ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
29.04.2009 р. № 2а-2238/09/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шелест С.Б., при секретарі судового засідання Шолковій Т.Ю., розглянувши матеріали справи
За позовом Дочірнього підприємства «Продмережа»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення -рішення в частині
За участю представників сторін:
Від позивача: Ігнатьєва І.В. -представник за довіреністю
Від відповідача: Гучок В.В.- представник за довіреністю
у судовому засіданні 29.04.2009р. відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №1260/23-3/0 від 23.12.2005р., в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3 198 061, 18 грн., з яких 1 599 030, 59 грн. -основний платіж та 1 559 030, 59 штрафні (фінансові) санкції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2009р. постанова Господарського суду м. Києва від 20.10.2006р. та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, та не погоджуючись з висновком податкового органу про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 599 030, 59 грн. зазначив, що Ліцензійним договором № ТМ 04/01 від 16.02.2004р., не передбачено умови, які б надавали право Ліцензіату продавати, передавати або відчужувати зареєстрований знак на товари і послуги, натомість передбачено, що позивач набув лише право використання Знаку для товарів і послуг. За таких обставин, платежі за використання зареєстрованого Знаку для товарів та послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем) згідно вказаного договору, повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому відповідно до пп. 3.2.7 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»такі платежі не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість .
Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що в порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, Закону України «Про податок на додану вартість»оплата за використання Знаку позивачем не оподатковувалась ПДВ, відтак п. 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено віднесення платежів за надання власником товарного знаку Ліцензії на використання товарного знаку на підставі ліцензійного договору будь-якій особі під поняття "роялті".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд
14.12.05р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Дочірнього підприємства «Продмережа»за період з 01.01.04р. по 01.07.05р., за результатами якої складено Акт перевірки 3656/23-3/30929444 від 14.12.05р.
На підставі зазначено Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення -рішення від 23.12.05р. №1260/23-3/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3 223 026, 00 грн., з яких 1 611 513, 00 грн. основний платіж та 1 611 513,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Позивач оскаржує дане повідомлення -рішення в частині визначеної суми ПДВ в розмірі 3 198 061, 18 грн., з яких 1 599 030, 59 грн. -основний платіж та 1 559 030, 59 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття оспорюваного у вказаній частині податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість в сумі 1 599 030, 59 грн., в тому числі по періодах: за 2004 р. на суму 799 882,83 грн. ( з них: за березень 2004 року на суму 41 126,21 грн., червень 2004р. - 165 435 грн., за вересень 2004 року - 239 332,49, за грудень 2004 року на суму 353 989,13 грн.) та за перше півріччя 2005 року на суму 799 147,76 грн. ( з них: за березень 2005 року на суму 393 789,76 грн, за червень 2005 року на суму 405 358 грн.).
Такий висновок податковим органом зроблено в акті перевірки у зв'язку з неправомірним, на думку податкового органу, невключенням позивачем до об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з виплат платежів за надання права (ліцензії) на використання торгового знаку. Відповідач вважає (стор.27 акта перевірки), що що дані платежі за використання зареєстрованого Знаку для товарів та послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем) згідно Ліцензійного договору № ТМ 04/01 від 16.02.2004р. не відносяться до поняття «роялті»в розумінні п. 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як позивач не придбавав зареєстрований Знак на товари і послуги, в зв'язку з чим операції з виплат платежів за надання права (ліцензії) на використання торгового знака підлягають оподаткуванню відповідно пп 3.1.2 п.3.1.ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” та з урахуванням вимог п. 1.4. ст. 1 , пп.7.3.6. п.7.3. ст.7 цього ж Закону.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача, вважає вимоги позивача обґрунтованими , а позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1.2. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 334/94 від 28.12.94р. з наступними змінами і доповненнями, під терміном “нематеріальний актив” розуміють об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності , а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством , об'єктом права власності платника податку.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 420 ЦК України, зокрема, належать: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Поняття права інтелектуальної власності наведене у ст. 418 ЦК України, відповідно до положень якої право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно ч.ч.3,4 ст.423 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
Відповідно до пунктів ст. 424 цього Кодексу , майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
В силу ст.427 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до частини 8 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Відповідно до ч.7 цієї ж норми власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.
За ч.8 ст.16 цього ж Закону, договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Згідно ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності -це письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
Як свідчать обставини справи, 16.02.2004 року між позивачем (Ліцензіатом) та фірмою “Ансуса Лімітед” (ANTHOUSA LIMITED) (Ліцензіаром) укладено ліцензійний договір № ТМ 04/01 від 16.02.2004р., відповідно до якого Ліцензіар надає на оплатній основі невиключну ліцензію на використання знаку для товарів та послуг (за свідоцтвом України № 27207, виданим 16.09.02р.). Територією дії Договору є територія України. При цьому, згійдно з Ліцензійним договором, Ліцензіар є власником Знаку для товарів і послуг, і Ліцензіат не може видавати субліцензію на використання Знаку іншим особам, а також використовує Знак виключно у власній діяльності, оплачуючи за використання Знаку (п.6-8, 10 договору).
Відповідно до п. 10.1 договору, оплата за використання знаку (роялті) встановлюється на рівні 3% від обсягу реалізації за відповідний календарний квартал року.
Обсяг прав на використання Знаку, що передаються визначений пп.6.1.п.6 договору, відповідно до якого ліцензіат вправі наносити Знак на товари чи упаковки , в яких містяться такі товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, ... застосовувати його під час пропонування та надання послуг, застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, тощо.
Як встановлено перевіркою, за період з 01.01.04р. по 01.07.05р. згідно актів виконання взаємних зобов'язань, загальний розмір оплати за використання Знаку становить 7995,1 тис. грн., в тому числі: за 2004р. - 3 999,4 тис. грн., за 1 півріччя 2005 р. - 3995,7 тис. грн. (акти № 1 від 31.03.04р., №2 від 30.06.04р., № 3 від 30.09.04р., №4 від 31.12.04р., №1 від 31.03.05р., № 2 від 30.06.05р. наявні в матеріалах справи).
Виконання грошових зобов'язань позивачем підтверджується довідкою Правекс-банку № 61800/82 від 11.10.06р., відповідно до якої ДП “Продмережа” через АКБ “Правекс-банк” здійснювало перерахуваня валютних цінностей за використання Знаку (роялті) згідно вищевказаними актами та за графіком, який наведений додатку до довідки (а.с.176,177 том 1).
Так, відповідно до п.1.30. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»/надалі -Закону/, роялті -платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України. (Пункт 1.30 статті 1 в редакції Закону N 1523-III від 02.03.2000).
З наведеної норми вбачається, що законодавець при визначенні "роялті" розрізняє "придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки" та "отримання об'єктів власності, визначених у ч.1 п. 1.30 Закону, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності".
При цьому, відповідно до положень ст.419 ЦК України, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
За наведених правових норм та враховуючи, що вищевказаним Ліцензійним договором передбачено, що Ліцензіар надає Ліцензіату ліцензію на використання зареєстрованого Знаку для товарів і послуг на оплатній основі; умови, які б надавали право Ліцензіату продавати, передавати (видавати субліцензію) або відчужувати зареєстрований Знак для товарів і послуг у Ліцензійному договорі не передбачені, то платежі за цим договором повністю відповідають визначенню "роялті" в розумінні п.1.30. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, про яке йдеться у ч.1 п. 1.30 Закону, з урахуванням вищенаведених норм ЦК України, включає в себе придбання (передачу) майнового права на використання об'єкта права інтелектуальної власності (зареєстрованого знака на товари і послуги) в розумінні ст.ст. 424 ЦК України , без надання користувачу права продати або відчужити цей знак, зважаючи на обмеження, встановлені ч.2 п.1.30. Закону. Отже, помилковими суд вважає доводи відповідача про те, що платежі за придбані майнові права на використання об'єкта права інтелектуальної власності не підпадають під визначення "роялті" .
Відповідно до п.п.3.2.7. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів та роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав).
Згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» N 2505-IV від 25.03.2005р., підпункт 3.2.7 викладено у новій редакції, відповідно до якої не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
За наведених обставин та правових норм, висновок податкового органу про те, що здійснювані позивачем платежі згідно з ліцензійним договором № ТМ 04/01 від 16.02.2004р., є об'єктом оподаткування податком на додану вартість -неправомірний, в зв'язку з чим податкове повідомлення -рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №1260/23-3/0 від 23.12.2005р. в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 599 030, 59 грн. основного платежу та 1 559 030, 59 штрафної (фінансової) санкції підлягає скасуванню.
Задовольняючи позов, суд приймає до уваги і ту обставину, що податковим органом при перевірці, та його представником в судовому засіданні не заперечується факт реального використання позивачем об'єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) в його господарській діяльності.
Так, відповідно до абзацу 5 пункту 4 статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Податковим органом при перевірці встановлено та відображено на стор.12 акту перевірки, що основними видами діяльності позивача за перевіряємий період була торгівельна діяльність у сфері оптово-роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих та непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, продуктів харчування, косметики, виробів легкої промисловості. Крім того, підприємство у власних цехах кулінарії, які є при кожному магазині здійснювало виробництво м'ясних напівфабрикатів, салатів, випічки.
У сфері своєї власної господарської діяльності, позивач використовував Знак для товарів та послуг "Фуршет" шляхом нанесення цього Знаку на товари та упаковки, в яких містяться Товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, як під час пропонування таких Товарів для продажу, так і при здійсненні продажу таких товарів, про що, зокрема, свідчать каталог за лютий 2005 року мережі супермаркетів "Фуршет" , а також те, що суми нарахованої оплати за фактичне використання Знаку (роялті), встановленої Ліцензійним договором, згідно з вищевказаними актами № 1 від 31.03.04р., №2 від 30.06.04р., № 3 від 30.09.04р., №4 від 31.12.04р., №1 від 31.03.05р., № 2 від 30.06.05р., були включені позивачем до складу його валових витрат виробництва, як це передбачено ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відображені в перевіряємому періоді в деклараціях з податку на прибуток підприємтсва у рядку 04, про що свідчать долучені до матеріалів справи декларації з вказаного податку за 1 півріччя 2004р., 3 квартал 2004р., за 2004р., за 1 кв. 2005р., 1 півріччя 2005р.
Як свічдать обставини справи та матеріали перевірки, при дослідженні первинних документів за перевіряємий період щодо формування валових витрат, у податкового органу не було зауважень щодо віднесення до складу валових, сум нарахованої оплати за використання Знаку (роялті), що також підтверджує факт реального використання Знаку для та в межах власної господарської діяльності позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.124 Конституції України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
задовольнити адміністративний позов.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №1260/23-3/0 від 23.12.2005р., в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3 198 061, 18 грн., з яких 1 599 030, 59 грн. -основний платіж та 1 559 030, 59 штрафні (фінансові) санкції.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Шелест С.Б.