16 січня 2014 рокусправа № 0870/12596/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,
представників сторін:
позивача : - Вишнякова І.О., дов. від 13.01.14 р., Верлинська Л.Л., дов. від 16.01.14 р.
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. у справі № 0870/12596/12
за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод гумово-технічних виробів"
до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
29.12.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод гумово-технічних виробів" (далі - ПАТ «ЗЗГТВ», Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Державної податкової служби (далі - ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя) від 18.12.2012 р. № 0000842211 та від 18.12.2012 р. №0000852211.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, висновки перевірки податкового органу є надуманими та необґрунтованими, відповідно до чого, спірні податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі акту перевірки є неправомірними.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. у справі № 0870/12596/12 (суддя Артоуз О. О.) вищевказаний адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 18.12.2012 р. № 0000852211.
- визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 18.12.2012 р. № 0000842211 в частині визначення податкового зобов'язання на суму 57 555 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 84 грн.;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанову суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що позивачем порушено порядок формування та заповнення податкових накладних, передбачений ст.201 ПК України.
Задоволення позовних вимог мотивовано тим, що висновки податкового органу на підставі яких винесено спірне податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими та неправомірними, оскільки рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань податковим органом не приймалось, тому будь-яке донарахування податкових зобов'язань до рівня звичайних цін здійснене виключно на підставі акта перевірки шляхом вручення платнику податків повідомлення-рішення, та застосування штрафних санкцій не відповідає чинному законодавству та є перевищенням компетенції податкового органу. Правомірність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними документами.
Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. у справі № 0870/12596/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані матеріалами перевірки. Скаржник вважає, що судом першої інстанції надано невірну оцінку обставинам даної справи, що призвело до неправильного вирішення спору та винесення помилкового рішення.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги. Представниками позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надані заперечення щодо доводів апеляційної скарги, зазначено про безпідставність застосування ст. 202 КАС України.
Відповідно до встановлених обставин та наявних матеріалів справи, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя документальної планової виїзної перевірки ПАТ «ЗЗГТВ» з питань дотримання вимог податкового за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. (акт № 1985/2211/00152371 від 30.11.2012 р., т.1, а. с.104-157; т.2, а. с.2-56), встановлені під час цієї перевірки порушення п.п.14.1.179, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.187.1 ст.187, п.п.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПК України, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.18, 19; т.2, а. с.57, 58) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним в даній справі є питання щодо висновків відповідача про нікчемність угод, укладених ПАТ «ЗЗГТВ» з контрагентами - ПНВКП «Атон», ПАТ «ВТП «Селена», ПП «Нова-Тор», а також висновків щодо завищення податкового кредиту у зв'язку з придбанням позивачем гумової суміші за договірними цінами, що відрізняються більш ніж на 20 % від звичайної ціни у пов'язаних осіб Товариства - ТОВ «ДАЗ ЛТД» та ДП «ЗВК «Спецгазпром».
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 р.:
- № 0000842211, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість порушення п.п.14.1.179, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.187.1 ст.187, п.п.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПК України у сумі 59 997 грн. - за основним платежем, 85 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.18; т.2, а. с.57);
- № 000085221, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за порушення п.198.3 ст.198 ПК України у сумі 30 218 грн. - за основним платежем, 7554,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.19; т.2, а. с.58).
Стосовно суті виявлених порушень колегія суддів зазначає наступне:
Щодо взаємовідносин з ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА"
Перевіркою ПАТ «ЗЗГТВ» взаємовідносин з ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" встановлено порушення за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 р.
Так, з наданих до перевірки документів встановлено, що ПАТ «ЗЗГТВ» отримано від ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" передплату на загальну суму 716 937,97 грн., у т. ч. ПДВ 119 489,66 грн.
В подальшому ПАТ «ЗЗГТВ» повернуто на адресу ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" грошові кошти на зальну суму 702 287,97 грн., у т. ч. ПДВ 117 048 грн.
Станом на 30.06.2012 р. кредиторська заборгованість становить 14 650 грн.
Наведені обставини сторонами у справі не спростовуються, тому є доведеними у відповідності до положень ч.3 ст.72 КАС України, згідно якої обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Податківцями під час перевірки встановлено, що ПАТ «ЗЗГТВ» при зарахуванні коштів на банківський рахунок в адресу ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" не виписувались податкові накладні, а при поверненні коштів - розрахунки коригування кількісних і вартісних показників. Відповідно суми ПДВ за отриманими та повернутими передплатами Товариством не відображались у реєстрах виданих податкових накладних та не включались до складу податкових зобов'язань декларації з ПДВ.
В зв'язку з цим в порушення п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14, п.187.1 ст.187, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.6, п.201 ст.201 ПК України ПАТ «ЗЗГТВ» у періоді, що перевірявся, було занижено податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" всього у сумі 71 667 грн.
А також в порушення п.п.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п.200.1 ст.200 ПК України ПАТ «ЗЗГТВ» у періоді, що перевірявся, завищив податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА" всього у сумі 69 225 грн.
Згідно п.192.1 ст.192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Відповідно до п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192 ПК України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.
За приписами п.192.3 ст.192 ПК України результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Відповідно до п.200.1 ст.201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Всупереч приписів ч.1 ст.71 КАС України позивачем не надано суду доказів належного відображення у податковому обліку господарських операцій з ПАТ "ВТФ "СЕЛЕНА", що свідчить про наявність порушення Товариством вищенаведених норм Податкового кодексу України і правомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо взаємовідносин з ПНВКП «Атон»
Перевіркою встановлено, що в порушення п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1 п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, Товариством завищено податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2011 року у сумі 219 грн. та листопад 2011 року на суму 336 грн., на загальну суму 555 грн.
Підставою для такого висновку є дані актів ДПІ у м.Херсоні № 86-1/22-4 від 29.09.2011 р. «Про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПНВКП «Атон» з контрагентами - постачальниками та покупцями за квітень, травень, серпень, вересень, жовтень 2011 року» та № 456/22-4/30667437 від 30.08.2012 р. «Про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПНВКП «Атон» з контрагентами - постачальниками та покупцями за листопад, грудень 2011 року.
Відповідно цих актів ПНВКП «Атон» не має основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей, найманих працівників, автотранспортних засобів, тому здійснені між підприємствами-контрагентами операції вчинені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою формування додаткового ланцюга проходження ТМЦ та формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.
На підставі вищевикладеного відповідачем відповідно до ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено висновок про те, що правочини, укладені ПАТ «ЗЗГТВ» з ПНВКП «Атон» є недійсними - в силу припису закону порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства.
Так, згідно п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно положень 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.
Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПНВКП «Атон», останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що наявність господарських відносин між ПАТ «ЗЗГТВ» та ПНВКП «Атон» підтверджується видатковими та податковими накладними, що не заперечується відповідачем.
В податковому обліку вищевказані податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах, проти чого також не заперечує відповідач. Доказів того, що придбані позивачем у ПНВКП «Атон» товари, не використовувались Товариством у власній господарській діяльності, матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки від 30.11.2012 р. не зафіксовано того, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ стало надання Товариством неналежно оформлених первинних документів, які підтверджують господарські операції з його контрагентом.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.
При цьому, з аналізу даної норми чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 30.11.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 30.11.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про недійсність (нікчемність) правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Також, слід зазначити, що акт перевірки від 30.11.2012 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, Податковий кодекс України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження своїх висновків про те, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 30.11.2012 р. щодо неправомірності віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах з ПНВКП «Атон», сплаченого в ціні придбання товарів (робіт, послуг).
Щодо взаємовідносин з ПП «Нова-Тор»
Перевіркою реєстрів отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податі додану вартість, встановлено, що ПАТ «ЗЗГТВ» у квітні 2011 року до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником ПП "НОВА-ТОР" у розмірі 57 000 грн.
При цьому, в ході перевірки суцільним порядком отриманих податкових накладних встановлено, що на момент проведення перевірки, відсутній оригінал податкової накладної, відображеної в реєстрі отриманих податкових накладних, виписана ПП "НОВА-ТОР" № 100 від 22.04.2011р. на загальну суму 342 000 грн., у т. ч. ПДВ 57 000 грн.
В зв'язку з цим податківцями зроблено висновок про те, що суми податку на додану вартість, включені ПАТ «ЗЗГТВ» до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "НОВА-ТОР", являються не підтвердженими податковими накладними.
За приписами п.п.201.4, 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За визначенням, наведеним у п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено і не спростовано скаржником, що в судовому засіданні представником позивача надано податкову накладну № 100 від 22.04.2011 р. на загальну суму 342 000 грн., у т. ч. ПДВ - 57 000 грн., тому безпідставним є донарахування податковим органом вказаної суми ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Нова-Тор».
Щодо взаємовідносин з ТОВ «ДАЗ ЛТД» та ДП «ЗВК «Спецгазпром»
Перевіркою встановлено, що в порушення п.198.3 ст.198 ПК України Товариством завищено податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2012 року у сумі 2722 грн. та червень 2012 року у сумі 27496 грн. на загальну суму 30218 грн.
Ці висновки зроблено в зв'язку з придбанням гумової суміші у ТОВ «ДАЗ ЛТД» та ДП «ЗВК «Спецгазпром», які є пов'язаними особами ПАТ «ЗЗГТВ», у зв'язку з тим що директор ТОВ «ДАЗ ЛТД» володіє 100% статутного капіталу ТОВ «Юрнік», який є власником 1 520 000 акцій ПАТ «ЗЗГТВ». Так, у зв'язку з придбанням у контрагентів - постачальників гумової суміші за договірними цінами, що відрізняються більше ніж на 20 % від звичайної ціни, податковим органом було зроблено висновок, що позивачем завищено податковий кредит на суму 30 218 грн.
Скаржник зазначає, що податківцями надано запит на ПАТ «ЗЗГТВ» про надання пояснень щодо обґрунтування рівня договірних цін при придбанні гумової суміші у контрагентів ТОВ "ДАЗ ЛТД" та ДП "ЗВК «Спецгазпром», на який листом від 21.11.2012 р. № 813 Товариство надало відповідь. Проте, на думку податкового органу, Товариством не було обґрунтовано рівня договірних цін, оскільки у відповіді не зазначено об'єктивні умови, що можуть вплинути на цін, у тому числі: їх якість, наявність товарного знака, репутація подала на ринку, виробник, додаткові характеристики (склад, тощо), які б вдвічі відрізняли ціну сировини, придбаної у постачальників ТОВ "ДАЗ ЛТД" та ДП "ЗВК «Спецгазпром» тощо.
Крім того, скаржник зазначає, про встановлення перевіркою того, що директор ТОВ "ДАЗ ЛТД" володіє 100 % статутного капіталу ТОВ «Юрнік», яке, в свою чергу, являться власником 1 520 000 акцій ПАТ «ЗЗГТВ» (8,4686 % статутного фонду).
Також, головний бухгалтер ТОВ "ДАЗ ЛТД" являється головним бухгалтером ДП "ЗВК «Спецгазпром", в зв'язку з чим податківців дійшли висновку, що згідно п.п.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПК України ТОВ "ДАЗ ЛТД" та ДП "ЗВК «Спецгазпром" являються пов'язаними особами ПАТ «ЗЗГТВ».
Так, відповідно до п.14.1.71 ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно положень п.8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, у випадках визначених цим кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу, яка відповідно до розділу ХІХ «Прикінцеві положення» повинна вступити в дію з 1 січня 2013 року, застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо пов'язаних осіб позивача, то за визначенням, наведеним у п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 344) пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);
посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.
Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.
З наведеного вище вбачається, що 1 520 000 акцій ПАТ «ЗЗГТВ», якими володіє директор контрагента - постачальника ТОВ «ДАЗ ЛТД» - це 8,4686 % статутного фонду позивача, що не перевищує 20 % від статутного капіталу платника податку, яка визначена у п.1.26 ст.1 Закону № 334, що є необхідною ознакою (умовою) для поняття «пов'язана особа», що свідчить про безпідставність висновків податкового органу про те, що ТОВ "ДАЗ ЛТД" та ДП "ЗВК «Спецгазпром" являються пов'язаними особами ПАТ «ЗЗГТВ».
Щодо придбання товару нижче звичайних цін, то у п.1.18 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. (далі - Закон № 168) зазначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За приписами п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону № 344, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Згідно п.п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Послуги з продажу вказаної вище продукції (оливи) не відносяться до таких, що регулюються державою, згідно положень Закону України "Про ціни і ціноутворення".
Крім того, у відповідності до п.п.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону № 334 донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.
Проте, згідно абз.2 п.8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (в редакції на момент проведення перевірки) положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.
Разом з тим, за приписами п.п.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону № 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Колегія суддів бере до уваги, що податковим органом не доведено будь-якими належними доказами, що ціна продажу, погоджена сторонами господарських операцій з контрагентами позивача, не відповідає рівню звичайних ринкових цін, що свідчить про безпідставність доводів відповідача в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 р. № 0000852211 та № 0000842211 в частині визначення податкового зобов'язання на суму 57 555 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 84 грн.
За приписами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник, посилаючись на ненадання судом першої інстанції невірної оцінки обставин справи, не визначив в чому саме полягає невірність такої оцінки.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Передбачених статтею 202 КАС України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі у м.Запоріжжі Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. у справі № 0870/12596/12 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 р. у справі № 0870/12596/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко