ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
28 лютого 2014 року № 11/615
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., суддів Донця В.А., Пісоцької О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2
до третя особа Кабінету Міністрів України Міністерства праці та соціальної політики України
провизнання нечинною частину першу пункту 8 Постанови № 530 від 28 травня 2008 року
ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі по тексту - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), третя особа - Міністерство праці та соціальної політики України, про визнання нечинною частини 1 пункту 8 постанови № 530 від 28 травня 2008 року та ухвалення окремої ухвали на адресу правоохоронних органів про порушення кримінальної справи за статтею 382 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2011 року зупинено провадження у справі № 11/615 до закінчення розгляду справи № 2/385 Вищим адміністративним судом України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року поновлено провадження в адміністративній справі № 11/615, призначено до розгляду у судовому засіданні на 27 лютого 2014 року.
У судове засідання 27 лютого 2014 року позивачі не з'явились, заявили клопотання про розгляд адміністративної справи за їх відсутності. В обґрунтування позову зазначено, що частина 1 пункту 8 постанови № 530 від 28 травня 2008 року є незаконною та порушує права позивачів.
Керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 є громадянами України та мають спеціальний правовий статус - діти війни.
Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" врегульовано рівень соціального забезпечення громадян України, відповідно до Законів України "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тощо.
Так, пунктом 8 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до абзацу першого цього пункту та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із зазначених Законів.
Пунктом 15 оскарженої постанови Кабінету Міністрів України визначено дату набрання нею чинності - саме з 22 травня 2008 року.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції до 28 грудня 2007 року) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Вважаючи, що пункти 8 та 15 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України є протиправними та порушують їх права та інтереси, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 19 вищевказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до вимог абзацу 3 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Крім того, згідно з абзацом 8 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії не встановлений, вірним є висновок судів про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни.
Разом з тим, статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2008 році в таких розмірах: з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.
При цьому підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" були внесені зміни наступного змісту: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавок, встановленої для учасників війни.
В подальшому рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу II Закону України "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані неконституційними та зазначено, що законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Отже, з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в частині внесення змін до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", втратило свою чинність з підстав визнання його неконституційним.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва погоджується зі доводами позивачів, що пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" щодо встановлення розмірів підвищення пенсій дітям війни у 2008 році та пункт 15 щодо набрання нею чинності порушують права позивачів в частині визначення розміру нарахування та отримання ними щомісячного державного підвищення їх до пенсії як дітям війни, виходячи з установлених законом розрахунків, а відтак є незаконними.
Проте, мотивуючи необхідність відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва відзначає таке.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2009 року у справі № 2/385 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання акту незаконним та відшкодування шкоди, залишеною без зміну ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано незаконними пункти 8 та 15 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян".
Відтак, спірний пункт наказу, а саме пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" станом на момент розгляду даної адміністративної справи вже скасований.
А тому, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 шляхом скасування пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" відсутні.
При цьому, питання закриття провадження в частині вищезазначеної вимоги судом вирішувалось та зазначається наступне.
В свою чергу, однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.
На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень суб'єкта владних повноважень, в даному випадку Кабінету Міністрів України, який вже втратив чинність або скасований рішенням суду, яке набрало законної сили, суд повинен відмовити у задоволенні позову.
Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадках визначених частиною 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, вимога про ухвалення окремої ухвали на адресу правоохоронних органів про порушення кримінальної справи за статтею 382 Кримінального кодексу України також не підлягає задоволенню, оскільки Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення
Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
Враховуючи, що під час судового розгляду не встановлено складу правопорушення, така вимога позивачів не може бути задоволена.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.Ю. Гарник
Судді В.А. Донець
О.В. Пісоцька