Головуючий у 1 інстанції - Мітьков М.В.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
11 березня 2014 року справа № 251/128/14-а
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сіваченка І.В.
суддів Шишова О.О., Попова В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року у справі № 251/128/14-а за позовом ОСОБА_2 до Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -
14.01.2014 року позивач звернулась до суду з позовом до Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі - Управління) про визнання неправомірними дії Управління щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, меншому ніж розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на поточний рік, зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на поточний рік за період з 25.01.2013 року, з урахуванням фактично виплачених сум та стягнення з Управління на користь ОСОБА_2 суму недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 25.01.2013 року.
Постановою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року позов задоволено частково: визнано неправомірним дії Управління щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_2 сум допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку нижче прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до шести років з 20 червня 2013 року по 30 листопада 2013 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 недоотриману щомісячну державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 20 червня 2013 року по 30 листопада 2013 року в сумі 4518 гривень 73 копійки.
Відповідач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 13 Закону України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240-ІІІ) позивач має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_3, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с.11).
Позивач у зв'язку з народженням дитини перебуває на обліку в Управління та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 грн. щомісяця без врахування сукупного доходу сім'ї, як застрахована особа.
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Законом № 2240-ІІІ передбачено, що цей закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до інших законодавчих актів України» ст. 43 Закону № 2240-ІІІ викладено в наступній редакції: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом». Проте відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» Розділ І цього Закону набирає чинності з 01.01.2008 року і діє по 31.12.2008 року. Отже, з 01.01.2009 року ст. 43 Закону № 2240-ІІІ відновила попередню редакцію, відповідно до якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі не менше встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Прожитковий мінімум (відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум») - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років складає з 1 січня - 972 гривні.
Оскільки ані Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», ані іншими законами не встановлювалось на 2013 рік іншій, ніж у Законі № 2240-ІІІ розмір допомоги, спірні відносини регулюються Законом № 2240-ІІІ, а положення Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року в тій частині, в якій воно суперечить названому закону, застосовуватись не може. Отже, у відповідача наявний обов'язок здійснювати виплату державної допомоги в розмірі, передбаченому Законом № 2240-ІІІ.
Тобто, своїми діями Відповідач порушив права позивача на гарантовану державою матеріальну підтримку материнства та належний соціальний захист, який гарантується державним соціальним забезпеченням, що має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2012 року у справі № 21-410а12.
Згідно частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (цією статтею Кодекс доповнено Законом України від 06.07.2010 № 2747-IV) рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права по суті позовних вимог.
В той же час, суд першої інстанції порушив норми процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Так, судом стягнуто з Управління на користь позивача судовий збір в розмірі 68 гривень 82 копійок та в дохід держави судовий збір в розмірі 1651 гривня 68 копійок.
Відповідно до приписів частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно частини першої статті 9 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VІ) судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відтак, стягнення понесених позивачкою судових витрат з Управління не ґрунтується на нормах процесуального закону.
Крім того, частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VІ дійсно передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
В той же час, дана норма загального закону повинна застосовуватись в контексті спеціального процесуального законодавства.
Так, КАС України (зокрема, і стаття 94) не містить норм, за яких із суб'єкта владних повноважень в дохід держави можливо було б стягнути судовий збір при розподілі судових витрат.
Підсумовуючи, постанова суду першої інстанції ухвалена з правильним по суті вирішенням справи, але із помилковим застосуванням норм процесуального права щодо розподілу судових витрат, що відповідно до пункту 1 статті 201 КАС України є підставою для зміни цього судового рішення.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 201, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради - задовольнити частково.
Постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року у справі № 251/128/14-а за позовом ОСОБА_2 до Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - змінити.
Абзаци четвертий та п'ятий резолютивної частини постанови Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року у справі № 251/128/14-а викласти одним абзацом наступного змісту:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень 82 копійок.».
В іншій частині постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року у справі № 251/128/14-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: О.О.Шишов
В.В.Попов