17.03.2014
Справа № 434/6077/13-ц
Провадження № 2/434/1408/14
26 лютого 2014 року Артемівський районний суд м. Луганська
у складі головуючого судді Морозової С.М.
при секретарі Іванової І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суд м. Луганська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припиненим договору іпотеки,
Позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить відповідачам на праві власності для задоволення вимог у розмірі 1 250 350,90 грн. та виселити відповідачів, знявши з реєстрації в будинку відповідачів та усіх інших осіб, позбавити права користування будинком, стягнути судові витрати, посилаючись на наступні обставини.
19.08.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 50000,00 доларів США. Також 19.08.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 для забезпечення виконання боргових зобов'язань нерухомим майном був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачі передали іпотекодержателю /банку/ в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
13.12.2010р. рішенням Артемівського районного суду м. Луганська з відповідачів була стягнута сума заборгованості у розмірі 359313,19 грн.
Виходячи з того, що умови кредитного договору та рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 13.12.2010р. не виконуються, досудова вимога про погашення кредитної заборгованості залишилася невиконаною, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачів та зняти з реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Представник відповідачів позов не визнав, суду пояснив, що на цей час невідомо стан виконання виконавчих проваджень з примусового виконання вищезазначеного рішення, позивачем пропущений строк щодо стягнення пені, відсутня початкова ціна предмету іпотеки.
В жовтні 2013 року відповідачі звернулися до суду з зустрічною позовною заявою про визнання кредитного договору недійсним та припиненим договору іпотеки, посилаючись на наступні обставини.
19.08.2006 року перед укладенням кредитного договору з ОСОБА_1 її не ознайомили зі змістом ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», що є грубим порушенням її прав, 19 травня 2009 року між банком та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до кредитного договору, згідно до якого буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 14,73 %, про що банк не повідомив майнового поручителя, що є підставою для припинення договору іпотеки. Також відповідачами перерахований розмір пені і він вважає, що розмір пені становить 1525,02 долара США згідно письмового розрахунку.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ЦПК України, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 19.08.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML - 900/344/2006 зі змінами та доповненнями, згідно з яким позичальник отримав у Банку кредит на споживчі цілі у розмірі 50000,00 доларів США строком до 19.08.2016 року зі сплатою фіксованої процентної ставки.
19.08.2006 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та банком був укладений договір іпотеки № PML-900/344/2006, відповідно до якого, відповідачі для забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань за кредитним договором надали в іпотеку нерухоме майно, а саме - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить їм на праві власності в рівних частках на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу 19 липня 2003 року.
10.12.2010 року між банком та юридичною особою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.
Згідно з вищезазначеними договорами ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № ML - 900/344/2006 від 19.08.2006 року зі змінами та доповненнями та договором іпотеки № PML- 900/344/2006 від 19.08.2006 року.
Таким чином, до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до боржників за кредитним договором та договором іпотеки.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу ОСОБА_1 зазначені грошові кошти згідно умов кредитних договорів.
Відповідно до ч.1 п.2 кредитного договору банк надає позичальникові кредит на споживчі цілі у сумі 50 000 доларів США строком до 19 серпня 2016 року з фіксованою процентною ставкою 13,99 % річних.
П.1.1 ч.2 кредитного договору передбачає, що банк надає позичальникові кредит, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.
П.1.5.1 вищезазначеного договору передбачає, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до п. 4.1.1 ч.2 кредитного договору за порушення зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки, що сплачується додатково до прострочених сум.
Відповідно до п. 4.1.2, 4.1.3 ч.2 Кредитного договору 1 за прострочення виконання боргових зобов'язань позичальник зобов'язаний окрім пені, передбаченої п. 4.1.1. цього договору додатково сплатити штраф, а саме:
- за прострочення виконання зобов'язання понад 15 календарних днів у розмірі 0,01 відсоток від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 25 гривень;
- за прострочення виконання зобов'язань понад 30 календарних днів у розмірі 0,02 відсотка від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50 грн.
Судом встановлено, що позичальник не виконав у повному обсязі своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором № ML - 900/344/2006 від 19.08.2006 року зі змінами та доповненнями, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 31.08.2010 року складала 45553,34 доларів США, що у гривневому еквіваленті становило 359 238,19 грн. та штрафу у сумі 75,00 грн.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 13.12.2010р. з відповідачів солідарно стягнута сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 359 313,19 грн.
Згідно доданому розрахунку сума заборгованості відповідачів станом на 11.04.2013 року становить 1 250 350,90 грн., з яких 33 641,02 грн. заборгованість за кредитом, сума пені за період з 11.04.2012 року по 11.04.2013 року становить 122789,72 доларів США.
З метою досудового врегулювання спору 31.07.2012 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на адресу відповідачів надіслав повідомлення про ініціювання претензійно - позовної роботи, в якому зазначено про необхідність погасити заборгованість за кредитним договором № ML - 900/344/2006 від 19.08.2006 року, де залишок заборгованості за кредитом становить 33641,02 доларів США, суму пені, нараховану за невиконання зобов'язань з повернення кредиту - 73265,40 доларів США.
Зазначена вимога залишена без виконання.
Відповідно до ст.35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановлено строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачами взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, що є підставою для настання відповідальності згідно умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами /з розстроченням/, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
З ст.ст. 525, 526 ЦК України вбачається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк виконання, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Видами забезпечення виконання зобов'язання, відповідно до ст.546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, у даному випадку - іпотека.
Згідно зі ст.1 ЗУ «Про іпотеку» - іпотека-вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.7 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Приписами п.12 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати достроково виконання основного зобов'язання, а у разі його невиконання -звернути стягнення на предмет іпотеки.
Ст.33 ЗУ «Про іпотеку» передбачає, що підставами для звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання, внаслідок чого іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Початкова ціна продажу предмета іпотеки, відповідно до ст.38 ЗУ "Про іпотеку" встановлюється за згодою між відповідачем та позивачем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмету іпотеки та звичайною ціною на нього.
Відповідно до ст.39 ЗУ «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленою ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Ст.6.1 Договору іпотеки передбачає, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником, в тому числі заборгованість по овердрафту; вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за договором.
П.4.4. вищезазначеного договору передбачає, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцями і іпотекодержателям та становить 366100,00 грн., що за курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 72495,05 доларів США.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк /термін/ його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк /термін/.
Виходячи з того, що відповідачі не виконують договірні зобов'язання по поверненню тіла кредиту, мають строкову та прострочену заборгованість по тілу кредиту та пені, не дивлячись на винесене Артемівським районним судом м. Луганська рішення від 13.12.2010 року про стягнення суми заборгованості та направлення банком вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, заборгованість не погашають, суд вважає позов підлягає задоволенню.
Ст.256 ЦК України визначено, що позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ст.258 ЦУК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність; скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки /штрафу, пені/.
Виходячи з того, що згідно розрахунку наданому позивачем пеня розрахована за період з 11.04.2012 року по 11.04.2013 року та складає 122 789,72 доларів США, тобто в межах позовної давності, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про пропущення строку позовної давності.
Ст.551 ч.3 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Виходячи з того, що станом на 11.04.2013 року заборгованість за кредитним договором складає 33641,02 долара США, а пеня 122789,72 долара США, при наявності вартості предмету іпотеки у розмірі 366100,00 грн. або 72495,05 доларів США, суд вважає, що сума пені значно перевищує розмір збитків і з урахуванням засад розумності і справедливості зменшує її до 40000,00 доларів США.
Ст.40 ЗУ «Про іпотеку» передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей у порядку, встановленому законом. Даний порядок встановлений ч.3 ст. 109 ЖК України яка передбачає, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленим законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно його звільнити протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Отже, законом чітко визначено, що обов'язковою умовою для виселення, крім прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є письмова вимога іпотекодержателя або нового власника мешканцям про добровільне звільнення житлового будинку чи житлового приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
В пункті 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, ст.ст.39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
З матеріалів справи встановлено, що Банк направив на адресу відповідачів досудову письмову вимогу № 454 від 25.06.2013 року, згідно якої останні повідомлялися про наявність заборгованості за кредитним договором та прийняте ТОВ «ОТП Факторинг Україна» рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також про добровільне виселення з житлового будинку на протязі одного місяця з дня отримання цієї вимоги. 01.07.2013 року письмові вимоги про виселення отримані відповідачами, про що свідчать поштові повідомлення, але до цього часу відповідачі не виконали вимоги позивача.
Отже, процедура та порядок попередження відповідачів про наступне звільнення іпотечного майна банком дотримані, і тому є усі законні підстави для задоволення вимог позивача про виселення відповідачів зі спірного будинку, але без зобов'язання його вчинити дії щодо скасування реєстрації, оскільки відповідно до довідки про те, що, на даній житловій площі зареєстровані конкретні особи відсутня.
Окрім того, позивачем не вказано конкретних осіб, крім власників житла, які підлягають виселенню з квартири із зняттям з реєстраційного обліку, не надано доказів у підтвердження проживання та реєстрації цих осіб, позовні вимоги до них не пред'являлися, в ході розгляду справи вони до участі у справі у якості співвідповідачів не притягувались, таким чином у задоволенні позовних вимог щодо виселення та зняття інших осіб з реєстрації суд вважає за необхідне відмовити.
Аналізуючи виниклі правовідносини між сторонами, суд робить такі висновки:
Між сторонами виникли договірні стосунки з договору кредиту та з договору іпотеки, і у відповідачів виникли перед кредитором - іпотекодержателем певні зобов'язання по виконанню умов кредитного договору заставленим майном. У кредитора (іпотекодержателя) виникли на підставі договору іпотеки право вимоги до іпотекодавця, а саме - право звернення стягнення на заставлене майно, на отримання належних йому за кредитним договором грошових сум за рахунок заставленого майна на умовах іпотечного договору.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором і за договором іпотеки виконав повністю, відповідачі прострочили виконання грошових зобов'язань за договором кредиту.
Позивач своєчасно і у відповідності до умов договору, в порядку, визначеному іпотечним договором і ЗУ «Про іпотеку» направив письмову вимогу боржнику за кредитним договором. Тобто позивач діяв у відповідності до умов договору і дотримався визначеної умовами договорів і законом процедури, що мала б передувати зверненню стягнення на заставлене майно. У вказаний у письмовій вимозі і в передбачений договором строк іпотекодавець вимогу позивача не задовольнив і своїх зобов'язань за кредитним та іпотечним договором не виконав. Тому позивач за умовами іпотечного договору має право вимагати виконання грошового зобов'язання позичальником і у такий спосіб, як звертати стягнення на предмет іпотеки для покриття всіх невиконаних боржником грошових зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, суд визнає, що позивач має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів у зв'язку з невиконанням і неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а також вимагати сплати всіх сум за умовами кредитного договору.
Відповідач не представив суду будь-яких доказів на спростування вимог позивача і на підтвердження виконання ним тих грошових зобов'язань, за якими позивачем пред'явлено вимогу про стягнення заборгованості і за якими позивач просить звернути стягнення на заставлене майно. Відповідач не спростував і правильності розрахунку заборгованості по кредиту, який суд приймає як достовірний і правильний, оскільки він виконаний посадовими особами, компетентними в даній галузі, у відповідності до умов договору. Підстав ставити під сумнів наданий позивачем розрахунок не має.
Відповідно до ст.39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч.1 ст.38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій іншій особі.
Є всі підстави для визначення такого способу звернення стягнення як реалізація предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Згідно з ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства України, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Посилання ОСОБА_1 як позивачки на те, що перед укладанням кредитного договору банк грубо порушив її права як споживача, не надав їй інформацію, яка передбачена ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" і яку вона повинна була отримати перед укладанням правочину для всебічного і повного ознайомлення з умовами кредитування, ціною, способами розрахунку, перевагами та недоліками запропонованих схем кредитування та інше суд до уваги не бере, оскільки відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодекс, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Крім того, інформація споживача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати процентів та недоліки схем кредитування відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу також не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанння в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст.203 ЦК України, а саме у разі якщо: зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
П.2.1.2.2 іпотечного договору передбачає, що цей договір також забезпечує належне виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань у випадку збільшення процентної ставки /фіксованої чи плаваючої/ на 4 % річних в порядку передбаченому п.1.4.1.5 з підпунктами цього договору.
Також суд враховує, що участь майнового поручителя у кредитних відносинах, забезпечених заставою/іпотекою виражається лише в тому, що майновий поручитель є власником предмету застави, особистої відповідальності за виконання/невиконання позичальником умов кредитного договору майновий поручитель не несе і додаткові зобов'язання, які виходять за межі суми вартості іпотечного майна на майнового поручителя не покладаються.
Наявність наведених вище підстав для визнання правочину недійсним в межах судового розгляду справи не встановлено. А отже, з урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
На підставі ст.ст. 203, 215, 525, 526, 627, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 7, 23, 33, 39 ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 109 ЖК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213, 214, 224-228 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припиненим договору іпотеки задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML - 900/344/2006 від 19 серпня 2008 року, яка складається з заборгованості за кредитом - 33641,2 доларів США; заборгованості з пені 319720,00 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з прилежними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцям на праві приватної власності в рівних частках, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим ОСОБА_3, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу 19 липня 2003 року за реєстровим номером № 956 шляхом продажу зазначеного будинку будь-якій особі покупцеві в порядку, встановленому ст.38 ЗУ «Про іпотеку» з правом отримання дублікатів правовстановлюючих документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ, ЖЕУ, нотаріату тощо, необхідних для здійснення такого продажу за ціною, встановленої на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні не нижчому на звичайні ціни на цей вид майна.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках судовий збір в розмірі 3555,70 грн.
Виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити за безпідставністю.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припиненим договору іпотеки відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Луганської області на протязі 10 днів з дня проголошення рішення, а особами які не були присутні під час проголошення рішення на протязі 10 днів з дня отримання копії рішення шляхом подачі скарги через Артемівський районний суд м. Луганська.
Суддя: