06.03.2014 103/6370/13-ц
Справа № 103/6370/13-ц
06 березня 2014 р. м. Бахчисарай
Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді Нікіщенко М.І.
при секретарі Лагута С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахчисарай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від недобросовісного набувача, -
16.12.2013 року до Бахчисарайського районного суду АРК звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частку домоволодіння з надвірними спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 та витребування від недобросовісного отримувача ОСОБА_5 1/4 частки домоволодіння з надвірними спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, стягнення судових витрат. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті своєї бабки ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Але не зважаючи на те, що до повноліття вона була його опікуном, зв'язку з позбавленням батьківських прав його матері, на день смерті він був зареєстрований та спільно проживав із ОСОБА_6 та здійснював за нею догляд, свідоцтво про право на спадщину було видано лише дітям спадкодавця - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 1/3 частці кожному без врахування його прав на спадок. 10.09.2008 року відповідачі житловий будинок по АДРЕСА_1 продали ОСОБА_5 Але рішенням Апеляційного суду АР Крим від 04.11.2010 року за ОСОБА_1 визнано право на спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 нарівні з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 У зв'язку з тим, що відповідачі не визнають його права, як спадкоємця і даний житловий будинок знаходиться у власності іншої особи ОСОБА_5 просить суд визнати за ним право власності на ? частку домоволодіння з надвірними спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, та витребування від недобросовісного отримувача ОСОБА_5 частки домоволодіння з надвірними спорудами.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з тих самих підстав. Представник позивача у судовому засіданні також просив суд позов задовольнити, додатково посилався на висновки постанови ВСУ з яких слідує, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Позивачем, на думку його представника вірно обраний спосіб захисту.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вважає, що спадок ним отримано відповідно до закону, оскільки він є спадкоємцем першої черги. В наступному свою часту будинку спільно з іншими спадкодавцями продав ОСОБА_5 також відповідно до встановленого порядку без порушення діючого законодавства.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду надійшли їх письмові заперечення проти позову зі змісту яких слідує, що власником спірного домоволодіння є ОСОБА_5, питання про визнання недійсним правочину купівлі-продажу позивачем не порушувалось, категорія «недобросовісний набувач» стосовно ОСОБА_5 є недоречним, оскільки на момент продажу спадкового майна воно на законних підставах належало відповідачам, відповідачі також просять застосувати наслідки спливу позовної давності
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_8 проти позову у судовому засіданні заперечував із посиланням на ту обставину, що відповідач є власником спірного домоволодіння на підставу договору купівлі-продажу 2008 року, який судом недійсним не визнавався, позивач не є власником, отже вимоги про витребування ? частки нерухомого майна, що не має індивідуальних ознак, від недобросовісного набувача не відповідає приписам ст. 387,388 ЦК України. Представник також просить застосувати наслідки спливу строку позивної давності, юридичним фактом від якого слід, на його думку, відраховувати трирічний строк, передбачений ст. 257 ЦК України є дата ухвалення рішення Апеляційного суду АРК 04.11.2010 року, а позов пред'явлений 16.12.2013 року.
Суд, заслухавши сторін, їх представників, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 05.03.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Бахчисарайського районного управління юстиції серії НОМЕР_1 (а.с. 13). Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1. Згідно за матеріалами спадкової справи № 218 до майна померлої ОСОБА_6 в встановлений законом строк до нотаріальної контори звернулись спадкодавці першої черги за законом - діти померлої : ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та отримали відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом кожний на 1/3 частку спадкового майна (а.с.134-157). ОСОБА_2 отримала свідоцтво 10.01.2006 року зареєстроване в реєстрі за №Н-01 (а.с. 24). ОСОБА_3 отримав свідоцтво 10.01.2006 року зареєстроване в реєстрі за №Н-03 (а.с. 25). ОСОБА_4 отримала свідоцтво 23.08.2006 року зареєстроване в реєстрі за №Н-682 (а.с. 26).
Згідно з домовою книгою по АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_6 на день її смерті за даною адресою був зареєстрований та проживав ОСОБА_1 (а.с.38).
30.05.2008 року ОСОБА_1 звернувся до Бахчисарайського районного суду АР Крим із позовом про визнання за ним права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 10.09.2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 продали свої частки житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_5 (а.с.96,97).
Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 04.11.2009 року ОСОБА_1 в задоволенні позову було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 04.11.2010 року рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 04.11.2009 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом на спадкове майно у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1, що залишилось після смерті ОСОБА_6 разом із спадкоємцями першої черги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Свідоцтва про право на спадщину видані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнані недійсними (а.с.22,23).
Постановою державного нотаріуса Бахчисарайської державної нотаріальної контори № 2744/02-31 від 05.11.2011 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що право власності на будинок по АДРЕСА_1 має двох власників: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та два правовстановлюючих документа (а.с.27,28).
Право власності ОСОБА_5 на спірне домоволодіння підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру права власності на нерухоме майно № 16021689 від 13.01.2014 року (а.с.94). Згідно із повідомленням Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 22 від 27.01.2014 року станом на 01.01.2013 року домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване 29.10.2008 року КРП «СМ БТІ» в електронному реєстрі прав власності за реєстраційним номером 12749674 та в реєстровій книзі 12 на стр. 142 р№1954 за ОСОБА_5 в цілому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 10.09.2008 року приватним нотаріусом Бахчисарайського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за № 3056 (а.с. 101).
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець постійно проживаючий сумісно з спадкодавцем, на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У пункту 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Також пунктом 6 Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 зазначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Отже, вимоги позивача про визнання права власності на ? частки спірного домоволодіння не ґрунтуються на законі, крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що станом на час судового розгляду право власності на спірне домоволодіння у цілому зареєстроване за ОСОБА_5 При цьому договір купівлі-продажу недійсним не визнаний, державна реєстрація права власності не скасована в порядку, передбаченому діючим законодавством України. Згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
У Постанові Верховного суду України від 07 листопада 2012 року зазначено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У зобовязальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом предявлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
При цьому суд звертає увагу, що з урахуванням специфіки спадкових правовідносин у позивача виникло «право на спадщину" , а не «право власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦПК України та висновків постанови ВСУ від 07.07.12 року.
Згідно зі ст. 387 ЦК, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом, що може підтверджуватися свідоцтвом про право власності, свідоцтвом про право на спадщину, технічним паспортом на автомашину, довіреністю на розпорядження майном, договором тощо).
Також характерною ознакою такого способу захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння є те, що він покликаний захистити право власності, а також інше речове право на майновий об'єкт, що є індивідуально визначеним і зберіглося в натурі.
Вимога позивача про витребування від недобросовісного отримувача ОСОБА_5 1/4 частки домоволодіння з надвірними спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 не узгоджується з приписами ст. 387 ЦК України також в силу відсутності індивідуально визначеного майна ( ? частки спірного домоволодіння в натурі не виділена, індивідуальних ознак не має).
Отже, у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідачів, представника відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до приписів ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, оскільки відповідно до приписів п. 11 Постанови Пленуму ВСУ України встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Повний текст рішення складений відповідно до положень ч. ст. 209 ЦПК України 11.03.2014 року.
За змістом приписів ст. 88 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 387,388, 1268, 1272, 1301 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: