ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
16.11.2007 р. № 10/126
Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:
головуючого - судді ,
секретаря судового засідання ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ІНФОРМАЦІЯ_1
до
Прокуратура Голосіївського району м.Києва
про
скасування припису
Обставини справи:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати припис заступника прокурора Голосіївського району м. Києва про усунення порушень вимог чинного законодавства про оплату праці від 19.07.2007 №1563з.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача надав заперечення на позов у якому проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченні.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.11.2007 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23.11.2007, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
19.07.2007 заступником прокурора Голосіївського району м. Києва за результатами перевірки обставин, викладених у скарзі ОСОБА_1 від 27.06.2007, директору ІНФОРМАЦІЯ_1внесено припис №1563з, яким заступник прокурора вимагав від позивача вжити заходів до усунення виявлених порушень вимог чинного законодавства про працю, а саме: 28.05.2007 при звільненні за власним бажанням ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1наказ про звільнення ОСОБА_1 не виданий, розрахунок в день звільнення з нею не проведений, запис про звільнення в трудову книжку не внесено та трудову книжку працівнику не видано.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 26.07.2004 була прийнята на роботу до ІНФОРМАЦІЯ_1на посаду регіонального менеджера по Західній Україні.
14.05.2007 ОСОБА_1 написала на ім'я директора ІНФОРМАЦІЯ_1заяву про звільнення за власним бажанням з 28.05.2007.
Оскільки 28.05.2007 припадало на релігійне свято і було вихідним днем, а 29.05.2007 ОСОБА_1 на роботі не з'явилась, останнім днем роботи ОСОБА_1 було 25.05.2007.
На момент проведення перевірки Прокуратурою Голосіївського району м. Києві, позивачем наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий не був, розрахунок не проведений, запис про звільнення в трудову книжку внесено не було, трудову книжку працівникові не видано. Вказані факти позивачем не заперечуються.
Як видно з наданих до справи доказів, лише 17.08.2007 директором ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ №206-К про звільнення ОСОБА_1 з 29.05.2007. ОСОБА_1 з наказом ознайомлено 24.09.2007 і в той же день проведено розрахунок та видано трудову книжку.
Надані позивачем копії листів, які він за власним твердженням направляв на адресу ОСОБА_1 та поліклініки №1 Оболонського району м. Києва, судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту їх отримання чи надсилання адресатам.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до змісту п.п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №10, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.4.2. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч.3 ст. 259 Кодексу законів про працю України вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Згідно п.п. 2, 3 ч.1, ч.2 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру»предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право, зокрема, давати приписи про усунення очевидних порушень закону.
Згідно змісту ст. 22 Закону України «Про прокуратуру»письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.
Статтею 25 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, що у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що оскаржуваний припис заступника прокурора Голосіївського району м. Києва про усунення порушень вимог чинного законодавства про оплату праці від 19.07.2007 №1563з є обґрунтованим і повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
П.О. Ковзель