"18" березня 2014 р. м. Київ К/800/59211/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря: Горголь І.С.
представників:
позивача: Курганського Г.М.
відповідача: Ткачука Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року
у справі № 826/6477/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алта-Фрост»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
проскасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алта-Фрост» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Алта-Фрост») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Алта-Фрост» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №779/22-317/33051853 від 11.03.2013 року.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 1395090 грн. та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму - 1296980 грн..
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0002572203, яким ТОВ «Алта-Фрост» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 621 226 грн. (за основним платежем - 1296980,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 324246,00 грн.) та №0002562203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 703 614 грн. (за основним платежем - 1395090,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 308524,00 грн.).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Алта-Фрост» (замовник) та ТОВ «Орбітрейд» (виконавець) укладено договір №01/02-12 від 01.02.2012 року. Відповідно до умов п. 1.1. даного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок виконати роботи з виготовлення та розміщення реклами.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.
Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
01.05.2012 року між ТОВ «Алта-Фрост» (замовник) та ТОВ «Продмаркет-2012» (експедитор) укладено договір про надання логістичних послуг №01/05-12. Відповідно до умов якого, замовник довіряє, а експедитор бере на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника забезпечити організацію та здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом типу рефрижератор (-18С) у повністю справному технічному стані, заправленими ПММ, а також має експлуатаційні витрати, здійснює технічне обслуговування й оплату праці водія в межах території України. Послуги логістики містять у собі комплекс юридичних і фактичних дій у рамках цього Договору по організації перевезення вантажу замовника оформлення, що відповідає, такого перевезення, забезпечення відправлення вантажу з пункту відправлення (завантаження) і одержання вантажу в пункті призначення (розвантаження) уповноваженим замовником особою (вантажоодержувачем), розробка оптимального й економічно вигідного маршруту з урахуванням інтересів замовника.
Фактичне виконання умов вищевказаного договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Орбітрейд» та ТОВ «Продмаркет-2012» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).
Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов