Справа № 11-кп/793/160/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : ч.1 ст.121 КК України ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
04 березня 2014 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі: прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси у приміщенні апеляційного суду апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та заступника Шевченківського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері ОСОБА_10 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 15 січня 2014 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., освіта середня, не одружений, не працюючий, зареєстрований та проживаючий по АДРЕСА_1 , раніше судимий: 11.04.2006 року Тернівським районним судом м. Кривий Ріг за ч.3 ст.186, ст.353, ст.70 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільнений 08.02.2010 року по відбутті покарання,
засуджений за ч.1 ст.121 КК України на 6 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання вирішено рахувати з 15.01.2014 року, зарахувавши строк перебування ОСОБА_8 під вартою з 29.06.2013 року по 01.07.2013 року та з 20.10.2013 року по 15.01.2014 року.
Вирішено питання про речові докази.
Вирішено Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у сумі 1124,70 грн.
Вирішено питання про речові докази.
ОСОБА_8 визнаний винним у тому, що він 28.06.2013 року близько 18 години неподалік магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по вул. Привокзальна у смт. Цвіткове Городищенського р-ну Черкаської обл., поряд із залізничними коліями станції Цвіткове, на грунті неприязних стосунків, діючи умисно та з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_7 декілька ударів ножем в область тулуба, спричинивши останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної стінки з ушкодженням малого сальнику та підшлункової залози з утворенням зачеревної гематоми та рани м'яких тканин правої поперекової області, які згідно висновку судово-медичної експертизи №315 від 04.09.2013 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
У своїй апеляційній скарзі та доповненні до неї обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок суду та перекваліфікувати його дії з ст.. 121 на ст.123 КК України, мотивуючи, що він діяв згідно ситуації, що склалася, щоб захистити життя близьких йому людей, і вчинив злочин у стані душевного хвилювання внаслідок систематичних дій потерпілого, який здійснював тиск на жінку і її малолітню дочку, негативно характеризується, знаходився у стані сильного алкогольного сп'яніння, вів себе агресивно, а також просить врахувати, що він повністю визнав свою вину, активно сприяв розслідуванню, повідомив з власної ініціативи працівникам правоохоронних органів, що злочин вчинив він, під час вчинення злочину був тверезий та не перебував під дією речовин, які впливають на поведінку та свідомість людини. На його думку суд безпідставно не допитав в якості свідка - 11-літню дитину, мати якої дала свою згоду, а показання учасників процесу, наданих у судовому засіданні, не відповідають тим, що вказані у тексті вироку. Вважає рішення суду одностороннім, упередженим, постановлене з обвинувальним ухилом.
У апеляційній скарзі прокурор, не заперечує доведеність винності обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вважає, що ОСОБА_8 заявив про своє щире каяття та визнання вини з метою пом'якшити покарання, а тому суд помилково визнав ці обставини такими, що пом'якшують покарання і, крім того суд не урахував, що обвинувачений у судовому засіданні висловлював погрози по відношенню до потерпілого та поводив себе зухвало, що, на думку прокурора, свідчить про те, що обвинувачений не розуміє цінності людського життя та здоров'я. Просить змінити вирок суду через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу з доповненнями до неї, доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора, оскільки прокурор повинен був просити про скасування (а не зміну) вироку і постановлення нового, заслухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується дослідженими в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст.349 КПК України, доказами, зокрема - показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_7 про те, що у ході сварки з потерпілим обвинувачений наніс йому ножем кілька поранень в область тулуба; аналогічними за змістом показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також - висновком експерта №315 від 03.09.2013 року про те, що тілесні ушкодження, нанесені ОСОБА_7 , відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та могли бути спричинені за встановлених обстави справи.
Доводи обвинуваченого про односторонність, упередженість та обвинувальний ухил висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, колегія суддів оцінює критично, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам кримінального провадження, ґрунтуються, зокрема, на показаннях обвинуваченого, потерпілого та свідків, висновках експертиз.
Доводи обвинуваченого про те, що його дії слід кваліфікувати за ст.123 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання колегія суддів оцінює критично.
Для застосування ст.. 123 КК України необхідно, щоб на час вчинення злочину винний перебував у стані сильного душевного хвилювання, щоб цей стан був викликаний протиправною або аморальною поведінкою самого потерпілого з боку потерпілого і такий стан виник у винного раптово, а вчинений злочин був відповідною і негайною реакцією на таку поведінку потерпілого.
Як вказано у п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах
про злочини проти життя та здоров'я особи» суб'єктивна сторона заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке передбачено статтею 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеною статтею є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Матеріали кримінального провадження, як і в апеляційній скарзі обвинуваченого не немає об'єктивних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 заподіяв тілесні ушкодження, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, а саме, що потерпілий заподіяв обвинуваченому тілесних ушкоджень або побої тощо або погрожував завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди, а також явно непристойно вів себе, що могло особливо принижувати гідність чи ганьбить честь обвинуваченого або близьких йому осіб.
Твердження і заяви обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він в момент заподіяння ножем тілесних ушкоджень потерпілому перебував у стані сильного душевного хвилювання, спростовуються його ж показаннями про те, що він 28.06.2013 року приїхав з АДРЕСА_2 до своєї знайомої ОСОБА_14 спеціально для того щоб „розібратися” з її братом - ОСОБА_7 , до якого сам він (обвинувачений) має різко негативне відношення (що також слідує і зі змісту апеляційних доводів обвинуваченого).
Крім того, з показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що при зустрічі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 між ними виникла обоюдна сварка, під час якої потерпілий відштовхнув обвинуваченого від себе і між ними розпочалася бійка, в ході якої потерпілий отримав ножові поранення.
Такі обставини вказують на те, що, йдучи на зустріч з потерпілим, обвинувачений припускав виникнення між ними конфлікту, а той факт, що він мав при собі ніж, яким і заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, свідчить, що він діяв умисно, свідомо і цілеспрямовано.
Із вказаного слідує відсутність логічного зв'язку між характером поведінки потерпілого, в аспекті спроможності викликати такою поведінкою в особи, на яку спрямовану дії потерпілого, стану сильного душевного хвилювання, та можливістю раптового виникнення у обвинуваченого стану сильного душевного хвилювання під час якого ним завдавалися ножем потерпілому тілесні ушкодження.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення і дав їм правильну правову оцінку, оскільки немає об'єктивних даних, які б давали суду підстави для висновку про наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 в момент нанесення ним потерпілому ударів ножем стану сильного душевного хвилювання, який раптово виник внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, і у ході апеляційного розгляду в даному кримінальному провадженні таких даних не не встановлено.
Також у даному кримінальному провадженні відсутні дані про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , завдаючи потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, діяв згідно ситуації, що склалася, щоб захистити життя близьких йому людей, про що обвинувачений вказує в своїй апеляційній скарзі, оскільки, як уже зазначалося вище, обвинувачений пішов на зустріч з потерпілим для того, щоб вчинити з ним сварку через погане відношення потерпілого до свідка ОСОБА_14 та її малолітньої дочки. У ході цієї сварки обвинувачений не був позбавлений можливості уникнути бійки чи використання ножа в бійці з потерпілим, звернутися за допомогою до інших осіб чи правоохоронних органів. Крім того, даних про наявність небезпеки для життя свідка ОСОБА_14 безпосередньо до чи під час сварки між потерпілим та обвинуваченим кримінальне провадження не містить.
Колегія суддів вважає, що негативні характеризуючи дані потерпілого у справі, на які посилається обвинувачений у своїй апеляційній скарзі, не впливають на правову кваліфікацію дій останнього, оскільки об'єктом вчиненого обвинуваченим злочину (ч.1 ст.121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження) є здоров'я особи без залежності від будь-яких даних щодо цієї особи - її моральних, фізичних, психічних та ін. характеристик.
Апеляційні доводи обвинуваченого про невідповідність змісту показань деяких учасників процесу, наданих у судовому засіданні в суді першої інстанції, тим, що наведені у тексті вироку, та про необхідність допиту в якості свідка малолітньої дитини - 11-річної дочки свідка ОСОБА_14 , колегія суддів вважає безпідставними. Обвинуваченим не вказано конкретно, у чому саме полягає невідповідність показань учасників процесу, а також - для встановлення яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, слід допитати в якості свідка малолітню дитину, яка не є очевидцем події.
На підстав наведеного колегія суддів вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, як небезпечне для життя в момент заподіяння.
Покарання ОСОБА_8 суд призначив у відповідності до вимог ст.65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відносяться до категорії тяжких, а також даних про особу обвинуваченого, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, у виді позбавлення волі в межах санкції кримінального закону, що є достатнім і необхідним для виправлення винного і попередження нових злочинів.
Доводами прокурора про те, що суд помилково визнав щире каяття та визнання обвинуваченим своєї вини як пом'якшуючі покарання обвинуваченого обставини, не є переконливими, оскільки з матеріалів кримінального провадження слідує, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду провадження дійсно свою вину у вчиненні тяжкого тілесного ушкодження визнав повністю і з приводу нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому висловив своє щире каяття, а його позиція при здійсненні захисту в суді і при подачі апеляційних скарг та посилання на те, що потерпілий, як особа, яка характеризується негативно, сам спровокував нанесення йому тілесних ушкоджень, ніяким чином не спростовує такі висновки суду щодо наявності обставин, які пом'якшують покарання винного.
Даних, які б викликали сумніви у правильності призначеного судом покарання під час апеляційного розгляду не встановлено. Крім того, прокурор у своїй апеляційній скарзі не ставить питання про постановлення нового вироку, а просить при призначення винному більш суворого покарання шляхом зміни вироку, що не передбачено кримінальним процесуальним законом.
Керуючись ст.ст.404, 407 КПК, колегія суддів,
вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 15 січня 2014 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та заступника Шевченківського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері ОСОБА_10 - без задоволення.
Головуючий :
Судді :