29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"14" березня 2014 р.Справа № 924/80/14
Господарський суд Хмельницької області у складі:
суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" м. Славута
до 1. публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" м. Хмельницький
2. публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: Волощук П.Ю. - за довіреністю від 17.06.2013р. №2043/18
від відповідача 2: Безпалюк О.Л. - за довіреністю від 18.11.2013р. №14-174
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
встановив: позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року, укладеного між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" м. Хмельницький та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ, згідно якого відповідачу 2 було відступлено право вимоги щодо сплати заборгованості позивача за договором на постачання та розподіл природного газу № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1), посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Стверджує, що спірний договір суперечить вимогам актів цивільного законодавства, зокрема Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (підпункту 10 п.1. ст.1 п. п. 1, 2, 3, 6, 7 ст. 18).
В обґрунтування позиції зазначає, що спірний договір суперечить п. 1 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", якою визначено, що розрахунки за поставлений природний газ здійснюються з гарантованим постачальником природного газу, яким, враховуючи положення ч. 2 п. 1 Постанови КМУ від 25.07.2012р. № 705, п. 2 Постанови КМУ від 27.12.2001р. №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом", відповідач 2 не може бути, оскільки не має ліцензії на здійснення розподілу природного і нафтового газу, на постачання природного газу за регульованим тарифом.
Також зазначає, що якщо відповідач 2 не може бути гарантованим постачальником природного газу, то, всупереч п. 2 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", відповідач 2 не має рахунку із спеціальним режимом використання, як того вимагає п. 6 ст. 18 зазначеного закону.
Стверджує, що у позивача є право не перераховувати відповідачу на його рахунок кошти за договором про відступлення права вимоги, оскільки таке право виникає з норми п.3 та п.7 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Таким чином, спірний правочин, як вказує позивач, всупереч нормі п.5 ст. 203 ЦК України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, адже позивачу заборонено здійснювати розрахунки з відповідачем 2 за відступленням права вимоги, тоді як переуступлення переслідує мету сплати коштів за поставлений газ.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Відповідач 1 у письмовому відзиві на позов та повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що відступлення права вимоги за договором №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) від 16.03.2012р. про постачання природного газу було проведено з дотриманням вимог ст. 516 ЦК України та встановленої процедури. Звертає увагу, що до пред'явлення позову про стягнення з відповідача коштів по договору №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) від 16.03.2012р., позивач заперечень відносно укладення договору про відступлення права вимоги і заміни кредитора не заявляв, що свідчить про те, що позивач ухиляється перед новим кредитором від виконання своїх договірних зобов'язань.
З приводу посилань позивача на невідповідність оспорюваного договору п.1 ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", оскільки відповідач 2 не є гарантованим постачальниками природного газу, зазначає, що позивачем не враховано положення ч.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012р. №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу".
Посилаючись на положення ч. 2 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", п. п. 1, 3 Постанови Кабінету Міністрів України №247 від 26.03.2008р. "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ", вважає твердження позивача, що в ПАТ "НАК "Нафтогаз України" немає спеціального рахунку на який би можна було оплатити кошти за спожитий природний газ є безпідставними та необґрунтованими ніякими доказами.
Крім того, акцентує увагу на тому, що позивачем не було здійснено оплати боргу ні ПАТ "Хмельницькгаз", а ні ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Вважає, що не заслуговують на увагу і твердження позивача, що оспорюваний договір відступлення права вимоги №2854 не спрямований на реальне настання правових наслідків. При цьому, посилаючись на ст.ст. 512- 516 ЦК України, стверджує, що чинним законодавством передбачена юридична можливість для заміни кредитора у зобов'язанні, а Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" не містить прямої заборони щодо укладення оспорюваного договору.
Відповідач 2 - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у письмовому відзиві на позов та повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечує. В обґрунтування позиції зазначає, що договір від 16.03.12 №2012-ТКЕ/БО(13)-(1) та чинне законодавство не містять прямої заборони щодо заміни кредитора у даному зобов'язанні.
Стверджує, що НАК "Нафтогаз України" відповідно до п. п. 2, 2 постанови КМ України від 27.12.01р. №1729 визначена гарантованим постачальником для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, яким є позивач, що підтверджується наявністю у нього ліцензії на виробництво теплової енергії, укладеними договорами купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, актами приймання-передачі природного газу.
Вважає, що доводи позивача про необхідність отримання Компанією ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом не повинні братись судом до уваги, оскільки на момент укладання договору про відступлення права вимоги, постанова КМ України від 25.07.12 №705 не містила умови щодо наявності такої ліцензії, а така вимога була внесена лише 24.07.13 постановою КМ України №510.
Звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у Компанії, відкрито більш ніж 140 рахунків із спеціальним режимом використання (постанова НКРЕ від 23.01.12 №37).
Стверджує, що в результаті відступлення права вимоги, гарантований постачальник та підприємство, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику збіглись в одній особі, та зважаючи на відсутність у Компанії зобов'язань з оплати за надані послуги з транспортування та розподілу природного газу за період, у якому виникли зобов'язання позивача, що є предметом договору про відступлення права вимоги (2012 рік), всі кошти, що надходитимуть від позивача є власністю Компанії та не потребують розподілу згідно з алгоритмом.
Також зазначає, що оспорюваний договір не можна вважати таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто фіктивним правочином, оскільки сторонами договору було вчинено всі передбачені ним дії, а саме: фактично передано право вимоги в момент підписання акта приймання-передачі документів, які також були фактично передані; сторонами договору на адресу боржника (позивача) направлені повідомлення про заміну кредитора; проведено у повному обсязі розрахунки, передбачені умовами договору.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Між ПАТ "Хмельницькгаз" (Постачальник) та комунальним підприємством "Славутське жилово-комунальне об'єднання" (Споживач) 16.03.2012 року було укладено договір №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) на постачання природного газу за регульованим тарифом для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.
Згідно з п. 1.1. зазначеного договору постачальник постачає природний газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Передача газу здійснюється на межах балансової належності об'єктів Споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.
Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем грошовими коштами щодекадно, а саме: до 10 числа місяця поставки - 33%, до 20 числа місяця поставки - 33%, до 30-го, 31-го числа місяця поставки - 34%.Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ та надані послуги з його розподілу і постачання здійснюється споживачем до 05 числа місяця наступного за звітним. Оплата вартості послуг з постачання газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (п. 4.7 та 4.8 договору).
У п. 6.1 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством.
31.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (Первісний кредитор) та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №2854, згідно умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" за договором на постачання природного газу №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) від 16.03.2012 року у сумі 1321899,77 грн. (п.1.1. договору).
Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором (п. 1.2 договору).
Первісний кредитор, відповідно до п.2.1. договору, зобов'язаний в термін до 31 жовтня 2012 року передати новому кредитору оригінали документів, які підтверджують права вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Право вимоги, як передбачено п. 2.2. договору, вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених п. 2.1 цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.
Первісний кредитор зобов'язаний протягом 5 днів з моменту підписання договору відступлення права вимоги письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги боргу (п.2.3. договору).
Первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржником своїх зобов'язань (п.3.3. договору).
Згідно з п. 6.1 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (первісний кредитор) передало Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Новий кредитор) на виконання п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012р. документи визначені у п.2.1.1 договору №2854 від 31.10.2012р., про що складено акт приймання-передачі документів від 31.10.2012р.
Листом від 05.11.2012р. №2901/9 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" повідомило КП "Славутське ЖКО" про укладення 31.10.2012 року між ПАТ "Хмельницькгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору №2854 про відступлення права вимоги до КП Славутського ЖКО на суму 1321899,77 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) від 16.03.2012 року та перехід прав стягнення штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, відсотків.
ПАТ "Нафтогаз України" звернулося до КП "Славутське ЖКО" з вимогою (лист від 19.12.2012 року №26/2-460-12) сплатити заборгованість по договору від 16.03.2012 року №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) в сумі 1321899,77 грн., враховуючи договір про відступлення права вимоги від 31.10.2012р. №2854.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.06.2013р. по справі № 924/429/13, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2013р., було задоволено позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання", м. Славута, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз", м. Хмельницький, про стягнення 1321899,77 грн. основного боргу, 6732,36 грн. інфляційних втрат, 43528,18 грн. 3% річних, 142 033,62 грн. пені. Стягнуто з комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1321899,77 грн. основного боргу, 142 033,62 грн. пені, 6732,36 грн. інфляційних втрат, 43528,18 грн. 3% річних, 30 283,88 грн. витрат по оплаті судового збору.
Підставою для стягнення заборгованості став договір на постачання природного газу №2012-ТКЕ/БО-(13)-(1) від 16.03.2012 року та договір №2854 про відступлення права вимоги від 31.10.2012р.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 23.01.2014р. було задоволено частково заяву комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" про відстрочку виконання рішення суду та відстрочено виконання рішення суду від 10.06.2013р. по справі № 924/429/13 на один місяць.
Вважаючи, що договір №2854 про відступлення права вимоги від 31.10.2012р. не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (підпункту 10 п.1. ст.1 п. п. 1, 2, 3, 6, 7 ст. 18), позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання зазначеного договору недійсним.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є договір відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" м. Хмельницький та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ, згідно якого відповідачу 2 було відступлено право вимоги щодо сплати заборгованості позивача за договором на постачання та розподіл природного газу № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1).
Приписами частини першої ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений якщо це встановлено договором або законом.
У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі, як визначено ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України уклали між собою договір відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року, згідно якого відповідачу 2 було відступлено право вимоги щодо сплати заборгованості позивача за договором на постачання та розподіл природного газу № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1) та стягнення штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків. У договорі сторони визначили предмет договору - які саме права передаються від первісного кредитора до нового, які документи передаються в підтвердження права, що передається, визначили права та обов'язки сторін, відповідальність сторін тощо.
При цьому судом зважається на положення ч. 1 ст. 516 ЦК України відповідно до яких заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом та повідомлення позивача сторонами спірного договору про його укладення та про заміну кредитора у зобов'язанні.
Судом приймається до уваги те, що на момент укладення спірного договору, позивач не виконав договірних зобов'язань згідно договору на постачання та розподіл природного газу № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1), не сплативши кошти ні первісному кредитору, ні новому.
Лише рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.06.2013р. по справі № 924/429/13, з позивача на користь нового кредитора - публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було стягнуто 1 321899,77 грн. основного боргу, 6732,36 грн. інфляційних втрат, 43528,18 грн. 3% річних, 142 033,62 грн.
З приводу посилань позивача на ст. 512 ЦК України щодо того, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, судом звертається увага на те, що положення договору від 16.03.2012р № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1) та чинного законодавства не містить заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні з оплати вартості природного газу. Доводи позивача, що відповідні обмеження випливають із Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" є непереконливими.
Щодо тверджень позивача про невідповідність оспорюваного договору вимогам актів цивільного законодавства, зокрема Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (підпункту 10 п.1. ст.1 п. п. 1, 2, 3, 6, 7 ст. 18)., положення ч. 2 п. 1 Постанови КМУ від 25.07.2012р. № 705, п. 2 Постанови КМУ від 27.12.2001р. №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" судом враховується таке.
Положеннями п. 1 ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначено, що розрахунки за поставлений природний газ здійснюються споживачами відповідно до умов договорів, укладених з гарантованими постачальниками природного газу.
Відповідно до пп. 10 п. 1 ст. 1 зазначеного закону гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.
В ч.2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012р. №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" (в редакції чинній на момент укладення спірного правочину) зазначено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Із змісту п.1.1 договору № 2012-ТКЕ/БО -(13) -(1) на постачання природного газу за регульованим тарифом для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 16.03.2012р. вбачається, що предметом договору є постачання природного газу виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання та оплата вартості газу і наданих послуг. Згідно ліцензії серія АВ № 500711, виданої 22.04.2010р. Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, позивач має право на здійснення діяльності з виробництва теплової енергії.
З огляду на зазначене спростовуються твердження позивача про те, що останній не належить до суб'єктів визначених у ч. 2 п. 1 постанови КМУ від 25.07.12р. №705.
Доводи позивача про відсутність у відповідача 2 ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, судом оцінюються критично, оскільки на момент укладання спірного договору про відступлення права вимоги постанова КМ України від 25.07.12 №705 не передбачала такої умови для НАК "Нафтогаз України" як необхідність отримання вищезазначеної ліцензії. Зазначена норма була внесена лише постановою КМ України №510 від 24.07.2013р.
Не обґрунтованими є посилання позивача на підпункт 2 пункту 2 постанови КМ України від 27.12.01р. №1729 відповідно до якого реалізація природного газу для задоволення потреб організацій, які фінансуються з місцевого бюджету, здійснюється суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, оскільки позивач не відноситься до зазначеної категорії споживачів. При цьому відповідно до наступної частини вищезазначеного пункту постанови визначено, що реалізація природного газу для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, яким є позивач, здійснюється Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".
Водночас, п. 10 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1729, на який також посилається позивач, визначає лише порядок взаємодії постачальників природного газу із іншими суб'єктами ринку природного газу та держаними органами.
Судом звертається увага й на те, що договір про відступлення права вимоги не передбачав укладення (переукладення) договору постачання природного газу.
З приводу тверджень позивача про відсутність у відповідача 2 рахунків із спеціальним режимом використання, судом зважається на те, що відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.
Відповідно до постанови НКРЕ від 23.01.2012р. № 37 "Про затвердження Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів", ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має ряд рахунків із спеціальним режимом використання.
Отже, відповідач 2 може виступати отримувачем коштів за природний газ.
Не переконливими є і твердження позивача, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки сторонами договору було вчинено всі передбачені ним дії, а саме: фактично передано право вимоги в момент підписання акта приймання-передачі документів, які також були фактично передані; сторонами договору на адресу боржника (позивача) направлені повідомлення про заміну кредитора. Тобто, результатом правочину стало реальне набуття відповідачем 2 права вимоги до позивача.
Усі інші доводи позивача спростовуються вищевикладеним та не свідчать про невідповідність спірного договору нормам чинного законодавства, тому не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
Судом також приймається до уваги, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Тобто, відповідно до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб.
Аналогічні приписи містяться в статті 20 Господарського кодексу України.
Отже, виходячи із наведених норм закону, позивач - комунальне підприємство " Славутське житлово- комунальне об'єднання", звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року, не будучи стороною такого договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси останнього.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Однак, усупереч вказаним статтям, позивач не навів доводів та не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення з боку відповідачів на момент укладення спірного договору відступлення права вимоги прав та інтересів комунального підприємства "Славутське житлово - комунальне об'єднання".
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 12, 32, 33, 44, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" м. Славута до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" м. Хмельницький, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №2854 від 31.10.2012 року відмовити.
Повне рішення складено 18.03.2014р.
Суддя В.В. Виноградова
Віддрук. 4 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (Хмельницька обл., м. Славута, вул. Миру 14а;) рек. ; 3 - відповідачу 1 (м. Хмельницький, проспект Миру 41); 4 - відповідачу 2 (м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6).