12 березня 2014 року Справа №922/3872/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивач - не з'явився;
відповідач - Спасибо В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №397 Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2014 року у справі № 922/3872/13
за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіома", м. Харків,
про стягнення 211 468,67 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 196188,61грн. основного боргу, 919,13грн. 3% річних та 14360,93грн. збитків. Позовні вимоги позивач обґрунтовував невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним сторонами попереднім договором б/н від 23.05.2012 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.01.2014 року у справі № 922/3872/13 (суддя Присяжнюк О.О.) позов було задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 196188,61 грн. основного боргу, суму річних в розмірі 919,13 грн., збитки в розмірі 14360,93грн. та 4229,37 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Через канцелярію суду 05 березня 2014 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
У судове засідання позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як правильно досліджено господарським судом, 23 травня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 (орендар) та ТОВ "АКСІОМА" (орендодавець) було укладено попередній договір (далі - Попередній договір), за умовами якого сторони домовилися не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу, що будується за адресою: АДРЕСА_1 (адреса земельної ділянки на якій проводиться будівництво: АДРЕСА_1), далі -ТЦ, укласти Договір оренди нерухомого майна, а саме частини будівлі ТЦ на проектній відмітці +9 840, секція В15, з попередньо визначеною площею 179,68 кв.м.
Відповідно до п. 6.1. Попереднього договору, з метою забезпечення виконання даного договору орендар протягом 5 банківських днів з моменту його підписання перераховує на поточний рахунок орендодавця гарантійний платіж в сумі 86138,60 грн., який після укладення Основного договору зараховуються як орендна плата за останній місяць оренди об'єкту за Основним договором.
Пунктом 2.4.8. Попереднього договору на орендаря покладено обов'язок протягом 5 банківських днів з моменту підписання Попереднього договору перерахувати на рахунок орендодавця разовий платіж у розмірі еквівалента 10,00 доларів США за один квадратний метр об'єкта, який сплачується у гривнях по курсу НБУ на дату підписання договору, призначенням якого є проведення орендодавцем рекламних заходів по відкриттю ТЦ.
Відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури №СФ-0000072 від 24 травня 2012 року на суму 86138,60 грн. про сплату гарантійного платежу за оренду нежитлового приміщення та №СФ-0000073 на суму 14360,93 грн. щодо проведення рекламних заходів по відкриттю ТЦ.
Зобов'язання щодо перерахування гарантійного платежу та коштів на проведення рекламних заходів по відкриттю ТЦ перед ТОВ "АКСІОМА" позивач виконав в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення №18 від 01.06.2012 року на загальну суму 86138,60 грн. та № 19 від 01.06.2012 року на загальну суму 14360,93 грн.
Відповідно до п. 3.1. Попереднього договору, орендарю надається допуск до об'єкта по акту №1 після завершення в ньому загально-будівельних робіт і погодження з орендодавцем проекту опоряджувальних робіт.
Між позивачем та відповідачем 04 лютого 2013 року було підписано Акт №1 до Попереднього договору б/н від 23.05.2012р., відповідно до якого орендарю було надано допуск для проведення опоряджувальних робіт в об'єкті оренди.
Згодом, 01 лютого 2013 року між ФОП ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (підрядник) було укладено договір підряду.
За умовами договору підряду підрядник зобов'язується своїми силами та засобами виконати ремонтні роботи нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 179,68 м2, а замовник зобов'язується надати будівельну площадку, прийняти виконані роботи та оплатити вартість ремонтних робіт і будівельних матеріалів.
Відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 15.02.2013 року, № 2 від 28.02.2013 року, № 3 від 10.03.2013 року, № 4 від 31.03.2013 року, № 5 від 30.04.2013 року, № 6 від 31.05.2013 року підрядником було придбано будівельних матеріалів та виконано робіт на загальну суму 110050,01грн.
Судом першої інстанції встановлено, що замовником було прийнято вищезазначені роботи та сплачено вартість придбаних матеріалів та виконаних робіт на загальну суму 110050,01грн., що підтверджується вищезазначеними актами прийому-передачі виконаних робіт та товарними чеками № 1, 2 від 15.02.2013 року, № 3,4 від 28.02.20113 року, № 5,6 від 10.03.2013 року, № 7,8 від 31.03.2013 року, № 9,10 від 30.04.2013 року та № 11,12 від 31.05.2013 року.
Згідно п. 5.1. Попереднього договору, не пізніше 14 календарних днів до дати відкриття ТЦ, орендодавець передає орендарю проект Основного договору та повідомляє про час і місце підписання Основного договору з дотриманням вимог даного Попереднього договору.
Строк дії Попереднього договору закінчився 23 травня 2013 року, відповідно, строк на укладення Основного договору сплив, Основний договір не укладено, орендодавцем не було передано орендарю проект Основного договору та не повідомлено про час і місце підписання Основного договору, чим порушено умови Попереднього договору.
Пунктом 6.3. Попереднього договору сторони передбачили, що в разі не укладання Основного договору з вини орендодавця, він зобов'язаний повернути орендарю гарантійний платіж за письмовою вимогою орендаря без нарахування будь-яких процентів за утримання та користування грошовими коштами.
Згідно з п. 6.9. Попереднього договору у випадку, якщо орендодавець відмовляється укласти Основний договір або Основний договір не укладено з вини орендодавця, останній зобов'язаний компенсувати орендарю всі документально підтверджені витрати понесені на проведення Опоряджувальних робіт, в т.ч. всі сплачені комунальні послуги, в строк, що складає 7 календарних днів.
Місцевим судом встановлено, позивачем було направлено відповідачу вимогу від 03.07.2013 р. про повернення суми сплаченого гарантійного платежу в розмірі 86138,60грн. та компенсування витрат на проведення опоряджувальних робіт на об'єкті оренди в розмірі 110050,01грн. протягом 7 календарних днів, що підтверджується фіскальним чеком пошти та описом вкладення до листа.
Однак, відповідач на вимогу належним чином не відреагував, грошові кошти позивачу не повернув, у зв'язку з чим, останній звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції керувався статтями 525, 530, 612, 629 ЦК України та статтями 182, 193 ГК України, і дійшов висновку про те, що оскільки основний договір оренди не було укладено саме з вини ТОВ "АКСІОМА", то за умовами укладеного Попереднього договору, він має повернути позивачу гарантійний платіж в розмірі 86138,60 грн.
Втім, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Позивач обов'язку провести опоряджувальні роботи, що включали в себе зміну геометричних площин об'єкту, не виконав, остаточна площа об'єкту не може бути визначеною, вартість уcix зроблених позивачем поліпшень мала переходити до власності відповідача та збільшувати вартість об'єкта.
Однак, позивач не надав відповідачу документів, що підтверджують вартість проведених опоряджувальних робіт, а самі роботи - не закінчені.
Тому, остаточна вартість об'єкту не може бути визначена.
У зв'язку з цим, відповідач не мав можливості розробити проект Основного договору оренди та надати його позивачу.
Оскільки, інших підстав стверджувати про те, що відповідач відмовився укласти Основний договір, не icнyє, позовні вимоги, на думку колегії суддів, в цій частині не підлягають задоволенню.
Уci взаємні зобов'язання сторін, що є предметом спору, врегульовані та випливають з Попереднього договору б/н від 23.05.2012 р., який позивач уклав з відповідачем.
Сторони пунктом 1.1. Попереднього договору вирішили не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу укласти договір оренди нерухомого майна на умовах i в порядку, передбачених попереднім договором та додатками до нього.
Також, пунктом 1.2 Попереднього договору узгоджено, що попередньо визначена площа 179,68 м уточнюється в момент укладення Основного договору, тобто, у Попередньому договорі площа об'єкту оренди є попередньою, під час укладення основного договору сторони мали уточнити площу об'єкту оренди. Без виконання цього обов'язку, укладення Основного договору не було можливим.
Під опоряджувальними роботами сторони визначили роботи в приміщенні для його облаштування для потреб орендаря та повного пристосування до подальшого використання, починаючи з частини загальнобудівельних poбіт, завозу та установки обладнання i закінчуючи завозом товару та підготовкою об'єкта до обслуговування відвідувачів ТЦ.
Обов'язок проведення та оплата опоряджувальних робіт покладається на орендаря згідно погодженого сторонами проекту опоряджувальних робіт.
Згідно п.2.4.1, 2.4.3 п.2.4 Попереднього договору, позивач прийняв на себе обов'язки: в строк, передбачений даним Попереднім договором розпочати проведення опоряджувальних робіт, не ухилятись від підписання акту №1; погоджувати з орендодавцем строки проведення вищевказаних poбіт.
У випадку одержання згоди орендодавця на їx проведення, орендар самостійно i за свій рахунок розробляє, погоджує i затверджує у встановленому порядку проект змін об'єкта.
Орендар також за свій рахунок виконує зазначені роботи згідно затвердженого проекту - у строк не пізніше дати відкриття ТЦ, а у випадку перенесення строку опоряджувальних робіт, передбаченого даним Попереднім договором, дата закінчення робіт визначається згідно п. 3.2. Попереднього договору. Орендар проводить опоряджувальні роботи самостійно або з залученням підрядників, заздалегідь погоджених орендодавцем у письмовому вигляді. У свою чергу, підрядники повинні мати yci необхідні ліцензії, дозволи, узгодження та інші документи, передбачені чинним законодавством, кoпії яких орендар повинен надати орендодавцю до початку опоряджувальних робіт.
Також, до початку опоряджувальних робіт орендар повинен погодити з орендодавцем весь перелік матеріалів та обладнання, що будуть використовуватись для проведення опоряджувальних робіт.
Наведені норми встановлюють чіткий строк для початку робіт, при цьому виконання цих робіт є обов'язком позивача; встановлюють граничний термін виконання опоряджувальних робіт позивачем - не пізніше дати відкриття ТЦ; встановлюють для позивача обов'язок письмово погоджувати з відповідачем вcix підрядників, весь перелік матеріалів та обладнання, що будуть використовуватись для проведення опоряджувальних робіт.
Пунктом 3.1 Попереднього договору визначено, що позивачу надається допуск до об'єкта по акту №1 після завершення в ньому відповідачем будівельних робіт і погодження проекту опоряджувальних робіт, але не раніше внесення орендарем гарантійного платежу згідно з п. 6.1 Попереднього договору.
Отже, підписання акту №1 являє собою лише те, що сторони погодили специфікації технічних характеристик, схеми розміщення технологічного обладнання на об'єкті, дизайн обладнання та об'єкту.
Так, при розгляді справи потребував окремого доказування факт виконання позивачем передбачених п. 2.4.3 Попереднього договору зобов'язань погоджувати: перелік підрядників, весь перелік матеріалів, що планувалось використовувати при проведенні опоряджувальних робіт.
Проте, будь-яких письмових доказів виконання цього обов'язку позивач не надав.
Сторони узгодили, що строк виконання орендарем опоряджувальних робіт складає 60 календарних днів з дати підписання акту №1, але не пізніше дати початку при умові своєчасного внесення орендарем гарантійного платежу згідно з пунктом 6.1 Попереднього договору.
Виключення з наведеного вище правила могло мати місце виключно в порядку, передбаченому пунктом 3.2 Попереднього договору, а саме, у випадку, якщо несвоєчасне виконання загальнобудівельних робіт з вини відповідача робить неможливим для позивача проведення опоряджувальних робіт в строк, обумовлений пунктом 3.1 Попереднього договору, позивач має право за власним письмовим запитом на перенесення строку опоряджувальних робіт, при умові, що почне їх виконання, як тільки це стане можливим на об'єкті - відповідно до погодженого проекту опоряджувальних poбiт.
Проте, жодного звернення позивача з приводу неможливості виконання опоряджувальних poбіт, відповідач не отримав, як і не було погоджено будь-яких перенесень строків сторонами.
З наведеного вбачається, що оскільки датою підписання акту №1 є 04.02.2013р., відповідно, кінцевою датою виконання позивачем обов'язку є 05.04.2013 р.
Однак, позивач цей обов'язок на момент розгляду справи не виконав, що підтверджується звітом про визначення вартості ремонтно-будівельних робіт від 03.02.2014 р., а місцевий суд не перевірив виконання позивачем даного обов'язку.
Після введення будівлі ТЦ в експлуатацію та підписання Основного договору об'єкт передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, місце розташування об'єкту на поповерховому плані і технічних специфікаціях ТЦ.
Пунктом 7.5 Попереднього договору сторони обумовили, що вci поліпшення, що не можуть бути відокремленими без шкоди для об'єкта, в тому числі, поліпшення, погоджені з відповідачем, зроблені позивачем, є власністю відповідача і не компенсуються позивачу.
Таким чином, по закінченню опоряджувальних робіт позивач повинен надати відповідачу документи, що підтверджують їх вартість. 3 урахуванням цих документів, відповідач мав визначити вартість об'єкту оренди та вказати це в проекті Основного договору.
Також, пунктом 5.1 Попереднього договору передбачено, що не пізніше 14 календарних днів до дати відкриття ТЦ, відповідач передає позивачу проект Основного договору та повідомляє про час i місце підписання Основного договору з дотриманням вимог Попереднього договору.
Згідно з п.6.9 Попереднього договору, у випадку, якщо відповідач відмовляється укласти Основний договір або Основний договір не укладено з вини відповідача, він зобов'язаний компенсувати позивачу вci документально підтверджені витрати, понесені на проведення опоряджувальних робіт, в т.ч. вci сплачені комунальні послуги, в строк, що складає сім календарних днів.
Колегія суддів зазначає, що відповідач повинен був передати позивачу проект Основною договору, заповнений з урахуванням правил та вимог Попереднього договору, в тому числі із зазначенням остаточної площі об'єкту оренди i вартості об'єкту оренди.
Однак, перешкодою для виконання цих умов стало саме незавершення позивачем опоряджувальних poбiт i ненадання документів на підтвердження їx вартості.
Але, у випадку відмови відповідача від укладення Основного договору, позивач мав би право направити відповідачу письмову вимогу про відшкодування вартості опоряджувальних робіт та документально підтверджені витрати, що було узгоджено сторонами.
Проте, позивач не надавав таких документів.
Крім того, виникає сумнів щодо правдивості доводів позивача про те, що він проводив роботи в приміщенні шляхом залучення підрядної організації, оскільки особисто у позові зазначив, що проводив роботи власними силами.
Апелянт також наголошує на тому, що згідно п. 7.1 Договору, оплата за цим договором провадиться на протязі трьох днів з моменту підписання актів виконаних робіт. Тобто, договором передбачений обов'язок сплачувати роботи після їx прийняття.
Втім, у вcix наданих до суду актах приймання-передачі виконаних робіт вказано, що роботи i матеріали вже нібито сплачені позивачем.
Тобто, документи на виконання договору прямо суперечать його змісту.
Також, відповідач, зазначає, що за твердженнями позивача, він розраховувався за матеріали та роботи готівкою. Однак, згідно п.2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за №40/10320: «Підприємства мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених, відповідно, постановою Правління НБУ. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їx перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки протягом дня не обмежується».
В періоді проведення розрахунків діяла Постанова НБУ № 32 від 09.02.2005 р. зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.042005 р. за № 410/10690 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», якою зазначено: «Встановити граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 i зареєстрованого в Miніcтeрстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320, у розмірі 10000 гривень».
3 наданих товарних чеків випливає. що переважна кількість розрахунків між позивачем та його підрядником здійснювалась з порушенням встановленого граничного ліміту.
Щодо чеків, наданих позивачем, відповідач зазначає, що вони були виписані в період з 15 лютого 2013 року по 31 травня 2013 року. При цьому, вci вони мають безперервний ряд номерів з 01 по 12.
Крім того, позивач доказів того, що ФОП ОСОБА_3 був погоджений як підрядник, надано не було, хоча проведення такого погодження було обов'язковою умовою.
А надані акти не відповідають тим фактичним обсягам робіт, що проведені у приміщеннях, що підтверджується, в тому числі, звітом про визначення вартості
ремонтно-будівельних робіт від 03.02.2014 р.
Статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із cyтi зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням
кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або
ociб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття
виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час
прострочення кредитора».
У даному випадку, позивач не провів належним чином i у встановлені строки опоряджувальних робіт, наслідком чого стала неможливість сформулювати остаточні умови Основного договору оренди i надати його проект відповідачем позивачу.
Зважаючи на викладене, рішення місцевого суду в цій частині суперечить матеріалам судової справи, є необґрунтованим i таким, що суперечить чинному законодавству.
Як уже зазначалось вище, пунктом 6.3 Попереднього договору в разі неукладання Основного договору з вини орендодавця, він зобов'язаний повернути орендарю гарантійний платіж за письмовою вимогою Орендаря без нарахування будь-яких процентів за утримання та користування грошовими коштами або орендар має право вимагати від орендодавця укладання Основного договору.
Однак, згідно умови п.6.2 Попереднього договору, в разі неукладання Основного договору з вини орендаря, сума гарантійного платежу залишається у орендодавця в якості штрафних санкцій за неукладення Основного договору.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, Основний договір не було укладено не з вини відповідача, а враховуючи те, що позивач не виконав своїх обов'язків за Попереднім договором i не сформував остаточного poзмipy об'єкту оренди та його вартості. У даному випадку застосуванню підлягає п.6.2 Попереднього договору.
Отже, висновок місцевого суду в частині стягнення гарантійного платежу в сумі 86138,60 грн., колегія суддів вважає таким, що суперечить матеріалам справи.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 919,13 грн. суми річних, суд першої інстанції не врахував, що вci взаємні зобов'язання сторін, що є предметом спору, врегульовані та випливають з Попереднього договору б/н від 23.05.2012 р., який позивач уклав з відповідачем.
Відповідно до п. 6.9 Попереднього договору, у випадку, якщо орендодавець відмовляється укласти Основний договір або Основний договір не укладено з вини орендодавця, останній зобов'язаний компенсувати орендарю всі документально підтверджені витрати, понесені на проведення опоряджувальних poбiт, в т.ч. вci сплачені комунальні послуги, в строк, що складає 7 календарних днів.
Крім того, суд при задоволенні позовних вимог в цій частині послався на те, що позивач направив відповідачу вимогу від 01.07.2013 р., а відповідач не виконав умови цієї вимоги.
Проте, як зазначає апелянт, позивач направив відповідачу лише саму вимогу, проте жодного документального обґрунтування сум, витрачених нібито на ремонт i опоряджувальні роботи, не надав, а тому, й не мав підстав для задоволення вимог в частині сплати опоряджувальних poбiт колегія суддів не знаходить.
Щодо стягнення збитків в розмірі 14360,93 грн., колегія суддів вважає висновок місцевого суду необґрунтованим, оскільки всі зобов'язання сторін, що є предметом спору, врегульовані та виплавають із Попереднього договору, і жодною умовою цього договору не передбачений обов'язок відповідача повернути позивачу суму коштів, сплачених на проведення рекламних заходів.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язковою умовою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність невід'ємних елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини.
Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України зазначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим і невід'ємним елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони.
Однак, місцевим судом не підтверджений факт наявності складу правопорушення в діях відповідача, а тому і підстави для притягнення його до відповідальності відсутні.
Так, в силу ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч. 2 цієї норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Однак висновок суду першої інстанції про те, що позивач зазнав реальних збитків нічим не обґрунтований, як і не доведено яким чином шкода, нанесена позивачу характеризується реальним зменшенням наявного майна кредитора.
Доказів знищення або пошкодження майна позивача в матеріалах справи немає, а тому, колегія суддів вважає, що реальні збитки у розумінні статті 22 ЦК України в даному випадку відсутні.
Враховуючи недоведеність позивачем наявності упущеної вигоди, а також причинного зв'язку між упущеною вигодою та протиправною поведінкою відповідача, судом неправомірно задоволені позовні вимоги.
Окрім того, враховуючи правову природу збитків, судом попередньої інстанції не надано належної правової оцінки тому, чи можуть бути наявними підстави для віднесення до складу збитків суми стягнення.
Враховуючи те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Наведене свідчить, що винесене судове рішення підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 99, 101, п. 1, 2, 4 статті 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 09 січня 2014 року по справі №922/3872/13 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Повний текст постанови підписаний 17 березня 2014 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.