Іменем України
03 грудня 2013 рокусправа № 2а-5134/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
на постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року
у справі № 2а-5134/11
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
У вересні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача, зобов'язання останнього здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2006 року і в подальшому.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30 відсотків розміру мінімальної пенсії за віком, але всупереч вказаним нормам відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2011 року частина позовних вимог за період з 01 січня 2006 року по 06 березня 2011 року залишена без розгляду.
Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування підвищення до пенсії, зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 06 березня 2011 року по 22 липня 2011 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права.
Відповідач в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2008 році дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та в подальшому не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.
При цьому суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду відсутні.
Між тим, суд апеляційної інстанції встановив, що судом першої інстанції помилково застосовано норму процесуального права в частині розподілу судових витрат щодо стягнення з відповідача частини понесених позивачам витрат за надання правової допомоги у розмірі 300 грн.
Так, відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Витрати на правову допомогу віднесено до виду судових витрат, в силу пункту 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, а статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлено постановою Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Так, значеною постановою Кабінету Міністрів України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) встановлено, якщо компенсація сплачується за рахунок держави, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне виключити частину сьому резолютивної частини постанови.
Керуючись статтею 197, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалиВ:
Апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Частину сьому постанови Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року - виключити.
В іншій частині постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим