Справа № 1326/2-3802/11 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/783/111/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 41
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Бакуса В.Я., Мацея М.М.,
секретаря Дідуся О.Р.,
з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника КЕВ м. Львова - Безушка О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Західного оперативного командування в собі командувача Західного оперативного командування - начальника Львівського гарнізону на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Управління Західного оперативного командування в собі командувача Західного оперативного командування - начальника Львівського гарнізону, Виконавчого комітету Львівської міської ради, про визнання права на постійне проживання (користування) квартирою та зобов'язання виключити квартиру з числа службових, -
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на постійне проживання (користування) квартирою АДРЕСА_1 .
Зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова та управління Західного оперативного командування в особі командувача Західного оперативного командування - начальника Львівського гарнізону внести до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотанням з всіма необхідними документами про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових.
Зобов'язано виконавчий комітет Львівської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 .
Судові витрати покладено на позивача.
Рішення суду оскаржило Управління Західного оперативного командування в собі командувача Західного оперативного командування, як начальника Львівського гарнізону. Вважає, що суд дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню. Статтею 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями, або за їх бажанням компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення. У відповідності до п. 3 Порядку забезпечення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Відповідно до п. 11 порядку житлове приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Міністерством оборони України 02 листопада 2012 року було прийнято рішення, яким надано згоду на виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових після здачі ОСОБА_1 отриманої ним раніше від Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_2 , що зроблено не було, а отже підстав для виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових немає. Однак, це районним судом враховано не було.
Просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вислухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника КЕВ м. Львова - Безушка О.І., перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Проте, дане рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що потреба у використанні квартири АДРЕСА_1 як службової відпала, оскільки вона не є вільною, а тому не може бути віднесена до службових і на неї не може бути виданий ордер на вселення, особа, яка проживає у квартирі, має право на забезпечення житлом для постійного користування за рахунок Міністерства оборони України і бажає реалізувати це право шляхом виключення спірної квартири з числа службових у відповідності до норм п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081.
Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна.
Встановлено, що з 2000 року по 2010 рік ОСОБА_1 проходив військову службу в управлінні Західного оперативного командування в м. Львові. У 2007 році ОСОБА_1 на склад сім'ї з чотирьох осіб (позивач, дружина, син ОСОБА_3 1992 р.н. та донька ОСОБА_4 , 1999 р.н.) була надана службова трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , в яку вони вселились на підставі ордера № 00035 від 14.09.2007 року, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради. З моменту вселення і до сьогоднішнього дня позивач з сім'єю проживає у цій квартирі.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 12) полковник ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Рівненському гарнізоні отримав за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку квартирно-експлуатаційним органам не здав. Зазначена квартира була приватизована 26.08.1999 року його дружиною, чого позивач не заперечує.
Відповідно до вимог пункту 2.18. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 р. № 577, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.10.2006 р. за № 1171/13045, у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу військової частини. Крім цього, згідно з критеріями щодо виключення квартир з числа службових, затверджених Міністром оборони України 27.10.10 за № 12515/з, військовослужбовці, які не здали, або утримують житло за попереднім місцем служби (залишили повнолітнім членам сім'ї) до списків на виключення квартир із числа службових не включаються.
Згідно п. 2.2. зазначеної вище Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, у Міністерстві оборони України всі рішення щодо (включення) виключення житлового приміщення до (із) числа службового приймаються Міністром оборони України. У подальшому житлове приміщення включається (виключається) до (із) числа службового за рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням: у місті Київ - начальника гарнізону міста Київ, командира військової частини, погодженим з начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України; в інших населених пунктах - начальника гарнізону, командира військової частини, погодженим з начальником відповідних територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь.
Рішення щодо виключення квартири АДРЕСА_1 Міністром оборони України безпосередньо не приймалось, докази наявності такого в матеріалах справи відсутні, а тому посилання на таке в рішенні районного суду не заслуговує на увагу.
Крім того, колегія суддів виходить з наступного.
Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права може скористатися не будь- яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України, а також визначається спеціальними законами , які регулюють конкретні правовідносини.
Зазначеною статтею ЦК і главою третьою ЖК України, якою визначається порядок користування службовими жилими приміщеннями, та роз'ясненнями, що містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р., з наступними змінами і доповненнями «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», не передбачено можливості зобов'язання органів державного управління чи місцевого самоврядування до вчинення певних дій, у якості визначеного чинним цивільним законодавством способу захисту порушених житлових прав громадян. Вирішення питань пов'язаних із призначенням та використанням житлового фонду не належить до компетенції суду, тому порушення питання про виключення жилого приміщення з числа службових є правом, а не обов'язком управління Західного оперативного командування ЗС України і лише за умови відповідної згоди на це Міністра оборони України.
Оскільки управління оперативного командування не вважало необхідним ставити перед виконавчим комітетом питання про виключення жилого приміщення з числа службових, чинним законодавством не передбачено такого порядку вирішення спору - шляхом примусової зміни статусу житла судовим рішенням, тому в суду не було правових підстав зобов'язувати виконавчий комітет міської ради виключити спірну квартиру із числа службових.
Також слід зазначити, що право позивача на постійне проживання (користування) житлом у наданій йому службовій квартирі жодним із відповідачів не оспорюється, тому суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення такого позову.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема виданого 14.09.2007 року ордера (а. с. 10-11) спірна квартира надана для проживання усієї сім'ї відповідача, яка складалась з чотирьох осіб, однак суд першої інстанції питання про залучення їх до участі у справі не вирішив й ухвалив судове рішення лише щодо прав позивача.
За таких обставин, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України), з ухваленням нового рішення - про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п. 4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Західного оперативного командування в собі командувача Західного оперативного командування - начальника Львівського гарнізону - задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
В позові ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Управління Західного оперативного командування в собі командувача Західного оперативного командування - начальника Львівського гарнізону, Виконавчого комітету Львівської міської ради, про визнання права на постійне проживання (користування) квартирою та зобов'язання виключити квартиру з числа службових - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Бакус В.Я.
Мацей М.М.