іменем україни
26 лютого 2014 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,
Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 7 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який згодом уточнила, до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що з 25 листопада 2009 року працювала у відповідача на посаді заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу.
Наказом від 26 грудня 2012 року її звільнено із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України через відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
Посилаючись на незаконність свого звільнення, оскільки у ПАТ «УкрСиббанк» не відбулося змін в організації виробництва і праці, а лише змінилася назва, на день звільнення їй не було запропоновано усі вільні посади й заяви про небажання продовжувати роботу вона не подавала, ОСОБА_3 просила позов задовольнити в повному обсязі.
Крім того, позивач зазначала, що у порушення вимог трудового законодавства звільнення було проведено під час її тимчасової непрацездатності, а також під час її звільнення у порушення вимог ст. 184 КЗпП України не було враховано те, що вона одинока матір та виховує двох неповнолітніх дітей.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 7 червня
2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 за п. 6 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 508-ВК від 26 грудня 2012 року з посади заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу ПАТ «УкрСиббанк».
Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу ПАТ «УкрСиббанк» із 27 грудня 2012 року.
Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 27 грудня 2012 року до
7 червня 2013 року в розмірі 61 036 грн 80 коп. та 8 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць у розмірі 11 652 грн. 48 коп. допущено до негайного виконання.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10 червня
2013 року виправлено описки в рішенні та викладено абзац другий і третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати наказ № 508-ВК від 26 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 за п. 6 ст. 36 КЗпП України з посади заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу ПАТ «УкрСиббанк» незаконним. Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу ПАТ «УкрСиббанк» з 27 грудня 2012 року».
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 липня
2013 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 7 червня
2013 року та ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 червня
2013 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Київського
районного суду м. Полтави від 7 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивача у порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України було звільнено з роботи під час її перебування на лікарняному.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із безпідставності вимог, оскільки звільнення ОСОБА_3 було проведено із дотриманням вимог чинного законодавства, а відтак - відсутні підстави для її поновлення на попередній посаді.
Судом установлено, що ОСОБА_3 відповідно до наказу № 487-ВК від 25 листопада 2009 року була прийнята на посаду заступника начальника Полтавського управління Центрального регіонального департаменту з середнього та малого бізнесу ПАТ «УкрСиббанк».
Наказом № 508-ВК від 26 грудня 2012 року позивача звільнено із займаної посади у зв'язку з її незгодою зі зміною істотних умов праці за п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до вимог чч. 3, 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці
може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Пунктом 31 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Отже, зі змісту зазначених норм вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 4 липня 2012 року у справі № 6-59цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд на підставі встановлених у справі фактичних обставин та наданих сторонами доказів дійшов висновку про те, що на підприємстві, на якому працювала позивач, дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, про що позивач була належним чином повідомлена, зі змінами умов праці та зі зміною діючих функційних обов'язків не погодилась і була звільнена відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а відтак - позов задоволенню не підлягає.
Висновки апеляційного суду є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення апеляційного суду відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: О.В. Кадєтова
В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук