"12" березня 2014 р. м. Київ К/9991/69396/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Леонтович К.Г.,
Калашнікової О.В.,
секретаря судового засідання: Носенко Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Новоушицької державної районної адміністрації Хмельницької області в особі Держкомзему у Новоушицькому районі про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на постанову Новоушицького районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року,-
встановив:
У січні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом у якому просила визнати неправомірною відмову Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області у відновленні втраченого сертифікату на право на земельну частку (пай) та зобов'язати відповідача видати державний акт на право власності на земельну частку (пай) площею 2,51 на території Кучанської сільської ради
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в зв'язку з загубленням сертифікату на право на земельну частку (пай) на території Кучанської сільської ради звернулась до Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області з заявою про видачу його дублікату, у задоволенні якої було відмовлено в зв'язку з відсутністю відповідних бланків. Вважала вказану відмову незаконною, оскільки відповідно до вимог пункту 12 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах № 11 від 20.02.1996, відновлення втрачених сертифікатів на право на земельну частку (пай) провадиться тими районними державними адміністраціями (виконавчими комітетами міських Рад), які здійснювали їх видачу. Зазначала, що за відсутності сертифікату на право на земельну частку (пай) позбавлена можливості отримати державний акт на право власності на неї.
Постановою Новоушинського районного суду від 17 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року, позов задоволено. Визнано неправомірною відмову Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області. Зобов'язано Відділ Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області видати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,51 на території Кучанської сільської ради, на яку позивач мала право згідно сертифікату серії ХМ № 0171525 на право на земельну частку (пай), зареєстрованому в книзі реєстрації сертифікатів за № 347 від 30.01.1997.
У касаційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та закрити провадження у справі.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Згідно з пунктами 11, 12 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 11 від 20.02.1996, сертифікати на право на земельну частку (пай) громадянам України видаються відповідною районною державною адміністрацією (виконавчим комітетом міської Ради).
Відновлення втрачених сертифікатів на право на земельну частку (пай) провадиться тими районними державними адміністраціями (виконавчими комітетами міських Рад), які здійснювали їх видачу.
Згідно листа Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області № 4859-1від 26.12.2011 ОСОБА_4 (дівоче прізвище позивача, що підтверджується свідоцтвом про одруження), на території Кучанської сільської ради в колишньому КСП ім. К. Маркса було видано сертифікат серії ХМ № 0171525 на право на земельну частку (пай), зареєстрований в книзі реєстрації сертифікатів № 347 від 30.01.1997, площею 2,51 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості). У листі також зазначено, що в зв'язку з загубленням позивачем сертифікату, видача його дублікату є неможливою за відсутності відповідних бланків.
Посилаючись на доведеність факту наявності у позивача права на земельну ділянку, що підтверджується сертифікатом, суди дійшли висновку, що це є підставою для зобов'язання Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області видати ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,51 на території Кучанської сільської ради, на яку позивач мала право згідно сертифікату серії ХМ № 0171525 на право на земельну частку (пай), зареєстрованому в книзі реєстрації сертифікатів за № 347 від 30.01.1997
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій і вважає їх передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Передумовою виникнення права на користування земельною ділянкою, здійснення інших дій щодо оформлення цього права згідно чинного законодавства України - є рішення місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV ) до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, і природних ресурсів, охорони довкілля.
Пунктом 2 частини 1 статті 21 цього Закону встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю), виділену у натурі на місцевості.
У статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV) визначено, що підставами для виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
За змістом пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Із положень статей 125, 126 Кодексу слідує, що право власності на земельну ділянку особи виникає після одержання та державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку.
Отже, громадяни - власники земельних часток (паїв) не можуть вважатися власниками земельних ділянок без дотримання відповідного порядку.
Статтею 38 Закону № 586-XIV встановлено, що місцеві державні адміністрації забезпечують додержання прав і свобод громадян.
Громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні питань, що належать до сфери повноважень місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до статті 5 Закону № 899-IV сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Однак судами не вирішувалось питання відносно того, чи реалізувала ОСОБА_4 як власник сертифікату на право на земельну частку (пай) своє право вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до описаних вище норм чинного законодавства.
Встановлення вказаних обставин має вирішальне значення для з'ясування чи може позивач вважатися власником загаданої земельної ділянки, а отже і наявності у неї права на отримання державного акту на право власності на неї.
За змістом частини 1 статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Проте, всупереч вказаним вимогам судами не досліджувалось питання чи є Відділ Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області належним відповідачем у справі, яке повинно відповідати за цим адміністративним позовом в частині позовних вимог про зобов'язання видати державний акт на право власності на земельну частку (пай).
Крім того, визнаючи неправомірною відмову Відділу Держкомзему у Новоушинському районі Хмельницької області у відновленні втраченого сертифікату на право на земельну частку (пай), суди не звернули увагу на вимоги пункту 12 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 11 від 20.02.1996, згідно з яким відновлення втрачених сертифікатів на право на земельну частку (пай) провадиться тими районними державними адміністраціями (виконавчими комітетами міських Рад), які здійснювали їх видачу.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
Згідно зі статтею 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У відповідності до вимог частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З врахуванням того, що у справі необхідно досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судових рішеннях, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про їх скасування та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи судом необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі заступника прокурора Хмельницької області на непідвідомчість вказаного спору адміністративному суду з огляду на наступне.
За змістом статті 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, статті 19 Закону № 1952-IV (до внесення змін згідно із Законом України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр») державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, є підставою для державної реєстрації цих прав. Ці акти видаються спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у галузі земельних ресурсів - Державним агентством земельних ресурсів України.
Видача державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку здійснювалася за єдиною визначеною процедурою, встановленою Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 року за № 354/3647.
Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 6 постанови № 8 від 20.05.2013 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» роз'яснив судам, що ознаками цих державних актів є:
видача органом виконавчої влади;
видача в межах процедури державної реєстрації права власності, користування, що виникло на підставі правовстановлювального документа;
єдиний порядок оформлення;
фіксування факту державної реєстрації права власності на землю або користування землею.
Оскільки порядок видачі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку перебуває у сфері публічно-правових відносин, то спори щодо дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з приводу їх видачі підлягають розгляду адміністративними судами.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області задовольнити частково.
Постанову Новоушицького районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2012 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.
Судді: