05 березня 2014 р. Справа № 814/4359/13-а
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді -Шеметенко Л.П.
судді -Домусчі С.Д.
судді -Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій та скасування вимоги,
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду (далі УПФ) України в Центральному районі м. Миколаєва про:
- визнання дій протиправними;
- скасування вимоги від 05 липня 2013 року №Ф-1447/1;
- зобов'язання в подальшому не нараховувати платіж як незаконний.
Обґрунтовуючи свої вимоги,
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він є фізичною особою-підприємцем та є пенсіонером за вислугу років, обрав спрощену систему оподаткування, тому відповідно до ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим, оскаржувана вимога є протиправною.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що на позивача не розповсюджується дія зазначеної вище правової норми, оскільки останній отримує пенсію за вислугу років, а не за віком.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року позов задоволено частково.
Скасовано вимогу про сплату недоїмки УПФ України в Центральному районі м. Миколаєва №Ф-1447/1 від 05 липня 2013 року.
Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва подало апеляційну скаргу, в якій апелянтом ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за вислугу років, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 11 лютого 1994 року, видане Міністерством внутрішніх справ України.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 05 січня 2012 року за №25220000000058011.
З 01 червня 2012 року позивач є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_2, в якому зазначено Ставку єдиного податку 20%, Вид або види господарської діяльності 47.79- Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах.
У липні 2013 року позивач отримав вимогу про сплату недоїмки від 05 липня 2013 №Ф-1447/1, в якій зазначено, що станом на 01 липня 2013 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені становить 5 394, 12 грн.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 06 серпня 2011 року) позивач, як пенсіонер МВС України за вислугою років, не повинен сплачувати єдиний внесок, у зв'язку з чим, позовні вимоги належить задовольнити.
Також, суд виходив з того, що позовні вимоги про визнання протиправними дій УПФ України в Центральному районі м. Миколаєва та зобов'язання у подальшому не нараховувати платіж як незаконний вказують на невірне обрання позивачем способу захисту своїх прав і, тому, в цій частині позов не підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі УПФ України в Центральному районі м. Миколаєва вказується, що на позивача не розповсюджуються положення ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з огляду на пільговий характер його пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваної вимоги та не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом (п.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Таким чином, умовою для формування та надсилання платнику єдиного внеску є наявність у такого платника недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Фізичні особи-підприємці, в силу ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до матеріалів справи, позивач є пенсіонером та не бере добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Доводи апелянта щодо нерозповсюдження на позивача положень ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з огляду пільговий характер його пенсії є безпідставними.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку. Тобто, даною нормою передбачено право вибору пенсії.
Колегія суддів зазначає, що це є правом позивача обирати вид пенсії за власним бажанням, але це не позбавляє позивача, який досяг пенсійного віку, права вважатися пенсіонером за віком.
У зв'язку з тим, що позивач отримує пенсію за вислугу років, а ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, які при настанні пенсійного віку обрали пенсію за вислугу років (а не пенсію за віком), а тому позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Дана правова позиція узгоджується із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалах від 13 березня 2013 (справа №К/800/13212/13); від 16 жовтня 2012 (справа №К/9991/45542/12); від 09 жовтня 2012 (справі №К/9991/49213/12).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваної вимоги є правильними.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваної вимоги.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Л Л.П. Шеметенко
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: І.О. Турецька