"27" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/29986/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Штульмана І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Жуляни» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Жуляни» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року, -
У серпні 2009 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Жуляни», у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році в розмірі 14361,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 848,10 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 15 лютого 2010 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ВАТ «Жуляни» звернулося з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно «Звіту про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2008 рік» середньооблікова чисельність штатних працівників у ВАТ «Жуляни», склала 312 осіб, в зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» склав 12 робочих місць. Проте на підприємстві у 2008 році працювало 9 осіб, яким встановлено інвалідність.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що на підприємство покладається не лише обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також інформувати про відповідну кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена податковим законодавством, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 вище наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, що ВАТ «Жуляни», у 2008 році звіти форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до районного центру зайнятості подавалися лише у лютому, березні, квітні, липні, жовтні.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ВАТ «Жуляни», у 2008 році належним чином не здійснило передбачені чинним законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів, зокрема не було виконано належним чином обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Жуляни» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: