Справа: № 826/17597/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
18 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представників позивача: Миронової Н.В., Нищія Б.О.,
представника відповідача - Калашникової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Генезіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Генезіс» (далі - ТОВ «КУА «Генезіс») звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року №0000182202.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем в ході податкової перевірки позивача порушень останнім податкового законодавства.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 03.10.2013 року №1768/26-58-22-02-18/36018714 та виявлено порушення п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 4865565 грн., в тому числі за І кв. 2011 року - на суму 26761 грн., за 2011 рік - на суму 1579123 грн., за 2012 рік - на суму 3259681 грн.
У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року №0000182202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі на 5680386 грн., з них 4865565 грн. - за основним платежем, 814921 грн. - за штрафними санкціями.
Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.
Як убачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки та заперечень відповідача проти позову, позивачу визначена сума податку на прибуток у зв'язку із тим, що останнім не віднесено до доходу різницю вартості від придбання та реалізації у 2011 та 2012 роках цінних паперів за рахунок залучених від інституційного інвестора коштів у сумі 22388039 грн., а також у зв'язку із ненаданням до податкової перевірки первинних документів, що підтверджують валові витрати за І квартал 2011 року на суму 107044 грн.
Надаючи правову оцінку висновкам обставинам справи щодо встановленого відповідачем в ході перевірки порушення позивачем п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» діяльність з управління активами інституційних інвесторів - це професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що проводиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Така діяльність регулюється спеціальним законодавством.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 2 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» інституційними інвесторами, зокрема, є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) (далі - ІСІ).
Правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами визначає Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», який був чинним на час спірних правовідносин.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» компанія з управління активами інституційних інвесторів - це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Відповідно до ст. 22 вказаного Закону пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.
Відповідно до ч. 17 ст. 4 цього Закону недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов'язаними особами компанії з управління активами такого фонду, є венчурним фондом.
Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «КУА «Генезіс» здійснює професійне управління активами, що належать Закритому венчурному недеверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Вайтстоун» (далі - Фонд).
Колегією суддів установлено, що протягом 2011-2012 років позивач, в рамках своєї професійної діяльності з управління активами Фонду, за рахунок та в інтересах Фонду здійснив низку операцій з купівлі та продажу акцій. У 2011 році позивач за рахунок та в інтересах Фонду придбав акції українських емітентів номінальною вартістю 7984275 грн. на загальну суму 123039148 грн., які було в подальшому продано ТОВ «Чалогань ЛТД» на суму 116173398 грн. Відтак, різниця між сумою, за яку було придбано вказані акції, та сумою, за яку їх було продано, становить 6865750 грн. У 2012 році позивач за рахунок та в інтересах Фонду придбав акції українських емітентів номінальною вартістю 4861645 грн. на загальну суму 119898114 грн., які було в подальшому продано ТОВ «Чалогань ЛТД» на суму 104375825 грн. Різниця між сумою, за яку було придбано вказані акції, та сумою, за яку акції було продано, становить 15522289 грн.
Отже, загальна різниця між сумою, за яку позивачем було придбано акції українських емітентів протягом 2011-2012 років, та сумою, за яку ці акції було продано ТОВ «Чалогань ЛТД», становить 22388039 грн.
Згідно акту податкової перевірки позивача, контролюючий орган стверджує, що оскільки різниця між сумою, за яку вказані акції було придбано, та сумою, за яку їх було продано, становить 22388039 грн. (збитку), зазначена сума є доходом безпосередньо позивача, а тому останній неправомірно відніс цю суму до доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування на підставі п. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, чим порушив п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України.
Обговорюючи такі висновки відповідача, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до п. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток не враховуються суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.
Коштами спільного інвестування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», є кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо).
Враховуючи з'ясовану судом обставину, - що акції українських емітентів було придбано за кошти спільного інвестування, які були попередньо акумульовані від внесків інвесторів Фонду, доходів від здійснення операцій з активами Фонду, доходів, нарахованих за активами Фонду, та від інших доходів діяльності Фонду, - позивачем було правомірно не враховано вказані кошти для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток на підставі приписів пп. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України.
Згідно пункту 1 статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» активами інституту спільного інвестування є сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.
Положенням про склад та структуру активів інституту спільного інвестування, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.01.2002 року № 12, передбачено, що цінні папери входять до складу активів інституту спільного інвестування.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Із матеріалів справи вбачається, що акції українських емітентів зараховані на рахунок Фонду, що підтверджується виписками зберігача - ТОВ «АРТ-КАПІТАЛ Кастоді» на рахунку першого у цінних паперах, відтак Фонд набув у власність зазначені акції.
Таким чином, акції українських емітентів, придбані позивачем за рахунок та в інтересах Фонду, є активами останнього.
Враховуючи те, що акції українських емітентів, придбані позивачем у 2011 та 2012 роках, є активами Фонду, їх вартість у грошовому виразі є доходом від продажу активів Фонду, а тому такий дохід не повинен враховуватися для визначення об'єкта оподаткування за приписами пп. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачем було правомірно застосовано наведену правову норму, на підставі якої не враховано для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток кошти, за які було придбано акції українських емітентів у 2011 (123039148 грн.) та у 2012 роках (119898114 грн.), а також кошти, що були отримані від продажу цих акцій у 2011 (116173398 грн.), та 2012 (104375825 грн.) роках.
Так само, не являється доходом позивача й різниця між сумою, за яку позивачем акції українських емітентів було придбано та сумою, за яку їх було продано, у розмірі 22388039 грн., оскільки вказані доводи не узгоджуються із вищевикладеними нормами.
Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що факт банкрутства ТОВ «Чалогань ЛТД», на чому наголошує відповідач, жодним чином не впливає на податкові зобов'язання ТОВ «КУА «Генезіс». До того ж, ТОВ «Чалогань ЛТД», згідно даних ЄДРПОУ, перебуває у стадії припинення, починаючи з 21.05.2013 року, відтак на момент укладання з позивачем договорів купівлі-продажу акцій українських емітентів вказане товариство не знаходилось в процедурі банкрутства.
Таким чином, висновки, викладені податковим органом в акті перевірки, щодо порушення позивачем п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за цим правопорушенням - протиправним.
Надаючи правову оцінку обставинам справи щодо встановленого відповідачем в ході перевірки порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів зважає на наступне.
У акті перевірки податковий орган зазначає, що позивачем було завищено задекларований показник від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду за І квартал 2011 року в сумі 107044 грн. внаслідок врахування витрат понесених раніше без первинних документів, які підтверджують такі витрати.
Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктом 44.6 та частиною 2 пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
У той же час, із матеріалів справи вбачається, що позивач, отримавши акт перевірки, направив на адресу податкового органу заперечення від 10.10.2013 року вих. № 167, разом із доданими до нього первинними документами, що підтверджують здійснення господарських операцій, на підставі яких позивачем формувалися витрати в 2010 році у розмірі 107044 грн.
Водночас, податковим органом при прийнятті спірного рішення не враховано подану позивачем документацію, та прийнято рішення лише на підставі обставин, встановлених актом перевірки.
Наведені обставини свідчать про безпідставність висновків контролюючого органу щодо допущення позивачем порушень пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке, на переконання податкового органу, полягало у врахуванні позивачем понесених раніше витрат на зменшення об'єкта оподаткування, без первинних документів, які підтверджують такі витрати.
Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.
Зважаючи на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
(Повний текст ухвали складений 24 березня 2014 року.)
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М