ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/2037/14 11.03.14
За позовом ФОП ОСОБА_1
до ТОВ "Лотуре-Агро"
про стягнення 16 555,65 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача ОСОБА_1 (паспорт)
Кириленко А.В. (дов. від 26.02.2014)
Від відповідача не прибув
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору транспортного перевезення № 78/т-пос/2 від 09.07.2013 в розмірі 16 555,65 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.02.2014 порушено провадження у справі №910/2037/14 та призначено до розгляду на 27.02.2014.
Представник відповідача в судове засідання 27.02.2014. не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судове засідання 27.02.2014. прибув представник позивача та дав пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 11.03.2014.
В судове засідання 11.03.2014 прибули представники позивача, дали пояснення по справі та подали додаткові докази, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 11.03.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
09.07.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро»(далі відповідач, замовник за договором) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(далі позивач, перевізник за договором) був укладений договір транспортного перевезення №78/т-пос/2(далі договір).
У відповідності до п. 1.1. договору перевізник зобов'язується надати замовнику послуги з перевезення вантажу на умовах, визначених у даному договорі автомобільним транспортом, а саме: автопотягом МАЗ з причепом у кількості 2 одиниці по Сумській області, а замовник прийняти й оплатити належними чином виконані перевізником послуги з перевезення.
Як передбачено додатком №1 до договору, який становить невід'ємну частину договору, сторони дійшли згоди встановити вартість автотранспортних послуг з перевезення наступної с/г продукції: пшениця, ячмінь, жито:
За відстань в км.: від 1 до 30 - 1,05 грн., від 31 до 50 - 1,00 грн., від 51 до 100 - 0,85 грн., від 101 до 150 - 0,75 грн., від 151 до 250 - 0,70 грн., від 251 - 0,65 грн.
Тарифи розраховані за вартістю дизельного пального 10,30 гривень (десять гривень тридцять копійок) за 1 літр з ПДВ.
Таким чином, кожна із сторін, уклавши вказаний вище договір, взяла на себе зобов'язання, а саме - позивач перевезти товар, а відповідач оплатити його послуги в порядку та на умовах визначених вказаним вище договором.
У відповідності до п. п. 3.1., 3.2. договору вартість послуг з перевезення вантажу узгоджується «Сторонами» та вказується у додатках до договору, які є невід'ємною його частиною. Оплата наданих перевізником послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання акту виконаних робіт.
Згідно п. 2.1.1. договору замовник зобов'язаний надати письмову заявку перевізнику електронною поштою/факсом не пізніше ніж за 1 добу до початку запланованого перевезення, яка підписується сторонами та скріплюється печатками, а перевізник, в свою чергу, у відповідності з п.п. 2.2.1. забезпечити за власний рахунок своєчасне подання справного та придатного для перевезення автотранспорту до всіх пунктів завантаження та розвантаження в години, узгоджені сторонами, розпочати перевезення у строк, указаний в додатку (заявка) до цього договору.
Як передбачено п. 3.2. договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання акту виконаних робіт.
У відповідності до п. 2.1.7. договору замовник зобов'язаний підписати і відправити зворотно перевізнику акт наданих послуг протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту його надсилання засобами факсимільного зв'язку або по електронній пошті, з послідуючим підписанням оригіналу та відправкою поштою протягом 7 (семи) робочих днів з дня отримання оригіналу від перевізника.
Матеріали справи свідчать, що позивач належно виконав взяті на себе зобов'язання по договору, а саме вантаж доставляв отримувачу вчасно в повному обсязі та без ушкоджень. Про це свідчать товарно-транспортні накладні за період з 09.07.2013 по 30.07.2013(копії в матеріалах справи).
Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Вказані товарно-транспортні накладні за період з 09.07.2013 по 30.07.2013 позивач надав суду і суд їх приймає у якості належних та допустимих доказів виконання перевезення позивачем.
Крім того, доказом виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання комплексу послуг по перевезенню вантажу, що складає предмет договору, є підписаний між позивачем та відповідачем 31.07.2013 Акт №1 виконаних робіт, підписавши який, відповідач підтвердив, що не має жодних претензій до позивача.
В свою чергу, відповідач, у відповідності до п. 3.2. договору, зобов'язаний сплатити перевізнику (позивачу) платіж протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, який складає грошову суму коштів у розмірі 18957 грн. 94 коп. Таким чином, строк оплати за договором настав 10.08.2013.
Відповідачем було частково виконано покладене на нього п. 3.2. договору грошове зобов'язання по сплаті платежу в рахунок виконаних позивачем робіт, який 31.07.2013 перерахував на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошову суму коштів у розмірі 3 000 грн.
Однак, відповідач не виконав належним чином умови договору в частині повної оплати вартості послуг з перевезення Вантажу, в порядку та на умовах передбачених п. п. 3.1. 3.2. Договору та Додатку №1 до договору, не сплативши остаточну грошову суму коштів у розмірі 15957 грн. 94 коп.
В зв'язку з наведеними вище обставинами, з метою безпосереднього врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією від 31.12.2013 про наявність в нього заборгованості у розмірі 15 957 грн. 94 коп. внаслідок невиконання грошового зобов'язання по оплаті за виконані роботи, яку необхідно сплатити в найкоротші строки. Однак, відповідач не повідомив позивача про результати розгляду претензій та не задовольнив обґрунтовані вимоги позивача щодо сплати боргу у розмірі 15957 грн. 94 коп.
Крім того, позивачем на адресу відповідача направлявся Акт звіряння розрахунків, але відповідачем даний акт не було підписано та не повернуто другий примірник позивачеві.
Відмова в оплаті - є відмовою у виконанні взятих на себе за договором зобов'язань, а це порушення умов договору і прав позивача на отримання узгоджених сум зобов'язання, що зумовило звернення останнього до суду із вимогою про зобов'язання примусово сплатити суми грошового зобов'язання.
Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед відповідачем за порушення договору в частині оплати отриманих послуг у розмірі 15 957,94 грн.
Внаслідок укладення договорів-заявок між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.
Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.
Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст.. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.
Отже, факт порушення відповідачем договірних умов належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу штрафні санкції за порушення п. 13.2. договору, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 957,94 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 597,01 грн., даний розрахунок здійснений без врахування часткової оплати відповідача в сумі 3 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вирішено «в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1,3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці)».
Судом здійснено перерахунок суми пені, яка становить:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
15957.9411.08.2013 - 12.08.201327.0000 %0.038 %*12.24
15957.9413.08.2013 - 03.02.20141756.5000 %0.036 %*994.64
Таким чином, загальна сума пені за договором згідно з розрахунком суду складає 1006.88 грн., однак у зв'язку з тим, що позивачем заявлено про стягнення суми пені в розмірі 597,01 грн., а суд не може виходити за межі позовних вимог, то суд задовольняє пеню у розмірі заявленому позивачем, а саме: 597,01 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 230,56 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 230,56 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" (03022, м. Київ, Голосіївський район, пров. Жуковського, буд. 13/16, код ЄДРПОУ 34287465) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1) основну заборгованість в розмірі 15 957(п'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 94 коп., 230(двісті тридцять) грн. 56 коп. 3% річних, 597(п'ятсот дев'яносто сім) грн. 01 коп. пені, судовий збір в сумі 1 827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення: 14.03.2014