"06" березня 2014 р. м. Київ К/9991/19556/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Стародуба О.П.,
Штульман І.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луганського міського центру зайнятості на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року у справі за позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю,
встановила:
У жовтні 2011 року Луганський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 1216,21 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року, у задоволенні позовних вимог Луганському міському центру зайнятості відмовлено.
У касаційній скарзі Луганський міський центр зайнятості просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Луганського міського центру зайнятості задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 звернулася з заявою до Луганського міського центру зайнятості про надання їй статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю та зазначила, що в даний час не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та пенсії не отримує.
07 квітня 2003 року відповідачу надано статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
17 липня 2004 року у зв'язку з невідвідуванням державного центру зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин ОСОБА_2 була знята з обліку Луганського міського центру зайнятості.
18 серпня 2011 року позивачем було проведено розслідування, яким встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 24 червня 1999 року по 02 лютого 2009 року.
22 серпня 2011 року Луганський міський центр зайнятості надіслав ОСОБА_2 письмове повідомлення про необхідність в строк до 15 календарних днів з дня отримання, добровільно сплатити незаконно отримані кошти за період з 07 квітня 2003 року по 31 березня 2004 року в сумі 1216,21 грн.
Відповідно до положень статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 2 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним №232/16248 від 12 березня 2009 року визначено, що розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітного та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Згідно з пунктами 5 та 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним №232/16248 від 12 березня 2009 року у разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості. Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що всі заходи щодо повернення незаконно виплачених коштів повинні бути вжиті центром зайнятості при прийнятті на облік та протягом перебування особи на обліку.
Оскільки, ОСОБА_2 знята з обліку 17 липня 2004 року, а перевірку позивачем було проведено 18 вересня 2011 року, тобто після зняття її з обліку, то виплачені кошти відшкодуванню не підлягають.
Також судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що з урахуванням принципу дії законів та нормативно-правових актів у часі, на час перебування ОСОБА_2 на обліку як безробітної у позивача не було повноважень на перевірку достовірності даних, наданих особою для постановки на облік, а набуття таких повноважень в подальшому не надає Луганському міському центру зайнятості права перевіряти достовірність даних минулих періодів.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Луганського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року у справі за позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.М. Заїка
Судді О.П. Стародуб
І.В. Штульман