ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
20 лютого 2014 року 08:30 № 826/1035/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого судді Шулежка В.П.,
при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, зобов'язання вчинити дії, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - позивач, ТОВ «Дієса») до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач 1), Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № 100260000/2013/200494/1 від 05.08.2013 року, винесеного М/п «Східний» Київської регіональної митниці Державної митної служби України; визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 100260000/2013/00476, винесеної М/п «Східний» Київської регіональної митниці Державної митної служби України;
зобов'язання Київської міжрегіональної митниці Міндоходів визначити митну вартість товару за ціною договору (контракту) товарів, які імпортувалися (вартість операції), щодо товарів відповідно до декларації митної вартості № 100260000/2013/108296; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві суму надміру сплаченого ТОВ «Дієса» податку на додану вартість у розмірі 48 810,44 грн. та суму надміру сплаченого мита у розмірі 18 077,94 грн., на загальну суму 66 888,38 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем 1 необґрунтовано та протиправно прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, а також протиправно прийнято оскаржувану картку відмови в прийнятті митної декларації, оскільки, на думку позивача, ТОВ «Дієса» до митного органу були надані всі необхідні та передбачені чинним законодавством документи для підтвердження правильного визначення митної вартості товару, заявленого до розмитнення, що зазначені у поданій до митного органу митній декларації.
Позивач стверджує про неправомірність дій митного органу щодо визначення митної вартості товару за резервним методом, оскільки вважає, що заявлена декларантом митна вартість є достовірною та об'єктивною, підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, інвойсами та іншими документами.
Крім того, позивач зазначив, що ТОВ «Дієса» як платник податків має право на повернення сум ввізного мита та податку на додану вартість, сплачених ним надмірно внаслідок незаконного збільшення контролюючим органом митної вартості товарів.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності не подавав.
Представник відповідача 2 в судове засідання не прибув, на адресу суду надіслав письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу за відсутності представника.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене у зв'язку з неприбуттям відповідачів та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ДЕУ Електроніко ДЕМЕ ФЗКО (Продавець) укладено контракт № D06102010 від 06.10.2010 року на поставку товару, а саме печі мікрохвильові побутові, торгової марки DAEWOO.
Судом встановлено, що за вказаним контрактом, позивач здійснив ввезення на митну територію України та митне оформлення товару - печі мікрохвильові побутові, торгової марки DAEWOO, нові, з живленням від мережі 220 В моделі: KOG-6L35 у кількості 2708 шт., характеристики з грилем потужністю700 Вт Об'єм - 20 л, механічне управління.
Для митного оформлення товарів Позивачем було подано до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів митну декларацію, у якій вказав митну вартість товару за основним методом - за ціною договору (контракту) та надав наступні документи:
- зовнішньоекономічний договір (контракт);
- додаткова угода до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 31.08.2011 р;
- додаткова угода до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 12.05.2011 р;
- додаткова угода до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 05.01.2013 р;
- декларація про відповідність;
- лист від Деу Електроніко Корпорація з перекладом;
- проформа Інвойс;
- пакувальний лист;
- сертифікат про походження товару загальної форми;
- коносамент (Bill of Lading);
- екологічна декларація;
- міжнародні автомобільні накладні (CMR) № 019320 та №019347;
- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 04.10.2011 року;
- комерційний інвойс з перекладом на українську мову;
- свідоцтво про страхування вантажів;
- прайс лист;
- картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами;
- декларація про відповідність.
Однак, за наслідками дослідження наданих позивачем документів для розмитнення товару, відповідачем 1 було встановлено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються у зв'язку з тим, що документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності.
Зокрема, декларантом не надані документи відповідно до п.8 ч.2 ст. 53 Митного кодексу України.
Митним органом відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України запропоновано декларанту надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Декларант направив митному органу документи, які додатково запитував, а саме: експертне заключения Київської ТПП від 01.08.2013 р. №Ц-504; копія митної декларації країни відправлення з перекладом; прайс-лист виробника товарів з перекладом; рахунок-фактура від 06.06.2013 р. № 11-23844 з перекладом; бухгалтерська довідка від 02.08.2013 р. № 0400001188.
Відповідач 1, не погодившись з митною вартістю товарів, визначеною позивачем за ціною договору, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №100260000/2013/200494/1 від 05.08.2013 року, яким збільшено митну вартість товару на 225974,30 грн., що призвело до збільшення обов'язку позивача по сплаті мита на суму 18077,94 грн., податку на додану вартість на суму 48810,44 грн. та надано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100260000/2013/00476.
Митна вартість визначена із застосуванням методу 2г - резервний метод.
Вважаючи незаконним застосування відповідачем 1 резервного методу та винесення протиправного рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представник позивача, суд дійшов наступних висновків.
Зі змісту оскаржуваного рішення про визначення митної вартості товарів, митну вартість було визначено за шостим (резервним) методом.
Як вбачається з пояснювальної записки спірного рішення митного органу, підставою не застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) стало подання декларантом документів щодо вартості товару у яких містяться розбіжності.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 р. № 4495-VI.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (ст. 50 Митного кодексу України).
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу (ст. 51 Митного кодексу України).
Згідно із ст. 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до частин 1-2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу вимог ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу митного органу декларантом подано експертне заключения Київської ТПП від 01.08.2013 р. №Ц-504; копія митної декларації країни відправлення з перекладом; прайс-лист виробника товарів з перекладом; рахунок-фактура від 06.06.2013 р. № 11-23844 з перекладом; бухгалтерська довідка від 02.08.2013 р. № 0400001188.
Всього було оплачено 105 612,00 доларів США, що відповідає вартості товарів, визначених умовами договору.
Окрім того, визначена у митній декларації № 100260000/2013/108296 позивачем вартість товару підтверджується експертним висновком Київської торговельно-промислової палати від 01.08.2013 р. № Ц-504.
Згідно з положеннями ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
При цьому, з досліджених доказів у справі судом встановлено, що надані позивачем до митниці документи на підтвердження вартості товару не містять розбіжностей та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу.
Зазначене свідчить, що митниця не дотримала, передбаченого статтею 57 Митного кодексу України, порядку визначення митної вартості товару.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з п. 2 параграфу (a) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Відповідно до п 2 параграфу (b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції.
Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598, що визначає обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Зазначених дій відповідач під час митного оформлення не здійснив.
Згідно ст. 64 Митного кодексу України, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зазначено достатніх джерел інформації, які стали підставою для коригування митної вартості товару, передбаченого Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 49,44 доларів США за одиницю товару, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, а довільно взято таку ціну з цінової бази митниці.
Разом з тим, як уже зазначалось вартість товару визначена у декларації позивачем підтверджується експертним висновком Київської торговельно-промислової палати від 01.08.2013 р. № П-504.
Однак, митним органом не доведено факту проведення консультацій між митним органом та декларантом, що є обов'язковою процедурою при виникненні спірних питань, з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за шостим (резервним) методом без послідовного застосування попередніх методів.
Виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про те, що коригування відповідачем митної вартості здійснено неправомірно з порушенням ч. 6 ст. 54, ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України та всупереч правилам, визначеним ст. 58 цього Кодексу, а тому рішення відповідача про коригування митної вартості товару № 100260000/2013/200494/1 від 05.08.2013 року та картка відмови в прийнятті митної декларації № 100260000/2013/00476 підлягають скасуванню.
Разом з тим, позовні вимоги щодо стягнення надміру сплачених сум мита та податку на додану вартість, на думку суду, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Так, за правилами частин 1, 3 ст. 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. У разі виникнення у митного органу сумніву щодо правильності визначення декларантом митної вартості, він своїм рішенням має право зобов'язати останнього визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Аналіз положень статей 265, 266 Митного кодексу України та Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339, дає підстави для висновку, що питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разі виникнення обґрунтованого сумніву, відносяться до виключної компетенції митних органів.
Вказана правова позиція висловлена у рішенні Верховного Суду України від 17.12.2013 року у справі №21-439а13 про визнання протиправним і скасування рішення про визначення митної вартості та стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість.
Зокрема, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму податку на додану вартість, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.
Тобто висновок суду щодо правомірності стягнення із Державного бюджету України на користь підприємства суми податку на додану вартість що відповідає різниці між податком, нарахованим на митну вартість, визначену за першим методом, і податком, нарахованим на таку вартість, визначену за шостим (резервним) методом, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що в цій частині позовних вимог позивача слід відмовити.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача 1 визначити митну вартість товару за ціною договору (контракту) товарів, які імпортувалися (вартість операції), щодо товарів відповідно до декларації митної вартості № 100260000/2013/108296; суд вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки скасування судом рішення відповідача про визначення митної вартості товарів є достатнім для відновлення порушених прав позивача та не потребує додаткового зобов'язання прийняти рішення про визначення митної вартості за певним методом оцінки.
Крім того, як з'ясовано в ході розгляду справи, товар розмитнено, а визначення митної вартості після митного оформлення законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття рішень.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем під час судового розгляду справи не доведено та не надано належних доказів на обґрунтування прийнятих рішень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № 100260000/2013/200494/1 від 05.08.2013 року, винесеного М/п «Східний» Київської регіональної митниці Державної митної служби України.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 100260000/2013/00476, винесеної М/п «Східний» Київської регіональної митниці Державної митної служби України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко