Справа № 1326/2-38/11 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/783/1097/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 34
15 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого судді - Монастирецького Д.І.,
суддів: Гірник Т.А., Мацея М.М.,
секретаря Дідуся О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнення судових витрат, -
У березні 2007 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 150 000 грн. та моральної - в розмірі 20 000 грн. і судових витрат. Свої вимоги мотивував тим, що проживає у квартирі АДРЕСА_2. У зв'язку з проведенням реконструкції квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які знаходилися на першому поверсі будинку, відповідачкою ОСОБА_2 було порушено будівельні норми та правила, що призвело до пошкодження його квартири. Внаслідок неправомірних дій відповідачки йому було завдано майнову та моральну шкоду, які просить з неї стягнути у його користь.
Представник позивача у судовому засіданні уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 54 680,00 грн. матеріальної шкоди з яких: вартість ремонтно-будівельних робіт у квартирі АДРЕСА_1 та моральна шкода в розмірі 5 000,0 гривень, а також судові витрати.
Оскаржуваним рішенням уточнений позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 54 680,00 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000,00 гривень, 3566,70 грн. судових витрат, а всього разом 63246 (шістдесят три тисячі двісті сорок шість) гривень 70 коп.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2
В апеляційній скарзі зазначає, що висновок суду є необ'єктивним, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Судом не встановлено факту наявності всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, ніби-то вчиненого нею, а саме пошкодження належної позивачу квартири внаслідок проведення реконструкції квартир, не обґрунтовано причини невзяття до уваги висновку № 2970/3032 від 24.02.2009 року. Вважає, що рішення повинно бути заочним, оскільки відповідач не була присутньою в судовому засідання, крім того, їй не надсилалась копія оскаржуваного рішення.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог.
Сторони повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 193, 194), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Про необхідність урахування зазначених конституційних положень судам роз'яснено й в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 року № 1 (з відповідними змінами) «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду».
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У відповідності з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідачів покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до роз'яснень, даних в пунктах 5 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахування інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 являється власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 20.01.1999 року. Квартира належить на праві спільної сумісної власності позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3.
Згідно з ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Суд першої інстанції зазначив, що позивач діє за згодою інших співвласників квартири.
Згідно витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно: за № 2869538 від 19.02.2004 року, квартира, комори в підвалі 23,4 м.кв.; 9,2 м.кв. по АДРЕСА_3 - на праві приватної власності, на підставі договору дарування № 9039 від 25.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7; за № 2868949 від 19.02.2004 року, квартира, комора в підвалі 8,0 м.кв. по АДРЕСА_4 - на праві приватної власності, на підставі договору дарування № 9036 від 25.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу - належать ОСОБА_2 (а.с. 17, 61).
Рішенням Львівської міської ради № 235 від 19.03.2004 року «Про надання дозволу громадянам, ТзОВ на використання власних квартир як не житлових» гр. ОСОБА_2 дозволено приміщення квартир № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3, заг. пл. 104,1 кв. м. (договори дарування квартир посвідчені приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_7) використовувати під влаштування салону краси (а.с. 60).
21.03.2005 року за розпочаті роботи без дозволу по реконструкції вказаних приміщень ОСОБА_2 інспекцією ДАБК Львівської міської ради притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с. 12).
Згідно акту комісії ЛКП «Старий квартал» від 12.08.2005 року, в результаті обстеження квартири АДРЕСА_1, мешканця ОСОБА_3, встановлено, що після виконання власницею квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 ОСОБА_2 ремонтно-будівельних робіт, у квартирі АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 між стелею та стінами в житлових кімнатах виявлено тріщини, які проходять по всьому периметру стін, а також є осідання підлоги зі сторони внутрішнього двору. Крім того, є очевидним, що стіни сіли та дверні прорізи теж (а.с. 10).
Відповідно до ст. 22 ч. 2 п. 1 ЦК України збитками є витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Висновком № 2057 повторної судової будівельно-технічної експертизи від 29.04.2011 року (п.п. 1, 2, 3, 4 висновку) встановлено, що переобладнання відповідачкою квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2, по АДРЕСА_3 проведено з порушенням діючих державних будівельних норм і правил. Передбачені проектом зміни призвели до збільшення навантаження на окремі конструктивні елементи стін і перекриття та приміщення квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Внаслідок реконструкції квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2, тобто зміни архітектурно-планувального характеру та спричинення динамічних навантажень під час безпосереднього виконання робіт, відбувся перерозподіл навантажень, що спричинило деформацію окремих конструктивних елементів на вищестоящих поверхах. Розмір збитків позивача полягає у понесенні витрат по ліквідуванню пошкоджень приведенню приміщень квартири в належний стан, тобто у проведенні відновлювального ремонту. Для визначення вартості ремонтно-будівельних робіт експертом складено кошторис. Вартість ремонтних робіт, з врахуванням вартості матеріалів, визначено по Збірнику поточних одиничних розцінок на ремонтно-будівельні роботи, складених на основі РЕКНр та Державних будівельних норм України ДБН - Д.2.4-2000 «Правила визначення вартості будівництва», затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 року № 174 і введених в дію з 01.10.2000 року та доповнення НОМЕР_3, яке затверджене наказом Держбуду України від 07.05.2002 року № 80 та введене в дію з 01 липня 2002 року та з урахуванням змін, внесених Держбудом України станом на час проведення дослідження, і така - у квартирі АДРЕСА_1 з врахуванням влаштування підлоги складатиме - 54 680,0 грн. (а.с. 122-132).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив підстави для відшкодування шкоди, передбачені зазначеними нормами матеріального права, навів відповідні докази, дійшов до правильного висновку, що вина відповідачів презюмується згідно зі ст. 1166 ЦК України, а тому висновок апелянта про те, що позивач не надав доказів на підтвердження її вини у пошкодженні квартири є безпідставним.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь ОСОБА_3 матеріальні збитки і судові витрати.
Що стосується відшкодування позивачу 5000 грн. моральної (немайнової) шкоди, то такий розмір визначено судом з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», і він, на думку судової колегії є адекватним моральним стражданням, що їх зазнав позивач у зв'язку з пошкодженням його майна.
Решта доводів апеляційної скарги правильність рішення районного суду не спростовують.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 2 ст. 305, ч. 1 п. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Гірник Т.А.
Мацей М.М.