у позові, станом на 23.10.2013 року вона не отримала відповіді на вищеописане звернення. У зв'язку із чим, позивач звернулась до суду з вимогами визнати незаконною бездіяльність Генпрокуратури України щодо розгляду її звернення, зобов'язати відповідача його розглянути, а також зобов'язати вказаний орган провести перевірку викладених у зверненні фактів та повідомити про результати перевірки і суть прийнятого за її наслідками рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).
Колегія суддів зазначає, що спірне звернення ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України відповідає ознакам заяви, якою, згідно вищевказаного Закону, є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Частинами першою, третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Відповідно до статті 19 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Разом з тим, частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
З метою забезпечення виконання вимог Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», а також деяких інших законів України та вдосконалення правозахисної діяльності органів прокуратури щодо розгляду та вирішення заяв, скарг і пропозицій, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор України наказом від 21.06.2011 року № 9гн затвердив Інструкцію про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.
Пунктами 3.2, 3.3 цієї Інструкції закріплено, що за кожним зверненням в прокуратурах усіх рівнів може бути виконана одна з таких дій: прийнято до розгляду; передано на вирішення до підпорядкованої прокуратури; направлено до іншого відомства; приєднано до скарги, що раніше надійшла, або до матеріалів кримінальної справи.
Звернення громадян, службових та інших осіб у 5-денний строк направляються за належністю з одночасним повідомленням про це заявників оперативними працівниками управління розгляду звернень та прийому громадян Генеральної прокуратури України, галузевих відділів обласних і прирівняних до них прокуратур, міськими, районними, міжрайонними прокурорами та їх заступниками.
Пунктом 3.11 Інструкції передбачено, що звернення громадян та юридичних осіб, які надійшли до Генеральної прокуратури України вперше і за ними не приймалися рішення прокурорами обласного рівня (первинні звернення), передаються до управління розгляду звернень та прийому громадян для розгляду і надсилання до підпорядкованих прокуратур (відповідних відомств) для вирішення.
Враховуючи приведені норми, при розгляді звернень громадян Генеральною прокуратурою України допускається передача такого звернення на вирішення до підпорядкованої прокуратури, за умови, якщо звернення надійшло вперше та за ним не приймалися рішення прокурорами обласного рівня (тобто, якщо звернення є первинним).
Із матеріалів справи вбачається, що супровідним листом від 11.09.2013 року №19-р Генеральна прокуратура України надіслала звернення ОСОБА_4 від 10.09.2013 року №2 до Прокуратури м. Києва та до Служби безпеки України для організації перевірки в межах компетенції та, за наявності підстав, вжиття заходів реагування до винних осіб.
Одночасно, у супровідному листі заявниці було роз'яснено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим, зв'язку із чим у Генпрокуратурі України приймаються до провадження звернення, за результатами перевірки яких прийнято рішення прокурором обласного рівня. Зазначений лист було направлено ОСОБА_4 13.09.2013 року, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень, фіскальним чеком та відбитком штампу поштового відділення на реєстрі відправлень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звернення ОСОБА_4 від 10.09.2013 року №2 є первинним, а тому правомірно передано відповідачем до розгляду підпорядкованій прокуратурі.
У той же час, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що таке її звернення не є первинним, оскільки вона раніше вже зверталась із заявою до Генеральною прокуратури України (від 21.05.2012 року за вхідним №24) із проханням надати відповіді по суті питань, піднятих у зверненні від 10.09.2013 року №2. На підтвердження зазначеної обставини, апелянтом надано копію вказаної заяви в додаток до апеляційної скарги.
Дослідивши заяву ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України від 17.05.2012 року (зареєстрована відповідачем 21.05.2012 року за №24), колегія суддів зауважує, що в указаній заяві позивач ставить під сумнів об'єктивність перевірки її заяв про злочин співробітників УДСБЕЗ ГУ МВС України в м. Києві, а також просить надати відповідь по суті її заяв, з тим, щоб вона могла захистити свої права та права інших підприємців у встановленому законом порядку в судах, в т.ч. міжнародних, щоб вона могла озвучити перебіг подій та пропозицій сторін в ЗМІ, в тому числі - ігнорування прокуратурою України основного обов'язку з нагляду за дотриманням законності з боку працівників міліції. Таке формулювання прохальної частини дослідженої заяви, на переконання колегії суддів, не дає змоги розцінювати його як таке, що являється первинним по відношенню до звернення ОСОБА_4 від 10.09.2013 року №2, позаяк на відміну від останнього, досліджена заява не містить чіткого логічно завершеного змісту вимог, а носить скоріше декларативний характер.
Враховуючи викладене, колегією суддів не приймаються покликання апелянта на те, що звернення від 10.09.2013 року №2 не являється первинним. При цьому, суд також враховує те, що до зазначеного звернення позивачем не додано жодних документів, які би підтверджували ту обставину, що вона вже зверталася до Генеральної прокуратури України із аналогічними вимогами, як того вимагає ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», а саме: до скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Обговорюючи правомірність передачі вищевказаного звернення позивача прокуратурі м. Києва, колегія суддів зазначає, що за положеннями статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор міста Києва здійснює загальне керівництво підпорядкованими районними прокуратурами і контроль за їх діяльністю, вносить прокурору вищого рівня пропозиції про зміну штатної чисельності підпорядкованих прокуратур, присвоєння класних чинів працівникам цих прокуратур, їх заохочення та накладення на них стягнень.
Згідно статті 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України 06.11.1991 року №1796-XII прокурор міста Києва має право застосовувати дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників.
З метою визначення функціональних повноважень прокуратур міст з районним поділом щодо керівництва прокуратурами районів у містах, розмежування їх компетенції та забезпечення ефективного впливу на зміцнення законності і правопорядку Генеральним прокурором України прийнято наказ № 1/2гн від 11.07.2012 року «Про особливості організації роботи прокуратур міст з районним поділом».
Пунктом 3.10 цього Наказу закріплено, що прокурори міст з районним поділом вирішують звернення громадян і юридичних осіб, які містять відомості про порушення законів піднаглядними органами, підприємствами, установами і організаціями, їх посадовими особами, а також скарги на рішення чи дії підпорядкованих прокурорів, надсилають їм звернення за належністю для вирішення.
Зважаючи на те, що заяви позивача про злочин, з приводу прийнятих рішень щодо розгляду яких позивач звертався до правоохоронних органів, стосуються працівників УДСБЕЗ ГУ МВС України в м. Києві (як свідчать матеріали справи), колегія суддів доходить висновку, що відповідач правомірно надіслав за належністю звернення позивача прокуратурі м. Києва, оскільки Генеральна прокуратура України діяла у відповідності до положень пункту 3.11 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 21.06.2011 року № 9гн, яка є обов'язковою для всіх органів прокуратури в силу приписів пункту 6 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру», тобто на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені чинним законодавством.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивачем оскаржується саме бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду звернення від 10.09.2013 року вх. №2, колегія суддів не розглядає доводи апелянта щодо невідповідності наданої йому відповіді прокуратурою Шевченківського району м. Києва від 18.10.2013 року №1212-12 вимогам Закону України «Про звернення громадян», оскільки такі виходять за предмет доказування.
Частиною другою статті 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У той же час, приписами частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що правила статті 52 КАС України не передбачають права суду апеляційної інстанції здійснити заміну неналежного відповідача під час апеляційного розгляду справи.
Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції в межах вимог апелянта про задоволення у повному обсязі вимог, заявлених до Генеральної прокуратури України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а її доводи спростовуються вищевикладеним.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
(Повний текст ухвали складений 24 березня 2014 року)
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М