06 березня 2014 року м. Київ К/800/51334/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Бухтіярової І.О.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, (далі - ДПІ) Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (далі - Казначейство) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень та за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби до ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця,
про стягнення податкового боргу, -
У жовтні 2012 року ОСОБА_2, як фізична особа-підприємець, звернулася із позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ №7104151701/0 від 14.06.2010 року (далі - ППР №7104151701/0) щодо зменшення бюджетних відшкодувань за квітень 2010 року, у розмірі 141 883,00 грн. та повідомлення-рішення № 0000171702 від 9.02.2011 року (далі - ППР № 0000171702) щодо відмови у наданні бюджетного відшкодування за червень 2010 року, у розмірі 91 417,00 грн., визнання незаконними дії ДПІ щодо відмови у застосуванні спрощеної системи оподаткування та зобов'язання ДПІ видати свідоцтво платника єдиного податку.
На обґрунтування позову зазначила, що ДПІ за оскаржуваними ППР неправомірно зменшила від'ємне значення та бюджетне відшкодування з ПДВ, оскільки підстави для прийняття таких рішень були відсутні, необґрунтовано відмовила у наданні статусу платника єдиного податку у зв'язку з існуванням податкового боргу з ПДВ, оскільки на момент звернення податкового боргу вона не мала.
12 жовтня 2012 року ДПІ звернулася із позовом до ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість, у розмірі 30 322,44 грн. з тих підстав, що у ОСОБА_2 залишились не погашенні зобов'язання щодо податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, у розмірі 30 322,44 грн.
6 березня 2013 року постановою Херсонського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенні частково.
ППР № 0000171702 визнане протиправним та скасоване; дії ДПІ щодо відмови у застосуванні до ОСОБА_2 спрощеної системи оподаткування визнанні незаконними та зобов'язано ДПІ видати їй свідоцтво платника єдиного податку.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У задоволенні адміністративного позову ДПІ відмовлено.
ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Херсонського окружного адміністративного суду та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 20.05.2010 року ОСОБА_2 подала до ДПІ декларацію з ПДВ за квітень 2010 року.
Згідно даних, які зазначені у декларації, ОСОБА_2 визначила суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, у розмірі 141 883,00 грн.
1 червня 2010 року ДПІ здійснила невиїзну (камеральну) перевірку наданої ОСОБА_2 податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 року та склала акт перевірки № 570/17-1.
У акті перевірки зазначено, що ОСОБА_2 у р. 25 та р. 25.2 податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року задекларувала суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, у розмірі 141 883 грн., а за даними перевірки значення р. 25 та р. 25.2 наданої податкової декларації з ПДВ дорівнює « 0», у р. 26 звітної декларації - «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» становить 141 883 грн.
У зв'язку з виявленими порушеннями ДПІ була збільшена сума, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 141 883 грн. та зменшена сума, що підлягала бюджетному відшкодуванню шляхом зарахування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, у розмірі 141 883 грн.
14 червня 2010 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 7104151701/0 щодо зменшення ОСОБА_2 заявлених бюджетних відшкодувань за квітень 2010 року, у розмірі 141 883,00 грн.
У податковій декларації з ПДВ за червень 2010 року ОСОБА_2 зазначила ПДВ до сплати, у розмірі 22 590,00 грн.
З урахуванням залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду, у розмірі 126 123 грн., за рахунок якого погашено суму податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 22 590,00 грн., залишок від'ємного значення за підсумками поточного звітного періоду склав 103 533 грн. Бюджетне відшкодування задеклароване не було.
29 жовтня 2010 року уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2010 року ОСОБА_2 додатково задекларувала бюджетне відшкодування з ПДВ за червень 2010 року у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів, у розмірі 93 219,00 грн.
У період з 27.12.2010 року до 11.01.2011 року ДПІ здійснила документальну позапланову виїзну перевірку щодо достовірності нарахування ОСОБА_2 суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, за результатами якої 27.01.2011 року складений акт № 161/17-2/НОМЕР_2.
Зазначеним актом встановлено, що ОСОБА_2 не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року, у розмірі 93 219 грн., у рахунок майбутніх платежів наступних податкових періодів, оскільки із врахуванням висновків акту № 570/17-1, у разі визначення платнику податків завищення суми бюджетного відшкодування за формою «В1», така сума завищення бюджетного відшкодування не може бути в подальшому заявлена до відшкодування на розрахунковий рахунок або в рахунок майбутніх платежів.
9 лютого 2011 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000171702 щодо відмови ОСОБА_2 у наданні бюджетного відшкодування, у розмірі 93 219 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позовних вимог ДПІ з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 не заперечувала проти відсутності підстав для бюджетного відшкодування, у розмірі 141 883 грн. В подальшому відображене від'ємне значення з ПДВ було використане платником податків для декларування бюджетного відшкодування у червні 2010 року.
У зв'язку з цим, підстави для визнання протиправним та скасування ППР №7104151701/0 були відсутні.
Законом України № 168 від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» не встановлено обмежень стосовно декларування у вигляді бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ у разі фактичної сплати цього від'ємного значення постачальникам. У разі зменшення бюджетного відшкодування у зв'язку з відсутністю фактичної сплати від'ємного значення з ПДВ постачальникам платник податків не позбавляється можливостей у подальшому відновити це відшкодування у разі фактичної сплати від'ємного значення з ПДВ постачальникам.
Відповідно до ст. 7 Закону України № 168 від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» при декларуванні бюджетного відшкодування з ПДВ платник податку має визначитись з напрямом використання задекларованого ним від'ємного значення у наступних податкових періодах та про такий намір повідомити податковий орган за відповідним рядком декларації з ПДВ.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_2, як платник податків, фактично використала від'ємне значення з ПДВ, відновлене за актом перевірки № 570/17-1 та ППР № 7104151701/0 для декларування бюджетного відшкодування у червні 2010 року і підстав для перерахування цього бюджетного відшкодування на її рахунок немає, оскільки законодавством України не передбачена можливість подвійного використання задекларованого бюджетного відшкодування.
Відповідно до ППР № 0000171702 та акту №462/17-2/НОМЕР_3 ДПІ встановлена відсутність права ОСОБА_2 на декларування бюджетного відшкодування з ПДВ у червні 2010 року, у розмірі 93 219,00 грн., але при цьому не був змінений розмір податкових зобов'язань та податкового кредиту за цей податковий період, зменшення бюджетного відшкодування відбулось у зв'язку з відсутністю права на декларування від'ємного значення з ПДВ як бюджетного відшкодування.
ДПІ, прийнявши ППР № 0000171702, фактично відновила від'ємне значення з ПДВ, яке підлягає перенесенню до складу податкового кредиту наступних податкових періодів за ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ № 166 та Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 41 від 25.01.2011 року, у 2010-2011 роках, при складанні декларації з податку на додану вартість належні до сплати грошові зобов'язання з ПДВ поточного податкового періоду визначались шляхом зменшення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом цього податкового періоду на від'ємне значення з ПДВ, яке отримане за результатами складання декларації з ПДВ попереднього податкового періоду. Зменшення поточних зобов'язань з ПДВ від'ємним значенням з ПДВ попереднього податкового періоду відбувається незалежно від бажання платника податку та податкового органу і не залежить від фактичної сплати цього від'ємного значення постачальникам.
Задекларовані ОСОБА_2 зобов'язання з ПДВ до сплати до та після складання ППР №0000171702 були погашені або задекларованим бюджетним відшкодуванням, або від'ємним значенням з ПДВ.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у ОСОБА_2 відсутній податковий борг з ПДВ, у розмірі 30 322,40 грн., оскільки цей борг був відсутній у неї і на момент звернення до податкового органу для застосування спрощеної системи оподаткування на 2012 рік.
Крім того, у зв'язку з незаконним визначенням податкового боргу з ПДВ ДПІ протиправно відмовила ОСОБА_2 у застосовувані спрощеної системи оподаткування.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст.,ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області відхилити.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 6 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Бухтіярова І.О.