Справа № 22ц- 1011 Головуючий у 1 інст. - Марченко М.М.
Доповідач - Хромець Н.С.
26 травня 2009 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого - судді Хромець Н.С.
Суддів - Горобець Т.В., Демченко Л.М.
При секретарі - Вареник О.М.
З участю представника третьої особи Комунальної установи „Обласна база спеціального медичного постачання”, третьої особи ОСОБА_3
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3та комунальної установи „Обласна база спеціального медичного постачання” на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 04 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Ніжинської міської ради про визнання права користування частиною земельної ділянки,
У листопаді 2008 року позивачі заявили позов до Ніжинської міської ради і просили визнати за ними право на користування земельною ділянкою площею 175 м2, розташованою у АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог посилались на те, що частина земельної ділянки АДРЕСА_1, щодо якої заявлено позов, була незаконно вилучена із земельної ділянки площею 910 м2 у 1970 році і деякий час використовувалась як під'їзди до складів аптечного управління , оскільки письмові документи про прийняття такого рішення компетентним органом відсутні. Третіми особами до участі у розгляді справи залучені комунальна установа „Обласна база спеціального медичного постачання” та ОСОБА_3, власниця садиби АДРЕСА_1.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 04 березня 2009 року позов задоволено, за позивачами визнане право на користування частиною земельної ділянки площею 175 м2 по АДРЕСА_1, що вважалася вилученою для земель загального користування із земельної ділянки площею 910 м2.
В апеляційній скарзі треті особи просять рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянти посилаються на те, що позивачам з 1970 року відомо про вилучення у них частини земельної ділянки для потреб міста, але вони не вчиняли жодних дій щодо повернення її чи отримання належного документа про право користування земельною ділянкою. Крім того, апелянти вказують на те, що позивач ОСОБА_1 став співвласником будинку, отримавши спадщину і свідоцтві про право на спадщину зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці площею 756 м2. Апелянти також вважають, що даний спір взагалі не міг розглядатись судом згідно з нормами Земельних кодексів України 1970 та 1992 років, які були чинними на час виникнення правовідносин між сторонами.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України.
Задовольняючи позовні вимоги суд послався на ст. ст. 149 та 152 чинного Земельного кодексу України та послався на доведеність позивачами факту відсутності рішення компетентного органу про вилучення у них частини земельної ділянки площею 175 м2.
Апеляційний суд вважає, що судом невірно застосовано матеріальний закон, а саме ст.ст. 149, 152 ЗК України, та зроблено невірний висновок про відсутність належних доказів про вилучення частини земельної ділянки у 1970 р., що призвело до неправильного вирішення спору.
Так, відповідно до даних технічних документів на земельну ділянку АДРЕСА_1 встановлено, що за громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі рішення міськвиконкому від 12.10.1955 р. було зареєстровано земельну ділянку площею 910 м2. Відмітка про це у план земельної ділянки, складений 27 квітня 1962 р., внесена 5 лютого 1971 р. Згідно з даними цього документа (а.с. 17), на підставі рішення міськвиконкому від 25 листопада 1970 р. у користувачів вилучено 175 м2 земельної ділянки, у зв'язку з чим до плану 8 лютого 1971 р. внесені відповідні зміни, посвідчені підписами начальника та старшого техніка бюро технічної інвентаризації, тобто повноважними і належними особами, з прикладенням відповідної печаті. Наявність таких даних у технічних документах на земельну ділянку та фактичне використання спірної земельної ділянки з 1970 р. свідчить про те, що частина земельної ділянки дійсно була вилучена рішенням компетентного на той час, згідно з нормами ст. 38 ЗК України 1970 р., органу. Висновок суду про доведеність факту відсутності такого вилучення не ґрунтується на досліджених у справі доказах. Сам по собі факт не виявлення в архівному фонді виконкому Ніжинської міської ради даних про прийняття рішення про вилучення частини земельної ділянки не може бути належним доказом його відсутності, оскільки вилучення частини земельної ділянки підтверджене даними інших документів.
За даними технічного паспорта на будинок, складеного 16 жовтня 1985 року, де власниками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 6-7) площа земельної ділянки за документами не зазначена взагалі, а за фактичним користуванням становила 756 м2. Позивач став співвласником житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 22 листопада 1995 року (а.с. 11).Даний правовстановлюючий документ містить відомості про розмір земельної ділянки, на якій розташований спадковий будинок, і становить він 756 м2. Відповідно до ст. 30 ЗК України у редакції Закону № 2196-XII від 13 березня 1992 р., який діяв на час переходу права власності на будинок, до позивача ОСОБА_1, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або користування земельною ділянкою. Стаття 67 ЗК України 1992 р. передбачала, що розмір земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку у містах має бути не більше 0,1 га, тобто встановлювала максимальний розмір земельної ділянки, яка могла перейти до правонаступників землекористувача. Оскільки спадкодавець мав у користуванні частину земельної ділянки загальною площею 756 м2, що встановлено з названих вище документів, до позивача ОСОБА_1 перейшло право на користування такою ж частиною цієї ж земельної ділянки. Таким чином, позивач ОСОБА_1 ніколи не був користувачем земельної ділянки площею 175 м2 і суд не мав правових підстав для визнання за ним такого права. Відповідно до п.1 ст. 10 та п.34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, вирішення питань регулювання земельних відносин, зокрема і надання земельних ділянок у користування чи передача їх у власність, є виключною компетенцією місцевої ради.
Позивач ОСОБА_2 була користувачем земельної ділянки, з якої у 1970 році вилучено 175 м2 для суспільних потреб, що підтверджено названими вище і дослідженими у суді доказами, а тому її вимоги про право користування вилученою частиною земельної ділянки також не можуть бути задоволені з огляду на те, що суд може поновити право землекористувача, якщо воно порушене. У даному випадку вилучення частини земельної ділянки відбулося у порядку, встановленому чинним на час вилучення законом, а тому право позивача не є порушеним і підстави для задоволення вимог про визнання права на користування земельною ділянкою відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ч.1 п.п.3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 30, 67 ЗК України у редакції Закону № 2196-XII від 13 березня 1992 р., ст.ст. 10, 26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, апеляційний суд
Апеляційну скаргу комунальної установи „Обласна база спеціального медичного постачання” та ОСОБА_3задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 04 березня 2009 року скасувати.
У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Ніжинської міської ради про визнання права користування частиною земельної ділянки відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: