04 березня 2014 року Справа № 45690/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів державної податкової адміністрації України у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року по справі за позовом Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів державної податкової адміністрації України у Закарпатській області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансової санкції, -
У листопаді 2010 року Регіональне управління Департаменту з контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА в Закарпатській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ПП ОСОБА_1 про стягнення фінансової санкції в сумі 3787,35 грн. за рішенням від 08.06.2010 р. № 070479-0015/32.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що за результатами проведеної перевірки відповідача позивачем встановлено порушення відповідачем ст. 15 Закону України від 19.12.1995р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме, зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів у місці зберігання, не внесеного до Єдиного реєстру та прийнято рішення від 08.06.2010 р. № 0015/32, яким застосовано штрафні санкції на суму 3787,35 грн. за зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання не внесеного до Єдиного державного реєстру.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що змінами від 20.05.2010 року до ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» статтю доповнено частиною тридцять шостою відповідно до якої суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачу немає необхідності вносити до Єдиного державного реєстру місця зберігання алкогольних напоїв, оскільки він здійснює зберігання алкогольної продукції у місці здійснення торгівлі, відповідно до виданої ліцензії. Оскільки на час розгляду справи та винесення рішення по ній у позивача суб'єкта владних повноважень відсутні підстави для застосування до відповідача фінансових санкцій, то такі зміни до вищевказаного Закону скасовують відповідальність відповідача.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Регіональне управління Департаменту з контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА в Закарпатській області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2010 року було проведено перевірку в магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_1, де проводить свою торговельну діяльність ПП ОСОБА_1, за наслідками якої був складений Акт № 107/32-2/НОМЕР_1 від 26.05.2010.
В Акті перевірки встановлено порушення відповідачем ст. 15 Закону України від 19.12.1995р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме, зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів у місці зберігання, не внесеного до Єдиного реєстру (а.с.7-8).
На підставі вказаного Акта перевірки позивачем було прийнято рішення від 08.06.2010 р. № 0015/32, яким до відповідача застосовано штрафні санкції на суму 3787,35 грн. за зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання не внесеного до Єдиного державного реєстру (а.с.10).
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного рішення. Проте, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом розглядуваного позову є примусове стягнення застосованих штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з врахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення штрафних санкцій, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законом пов'язує можливість стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.
При цьому, питання правомірності застосування штрафних санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень, за яким такі санкції застосовані, не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати його правовий аналіз.
Із встановлених судом обставин справи вбачається, що зазначені вище рішення позивача про застосування штрафних (фінансових) санкцій не були скасовані, а отже є чинними.
Однак, як зазначено вище, штрафні санкції не були сплачені відповідачем самостійно.
Рішення про стягнення штрафів приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.
У разі невиконання суб'єктом господарювання рішення органів, зазначених у цій статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
Дії органів, які мають право контролю за реалізацією норм цього Закону, можуть бути оскаржені в місячний термін у судовому порядку.
Аналогічні положення наведені в п.10 постанови КМ України № 790 від 02.06.2003р. «;Про затвердження порядку застосування фінансових санкцій, передбачених ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
У зв'язку з наведеним, позивачем було прийнято рішення № 0015/32 від 08.06.2010 року про застосування фінансових санкцій; через несплату вказаних санкцій податковим органом заявлені позовні вимоги про стягнення застосованих фінансових санкцій.
За таких обставин сума застосованих фінансових санкцій склала 3787 грн. 35 коп., така не сплачена до бюджету відповідачем, винесене позивачем рішення про застосування фінансових санкцій є чинним на час розгляду справи, не скасовано судом чи іншим уповноваженим органом; доказів на підтвердження сплати заявленої до стягнення суми штрафу відповідачем не представлено, не здобуто таких й судом першої інстанцій, а тому заявлений податковим органом позов є обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає до задоволення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову з посиланням на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2275-VI від 20.05.2010 року, яким були внесені зміни до ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" щодо внесення до Єдиного реєстру тільки тих місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі, оскільки вказані зміни набули чинності 16.06.2010 року, тобто після проведення перевірки відповідача та притягнення його до відповідальності відповідно до ст.17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України рішенням у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) N 1-рп/99 від 09.02.1999 року роз'яснив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Відповідно до частини 1 статті 51 Цивільного Кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до абз. 4 ч.3 мотивувальної рішення Конституційного Суду України N 1-рп/99 від 09.02.1999 року цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Зазначених вище вказівок Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2275-VI від 20.05.2010 року щодо змін до ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" не містить.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.3 ч.1 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів державної податкової адміністрації України у Закарпатській області задовольнити повністю.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року у справі № 2а-4210/10/0770 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України фінансові санкції у розмірі 3787 (три тисячі сімсот вісімдесят сім) гривень 35 (тридцять п'ять) копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Судді : О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін