ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
27.03.2009 р. № 13/568
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за адміністративним позовом приватного підприємства «Адвокатське бюро В. Скрипачова»
до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва
про визнання нечинним та скасування рішення 25.11.08 р. №2781 про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу від 25.11.08 р. №Ю.1348.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що на його думку він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплата цього збору для нього замінена сплатою єдиного податку.
Вважає, що Відповідач при здійсненні перевірки не мав об'єктивних підстав перевіряти правильність нарахування та сплати страхових внесків, а відтак приймати рішення від 25.11.08 р. №2781 про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу від 25.11.08 р. №Ю.1348 (надалі -оскаржувані рішення).
У письмовому запереченні проти позову, а також повноважний представник відповідача у судовому засіданні повідомила, що проти позову заперечує. При цьому посилається на те, що відповідно до ч.3 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 р. №1058-IV (надалі - Закон про страхування) страхувальники набувають статус платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а Позивач стоїть на такому обліку у Відповідача з 12.12.2002 р. Зазначає, що у відповідності до п.6 ч.2 ст. 17 Закону про страхування позивач зобов'язаний був нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки страхові внески в визначених державою розмірах.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши матеріали справи, суд -
Приватне підприємство «Адвокатське бюро В.Скрипачова»зареєстровано Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.12.2002 р. та присвоєно ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності 25642219.
Відповідно до довідки Київського міського управління статистики від 10.02.2003 р. №13-1092 видом економічної діяльності за КВЕД є: діяльність адвокатських об'єднань та індивідуальна адвокатська діяльність; інші послуги, надавані юридичним особам та не включені до інших угруповань.
Відповідно до Свідоцтв №2657004365, №2657005723, №2657006740, № 2657008554, №2657009796, №2657011573 про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою Позивач мав право застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності протягом 2003-2008 років.
25.11.2008 р. Відповідачем проведено документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 02.10.04 р. по 25.11.08 р. за результатами якої складено акт №1092 від 25.11.2008 р.
В зазначеному акті перевірки зафіксовані виявлені порушення показників розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за зазначений період.
25.11.08 р. Відповідачем виставлено вимогу про сплату боргу №Ю.1348 зі сплати недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій (штрафів) та пені у сумі 148090,84 грн.
25.11.08 р. Відповідачем також прийнято рішення №2781 про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.
Відповідно до оскаржуваного рішення за порушення п.п.6 п.2 ст. 17 Закону про страхування донараховано 82.157,50 грн. та на підставі п.4 ч.9 ст. 106 Закону про страхування застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 69594,48 грн.
Позивач не погоджуючись з зазначеним рішенням звернувся до суду та проситься його скасувати.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Ст. 1 Закону про страхування встановлює, що страхові внески -кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону про страхування страхувальниками є роботодавці: фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру,- для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Ч.1 абз. 2 ст. 7 Закону про страхування закріплено принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зокрема, обовязковості страхування осіб, які працюють на мовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством. А також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності.
Приписом п. 6 ст. 20 Закону про страхування встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до п.6 ч.2 ст 17 Закону про страхування передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
З акту перевірки вбачається, що останнім страхові внески в розмірі 32%, 32,3, 31,8%, 33,2 % (в залежності від періоду) самостійно не нараховувались.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 вказаного вище Закону страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 64 Закону про страхування виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи наділені правом застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Посилання Позивача на те, що він у своїй діяльності, щодо не сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, керувався Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»суд до уваги не приймає, оскільки Закон про страхування є спеціальним законом та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Закон про страхування закріплює певні принципи відповідно до яких здійснюється державне пенсійне страхування, зокрема, відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Враховуючи викладене, на переконання суду, Відповідач правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, виніс оскаржувані рішення, а отже позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що з наведених Позивачем підстав, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 9, 69, 70, 71, 94, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.04.2009 р.