Справа № 462/1672/13 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.
Провадження № 22-ц/783/5007/13 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 44
09 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючої - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.
при секретарі: Служалі А.Ю.
з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2013 року, -
ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації за цією адресою.
ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5 - відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_4, вважають, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. ОСОБА_5 вважає, що суд прийшов до невірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з врахуванням того, що він був зареєстрований у спірній квартирі, як тимчасовий мешканець і не взяв до уваги, що він проживав у квартирі як член сім»ї ОСОБА_2, як її племінник. На його думку суд безпідставно не врахував і тих обставин, що у спірній квартирі знаходяться його речі, він проводив ремонт квартири, оплачував комунальні послуги та доглядав за ОСОБА_2
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі покликається на те, що дозволила ОСОБА_5 , як племіннику, тимчасово проживати у спірній квартирі. Зазначає що він ніде не працює, веде аморальний спосіб життя, влаштовував сварки, між ними виникали конфлікти. На її вимогу виселитись з спірного житла не реагує, участі у веденні господарства не бере, у зв"язку з чим вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів. Будучи зареєстрованим у спірній квартирі, як тимчасовий мешканець, він з серпня 2012 р. не проживає у спірній квартирі, а тому є всі підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
З наведених підстав ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду у частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 10, 11, 60, 61 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь- які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходячи з принципу диспозитивності та розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_5, тимчасового мешканця квартири АДРЕСА_1, таким, що втратив право на користування спірною квартирою та зняття його з реєстрації. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які склалися між власником квартири ОСОБА_2 та тимчасовим мешканцем квартири ОСОБА_5, не поширюються положення ст. 156 ЖК України, оскільки він не довів належними засобами доказування, що є членом сім»ї ОСОБА_2 і має право на проживання у спірній квартирі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 98 ЖК України, наймач жилого приміщення та члени його сім»ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім»ї наймача.
Статтею 818 ЦК України передбачено, що тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом і повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
Згідно зі ст. 99, ч. 3 ст. 98 ЖК України піднаймачі та тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання, тимчасові жильці на вимогу наймача або членів його сім»ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується копією свідоцтва про право власності, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2, яка, як підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім»ї і прописку зареєстрована, як власник, а ОСОБА_5, як тимчасовий мешканець, який як вбачається з акту ЛКП «Скнилівок» від 06.02.2013 р. з серпня 2012 року не проживає у спірній квартирі.
Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 р. №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї зазначеної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або 107 ЖК України. Змінити підставу позову суд має право тільки за згодою позивача.
ОСОБА_2, будучи власником спірної квартири, пред'явила позовні вимоги про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації з підстав, передбачених ст. ст. 391, 376, 382, 383 ЦК України, ст. ст. 150, 158, 159, 162, 167, 168 ЖК України. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що зазначені позивачкою норми не поширюються на спірні правовідносини, оскільки не врегульовують питання користування житловим приміщенням тимчасовим мешканцем, визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.
До висновку про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов з урахуванням положень ст. 64 ЖК України, відповідно до якої члени сім»ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов»язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім»ї наймача належать дружина, їх діти та батьки. Членами сім»ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до корла членів сім»ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, непов»язаних шлюбними або родинними відносинами, віднесено до них.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 з позовом про визнання його членом сім»ї власника квартири ОСОБА_2, до суду не звертався, рішення про визнання ОСОБА_5 членом сім»ї ОСОБА_2 судом не ухвалювалось.
Суд першої інстанції взяв до уваги доводи ОСОБА_2, шо ОСОБА_5 ніколи не був членом її сім»ї, не перебував з нею у родинних стосунках, не вів з нею спільне господарство та ураховуючи наведене, а також положення ст. ст. 64, 65 ЖК України, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_5 не набув самостійного права на користування спірною квартирою АДРЕСА_1.
Твердження ОСОБА_5, що ОСОБА_2 висловлювала свою згоду на його проживання в спірній квартирі, як члена її сім»ї, є непереконливими, оскільки власник квартири, ОСОБА_2 заперечує проти цього, зазначаючи, що вона дозволила йому вселитися лише на тимчасове проживання, а тому суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, вірно взяв до уваги, що відповідно до ст. ст. 98, 99 ЖК України тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають, а відтак не вправі вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою. Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам ОСОБА_2 та доказам на їх підтвердження про те, що ОСОБА_5 вселився у спірне жиле приміщення, як тимчасовий мешканець.
Крім цього, ОСОБА_5 всупереч вимогам ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовував заявлені ним зустрічні позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Таким чином, в судовому засіданні безспірно встановлено, що ОСОБА_5 з 07.04.2006 р. був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, як тимчасовий мешканець, та відповідно не набув самостійного права на користування житлом і згідно вищевказаних вимог закону повинен звільнити житло після спливу погодженого з позивачкою строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання, однак позивачка не пред»являла позовних вимог про виселення з вищевикладених підстав, тому відповідно до принципу диспозитивності, суд, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог прийшов до вірного до висновку, що відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_5 - тимчасового мешканця таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції вірно виходив з того, що він є тимчасовим мешканцем, не набув самостійного права на спірну квартиру, а тому не вправі заявляти вимоги до власника квартири про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.
Оскільки згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть, за їх відсутності суд першої інстанції не мав підстав для задоволення позовної вимоги про зняття з реєстрації. ОСОБА_5
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_2 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуюча: Шеремета Н.О.
Судді: Зверхановська Л.Д.
Цяцяк Р.П.