Справа № 199/12872/13-ц
(2/199/771/14)
Іменем України
06" лютого 2014 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар - Шахназарян М.А.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особа Амур-Нижньодніпровський РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, про зобов'язання зняття з реєстрації місця проживання,
Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; місце проживання відповідача зареєстровано за даною адресою, утім, відповідач, яка доводиться позивачу колишньою невісткою, не мешкає за даною адресою. Посилаючись у позові на те, що добровільно відповідач не бажає знятися з реєстраційного обліку, зазначене й стало приводом для цього звернення до суду із даним позовом та заявленими у позові вимогами про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 та про зобов'язання Амур-Нижньодніпровський РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстрації місця проживання.
У судовому засіданні позивача вимоги позову підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просив суд повністю задовольнити поданий позов.
За ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, позивачем предмет та підстава позову не змінювалися та позивач висловився про заочний розгляд справи, тому справа ухвалою суду розглядалася у порядку заочного розгляду.
Суд, заслухав пояснення представник позивача, свідків та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.
За ст. 150 Житлового Кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 156 зазначеного вище кодексу члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Як було встановлено судом, відповідач - колишній член сім'ї власника будинку АДРЕСА_1. Пояснення позивача у частині відсутності відповідача за місцем реєстрації проживання підтверджуються також поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які дали майже аналогічні пояснення та свідчили суду, що відповідач не мешкає разом із позивачем та ніколи не мешкала, відповідач має власний будинок, а якому проживає та не є проблем із житлом.
При ухваленні даного рішення суд виходить з наступного.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору (ст. 160 ЖК).
За ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Утім, як було встановлено за судового розгляду, відповідач є колишнім членом сім'ї позивача та відсутня понад встановлені ЦК України строки у жилому приміщенні, хоча її місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку за зазначеною вище адресою, через що позивач несе витрати, пов'язані із обслуговуванням будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; на виконання ч. 1 та ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК).
Отже, Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад один рік у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України. Отже, на переконання суду, доводи позивача є слушними: судом було встановлено на підставі наявних у справі доказів факт відсутності відповідача у житловому приміщенні (будинку АДРЕСА_1), відповідач не скористалася правом надання заперечень проти позову, через що для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
Разом з тим, частково задовольняючи поданий позов, суд з огляду на зміст вимог позову та характер спірних правовідносин виходить з відсутності підстав для ухвалення рішення про зобов'язання третьої особи (Державна Міграційна Служба України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська) зняти відповідача з реєстрації місця проживання, оскільки дана вимога не є такою, що підлягає розгляду та вирішенню при розгляді справи у порядку цивільного судочинства, та окрім того на виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання та задля запобігання продовження порушення прав позивача, на переконання суду, є правомірним застосування судом засобу захисту порушеного права, уваленого судом в цій справі.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 15, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 224, 226 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особа Амур-Нижньодніпровський РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, зо втратила право користування житловим приміщенням, про зобов'язання зняття з реєстрації місця проживання задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
В задоволенні вимоги позову про зобов'язання зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 229, 40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя