Справа № 1301/2-115/12 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А. Т.
Провадження № 22-ц/783/274/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 19
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Гірник Т.А., Мацея М.М.,
секретаря Дідуся О.Р.,
з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, -
У грудні 2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, який у січні 2012 року доповнив. Посилаючись ст. ст. 8, 16, 22, 203, 215, 216, 227, 368, 369 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 65 СК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», просить визнати недійсним договір № 002058, укладений 16 травня 2007 року між ТзОВ «Благо-Інвест» та ОСОБА_4. Зазначає, що відповідно до умов даного договору, ОСОБА_4, як учасник програми «Інвест», зобов'язувалася сплачувати відповідачу ТзОВ «Благо - Інвест» в особі адміністратора необхідні грошові платежі для придбання товару. Відповідачка ОСОБА_4, з якою він перебуває у шлюбі, що був зареєстрований 7 жовтня 1995 року в Залокотській сільській раді Дрогобицького району Львівської області за актовим записом № 4, уклала цей договір без його відома та згоди, і на виконання даного договору розпорядилася спільно - нажитим майном подружжя, зокрема грошовими коштами, що фактично ним зароблені, та які вона повинна була накопичувати для придбання житла для їхньої сім'ї. При укладенні спірного договору відповідач ТзОВ «Благо-Інвест» не взяв до уваги той факт, що відповідачка ОСОБА_4 перебуває з ним у шлюбі та не повідомив його про наміри дружини укласти спірний договір і не отримав його письмової згоди на укладення даного договору. Вважає, що оскаржуваний ним договір виходить за межі дрібного побутового договору, оскільки відповідно до вимог ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які виходять за межі дрібного побутового договору та договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути подана письмово. Крім того вказує, що предметом укладеного договору є надання його дружині ОСОБА_4 послуг, спрямованих на придбання товару, зазначеного у Додатку № 1 до договору на умовах діяльності Програми «Інвест». Діяльність ТзОВ «Благо - Інвест» містить ознаки надання фінансової послуги, в відповідно до ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Оскільки на час укладення спірного договору відповідної ліцензії для здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг відповідач ТзОВ «Благо-Інвест» не мав, а отже, і не мав права укладати спірний договір. Посилається на ч. 1 ст. 227 ЦК України, якою визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Просить стягнути з ТзОВ «Благо-Інвест» на його - ОСОБА_2, користь 120 250 гривень.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Визнано недійсним договір укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» та ОСОБА_4 за № 002058 від 16 травня 2007 року.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» на користь ОСОБА_2 120 250 гривень 00 копійок.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 202 гривень 50 копійок.
Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест», вважає, що рішення суду незаконне, необґрунтоване та ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що згідно СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Дружина або чоловік має право звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без згоди іншого, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Даний Договір не можна вважати таким, що виходить за межі дрібного побутового. Вказує, що сплата всіх обов'язкових платежів за договором здійснюється учасником щомісячними рівними платежами. Зокрема, розмір загального платежу учасника становить 875.00 грн. (625, 00 грн. - чистий внесок, 250.00 грн. - адміністративні витрати) у зв'язку з цим вважає, що оспорюваний договір не є таким, що виходить за межі дрібно побутового, а тому вимога позивача про визнання його недійсним з підстав ст. 65 СК України є безпідставною. Крім того вказує, що позивач не надав доказів, які б підтвердили, що його дружиною вносились кошти у зазначену вище програму із сімейного бюджету. Відповідно до Додатку № 2 послуги, що є предметом договору, надаються шляхом формування груп Учасників Програми «Інвест», метою яких є придбання товару, а оскільки Адміністратором ТзОВ «Благо-Інвест» надаються послуги, що спрямовані на придбання учасником товару - цей договір є договором з надання послуг. Виходячи з положень ст. 901 ЦК України, предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату, тому при його укладенні згода одного із подружжя не потребується, так як мова йде не про їх спільне майно. Позивач не ставить жодних вимог про переривання чи застосування спеціальної позовної давності, адже договір укладений у 2007 році, а позов подано в 2011 році зі спливом позовної давності, доказів про те, що позивач дізнався про факт укладення договору саме в 2011 році також не надано. Вважає, що визнання даного договору недійсним з підстав ст. 227 ЦК України є недопустимим, оскільки з зазначених підстав до суду має право звернутись лише сторона договору, а позивач стороною оспорюваного договору не є.
Просить оскаржуване скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Проте зазначеним вимогам рішення міського суду не відповідає.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4, шлюб з якою зареєстрував 7 жовтня 1995 року в Залокотській сільській раді Дрогобицького району Львівської області за актовим записом № 4, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 від 7 жовтня 1995 року.
16 травня 2007 року між дружиною позивача ОСОБА_4 та ТзОВ Благо-Інвест» було укладено договір, предметом якого є надання ОСОБА_4 послуг, спрямованих на придбання товару.
В порядку виконання зобов'язань за вказаною угодою, ОСОБА_4 з травня 2007 року на рахунок ТзОВ «Благо- Інвест» сплачувалися внески (а.с. 28-33).
Задовольняючи позов ОСОБА_2, Бориславський міський суд виходив з того, що листом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДЕРЖФІНПОСЛУГ) за № 1240/40-9 від 31 січня 2011 року стверджено, що станом на 27 січня 2012 року інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» (код ЄДРПОУ 34521059) до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, статусу фінансової установи дане Товариство не набувало, відповідно будь-яких ліцензій Держфінпослуг це Товариство не отримувало, а тому прийшов до переконання, що оскільки на час укладення спірного договору відповідної ліцензії Держфінпослуг для здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг відповідач ТзОВ «Благо- Інвест» не мало, то спірний договір укладено з порушенням норм діючого цивільного законодавства, та у відповідності до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 227 ЦК України такий є недійсним. Крім того прийшов до висновку, що грошові кошти в сумі 120 250 гривень є спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а отже на розпорядження даними грошовими коштами у відповідності до вимог ст. 65 СК України необхідна була письмова згода позивача ОСОБА_2, яку останній не давав.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна.
У порушення приписів ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги на те, що діяльність ТзОВ «Благо-Інвест» за системою адміністрування придбання товарів у групах не відповідає критеріям фінансових послуг, оскільки, саме Товариство не є фінансовою установою, оскільки інформація про нього до Державного реєстру фінансових установ Держфінпослуг не вносилася, і чинним законодавством така діяльність на час укладення договору не була віднесена до фінансових послуг.
Підтвердженням такого є Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02 червня 2011 року, який набрав чинності з 08 січня 2012 року.
Пунктом третім вказаного Закону, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» доповнено пунктом 11-1, яким діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до фінансових послуг.
Таким чином, законодавець визначив діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах фінансовою послугою з дня набрання чинності Законом від 02 червня 2011 року, а саме з 08 січня 2012 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення.
Не вбачає колегія суддів підстав для визнання Договору недійсним у зв'язку з його укладенням ОСОБА_4 без згоди чоловіка у відповідності до ст. 65 СК України, оскільки висновки суду про те, що оспорювана угода виходить за межі дрібної побутової, не ґрунтуються на умовах договору.
Суд належним чином не з'ясував, що є предметом укладеної між сторонами угоди.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що укладена угода між ТзОВ «Благо- Інвест» та ОСОБА_4 є угодою про надання послуг (а.с. 78-80) на що вказував і позивач у своєму позові про збільшення позовних вимог (а.с. 62-64).
Проте всупереч вимог ст. 60 ЦПК України суд належним чином цих пояснень відповідача та позивача не перевірив, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Судом встановлено, сторонами не оспорюється, що між ОСОБА_4 та ТзОВ «Благо- Інвест» укладено договір про надання послуг, спрямованих на придбання житла.
Відповідно до ст. 910 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Зі змісту наведеної норми випливає, що договір про надання послуг є угодою спрямованою на виконання певних дій або здійснення певної діяльності. Отже, оспорюваний позивачем договір за своїм змістом не є договором про розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує дотримання вимог ч. 3 ст. 65 СК України. Оспорюваний договір не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а тому ст. 65 СК України, яка регулює виключно відносини щодо розпорядження майном, що є у спільній власності подружжя, на яку посилається позивач та суд у своєму рішенні, застосуванню до спірних відносин не підлягає.
За таких обставин, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України), з ухваленням нового рішення - про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п. 4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» задовольнити.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 березня 2012 року скасувати та ухвалити нове, яким:
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Гірник Т.А.
Мацей М.М.