12 березня 2014 року Справа № 911/3087/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Барицької Т.Л.
суддів:Губенко Н.М.,
Євсікова О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014
та на рішеннягосподарського суду Київської області від 22.10.2013
у справі№911/3087/13 господарського суду Київської області
за позовомДержавного територіально - галузевого об'єднання "Південно - Західна залізниця"
доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4
простягнення 17 303,64 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Мартова Т.В.; - відповідача повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі №911/3087/13 (суддя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Гончаров С.А.), задоволений позов Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - Західна залізниця" (надалі позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 17 303,64 грн. основної заборгованості.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом даного спору з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 21.10.2013 є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 303,64 грн., яка утворилася внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.08.2011 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та відповідачем був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №91-11, відповідно до якого відділення передало, а відповідач прийняв у строкове платне користування індивідуально визначене майно - частину підвалу в будівлі вокзалу ст. Славутич, площею 78,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; вказане приміщення перебуває на балансі відокремленого підрозділу - Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - Західна залізниця" (позивача).
Пунктом 5.11. договору оренди сторони узгодили, що орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання договору оренди орендар (відповідач) зобов'язаний укласти з балансоутримувачем (позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг орендарю та компенсацію податку на землю.
На виконання вказаного пункту договору, 22.08.2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, відповідно до якого позивач (балансоутримувач) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт орендованого державного майна, визначеного договором оренди, а також утримання прилеглої території, а відповідач (орендар) бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі. Строк дії договору - до 06.08.2014 (п. 5.1.).
В той же час, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та компенсацію податку на землю (до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №91-11 від 08.08.2011), предметом якого є забезпечення балансоутримувачем обслуговування, експлуатацію та ремонту будівлі залізничного вокзалу станції Славутич, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наслідком чого є вірний висновок судів попередніх інстанцій про припинення дії договору про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, у зв'язку з укладенням сторонами іншого договору від 01.06.2013.
Водночас, як вказувалося вище, даний спір виник саме внаслідок порушення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, пунктом 2.2.3. якого, сторони узгодили, що орендар (відповідач) зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача (позивача) майна, розмір якої (плати) становить 826,31 грн. відповідно до розрахунку, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1). Згідно з вказаним розрахунком, який є невід'ємною частиною договору про відшкодування, загальний розмір плати, який має відповідач (орендар) сплачувати щомісячно позивачу (балансоутимувачу) складається з адміністративних витрат (22,71 грн.), загальновиробничих витрат (593,51 грн.), амортизаційні відрахування (67,88 грн.), податок на землю (4,49 грн.), ПДВ (137,72 грн.).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Всупереч умов договору та норм законодавства, відповідач свої зобов'язання з відшкодування витрат балансоутримувачу за договором про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, не виконав, у зв'язку з чим за період з серпня 2011 року по травень (включно) 2013 року, у відповідача утворилася заборгованість з відшкодування визначених вказаним договором витрат, а тому, суди правомірно стягнули з відповідача заявлену до стягнення позивачем заборгованість у розмірі 17 303,64 грн., з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Так, заперечуючи проти даного позову, відповідач, як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній та касаційній скаргах, посилається на те, що позивач всупереч п. 5.3. договору про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, не надавав усіх послуг, за начебто надання яких заявлено даний позов, при цьому, не надає жодних належних доказів на підтвердження таких тверджень. Наданий відповідачем лист від 15.10.2011, адресований відповідачем позивачу, про розірвання вказаного договору у зв'язку з ненаданням позивачем послуг, не є тим доказом, який би підтверджував факт ненадання позивачем визначених договором послуг, адже доводи, викладені в ньому, нічим не підтверджені; до того ж, в матеріалах справи міститься відповідь позивача на вказану претензію; вказаним документам судовими інстанціями надано оцінку, та також зазначено, що, по-перше, сам лист відповідача позивачу від 15.10.2011, не свідчить про доведеність факту невиконання позивачем договірних зобов'язань, по-друге, договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, не можна вважати розірваним з моменту отримання позивачем листа відповідача від 15.10.2011 (на чому наполягав відповідач), адже п. 5.3. вказаного договору сторони самі визначили, що цей договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України; доказів на підтвердження розірвання договору відповідачем не надано, та, відповідно, не має наслідком відсутності зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови вказаного договору про відшкодування витрат.
Щодо доводів касаційної скарги про відсутність актів приймання-передачі виконаних робіт за договором від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Виходячи із наведених норм щодо свободи договору та права сторін обирати його умови, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що укладаючи договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 22.08.2011 №ПЗ/БМЕУ-1-116472/НЮ, сторони не пов'язували обов'язок орендаря (відповідача) оплачувати за надані балансотримувачем послуги з фактом складання сторонами акту приймання-передачі таких послуг, а виключно з настанням 20 числа місяця, наступного за звітним (п. 2.2.3.); до того ж, ціна договору є визначеною сторонами на рівні 826,31 грн. на місяць, про що вказувалося вище.
Інші твердження скаржника, викладені у касаційній скарзі, є ідентичними твердженням та доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі; судами попередніх інстанцій їм надано відповідну оцінку, вони є спростованими, у зв'язку з чим, колегія суддів не вважає за необхідне їх спростовувати втретє; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про задоволення позову.
Отже, в силу наведеного, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 та рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі №911/3087/13 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.Л. Барицька
Судді Н.М. Губенко
О.О. Євсіков