26 травня 2009 р.
№ 37/247
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
-
відповідача
-
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2009
у справі
№37/247
за позовом
ДП "Чернігівнафтогазгеологія" НАК "Надра України"
до
Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі -Держкомрезерв України)
про
стягнення 105484,32 грн.
Рішенням господарського суду м.Києва від 16.09.2008 (суддя Кондратова І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2009 (судді: Студенець В.І. Капацин Н.В., Ропій Л.М.), позов задоволено -на підставі ст.526, ч.3 ст.947 ЦК України та п.7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою КМ України від 12.04.2002 №532 (далі -Порядок), стягнуто з відповідача на користь позивача 105484,32 грн. заборгованості по витратам на зберігання матеріальних цінностей за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 07.11.2002 №94, укладеним між сторонами.
Держкомрезерв України у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.526 ЦК України, п.п.2,3,6 Порядку та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що позивачем не було надано відповідних документів на підтвердження факту погодження витрат відповідального зберігача, як це передбачено п.2 Порядку, а розрахунок вартості зберігання не відповідає нормам п.п.3,6 Порядку.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.
В результаті розгляду даного господарського спору судами прийнято рішення та постанову, що безпосередньо стосуються прав та обов'язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме Державного казначейства України. Це обумовлено наступними обставинами.
Відповідно до п.7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою КМ України від 12.04.2002 №532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Як встановлено судами, згідно п.3.1 укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 07.11.2002 №94 Держкомрезерв України зобов'язався відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1.операцій з коштами державного бюджету;
2.розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3.контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
4.бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Отже, залучення до участі у даній справі Держказначейства України пов'язане з необхідністю достовірного встановлення наявності чи відсутності факту одержання відповідачем (як головним розпорядником) бюджетних коштів з метою відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
Окрім того, саме на органи Державного казначейства України покладено функції по виконанню судових рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, або з бюджетних установ (ч.2 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження").
У зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи врахувати вимоги ст.24 ГПК України щодо залучення іншого відповідача (Держказначейства України), повинного відповідати за цим позовом.
Що стосується посилань скаржника на відсутність погодження між Держкомрезервом України та відповідальним зберігачем суми витрат, яка підлягає відшкодуванню, то вказані доводи правомірно відхилено апеляційним судом з тих мотивів, що ДП „Чернігівнафтогазгеологія” надсилало на адресу відповідача кошториси та звіти про витрати на утримання матеріальних цінностей державного резерву за спірний період, а їх непогодження Держкомрезервом не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов'язання по відшкодуванню витрат зберігача, яке виникло на підставі укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Окрім того, відсутність такого погодження не є підставою для звільнення поклажодавця від відповідальності за порушення зобов'язання в розумінні ст.617 ЦК України та ч.4 ст.219 ГК України. Водночас виходячи зі змісту п.2 Порядку узгодженню між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем підлягають саме умови сплати пропорційними частками витрат, що підлягають відшкодуванню, а не сума таких витрат, яка визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік.
Відповідно до вимог п.3 ст.1119 та п.3 ч.2 ст.11110 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосуються прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення Державного казначейства України в якості іншого відповідача при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови істотно зачіпає його права та обов'язки, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.11110 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення та постанови і подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117,1118, п.3 ст.1119, п.3 ч.2 ст.11110, ст.ст.11111,11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 16.09.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2009 у справі №37/247 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Доручити господарському суду м.Києва вжити відповідних процесуальних заходів для залучення до участі у даній справі Державного казначейства України в якості іншого відповідача.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун