06 березня 2014 року м. Київ К/800/13866/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів: Васильченко Н.В., Донець О.Є, Мороз В.Ф.,
провівши попередній розгляд касаційної скарги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі № 2а-0870/3532/11 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій», про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -
У травні 2011 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій», в якому просило стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій» суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році, у розмірі 30 904,63 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав до її задоволення з огляду на наступне.
За змістом статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України знаходить обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності. Судами вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.
Як вбачається із статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі № 2а-0870/3532/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 238, 239-1 КАС України.
Судді: