ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 61/382-3/198-2012 04.03.14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі
Структурного відокремленого підрозділу, м. Київ
До Житлово-будівельного кооперативу "Аеліта", м. Київ
Про стягнення 114 202,94 грн.
Суддя Курдельчук І.Д.
Представники:
Від позивача Гаркавенко С.В. - пред. по довір.
Від відповідача Бойков О.С., Бровчук М.Л. (бухгалтер) - пред. по дов.,
Загороднюк Л.Ф. голова ЖБК
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 114 202,94 грн. заборгованості, яка складається з 88 620,73 грн. основного боргу, 5 107,33 грн. пені, 16 380,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 4 094,28 грн. за неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань згідно Договору №720204 від 01.05.2003 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Івченко А.М.) від 21.10.2011р. у справі № 61/382 позов задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення від 21.10.2011р. -без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. касаційну скаргу відповідачу задоволено, рішення від 21.10.2011р. та постанову від 30.01.2012р. скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Скасовуючи вказані судові рішення , суд касаційної інстанції вказав:
"В той же час суди мали взяти до уваги наступне.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" державна реєстрація нормативно -правових актів проводиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України та управління юстиції складають державні реєстри зареєстрованих ними нормативно -правових актів.
Положенням про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (далі -Положення), надано право Міністерству юстиції України та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно -правових актів, перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно -правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно -правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.
Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, державна реєстрація нормативно -правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесені до Єдиного державного реєстру нормативно -правових актів.
Відповідно до пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади державній реєстрації підлягають нормативно -правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
У цьому ж зв'язку судам належало врахувати, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Крім того, апеляційному суду в ході перегляду справи належало врахувати вимоги ст.111-28 ГПК України, взяти до уваги та перевірити посилання відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно -правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
З урахуванням наведених вимог чинного законодавства загальний висновок попередніх судових інстанцій про те, що згадані розпорядження КМДА не підлягають державній реєстрації в силу положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не можна визнати правильними.
З огляду на таке, суди повинні були перевірити обґрунтованість вищенаведених посилань відповідача щодо безпідставності використаних позивачем тарифів, а отже і щодо неправильності розрахунку боргової суми за договором про постачання теплової енергії."
При новому розгляді - Рішенням Господарського суду міста Києва № 61/382-3/198-2012 (суддя Сівакова В.В.) від 04.07.2012р. позов задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012р. апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду від 04.07.2012р. -без змін.
Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 25.12.2012р. касаційну скаргу відповідача задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012р. у справі № 61/382-3/198-2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Скасовуючи судові рішення, вищий господарський суд України зазначив:
"Зокрема, суди, як вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили правильність зробленого позивачем розрахунку заборгованості, обмежившись лише посиланням на те, що така мала місце в період з жовтня 2008 року по червень 2011 року включно. Знехтувавши вимогами статті 111-12 ГПК України та залишивши поза увагою вказівки, що містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, яка була прийнята за цією ж справою, суди не з'ясували, за якими саме тарифами проводив розрахунок грошової суми заборгованості позивач, а відповідно не дійшли певних висновків щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування цих тарифів. У цьому ж зв'язку висновки попередніх судових інстанцій про те, що нормативно-правові акти КМДА щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, а отже, підлягають застосуванню при вирішенні спору за обставинами цієї справи, не можна визнати обґрунтованими з огляду на їх загальний та безвідносний характер. Тим більше, що в даному випадку, не виконавши вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, суди, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили обґрунтованості посилань відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно - правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. З огляду на таке судам слід було взяти до уваги також те, що взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання", котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії."
Розпорядження № 04-1/7 від 04.01.2013р. Керівника апарату Господарського суду міста Києва Кривенко О.М. призначено повторний автоматичний розподіл, в результаті якого, справу № 61/382-3/198-2012 передано на розгляд судді Курдельчуку І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2013р. справу № 61/382-3/198-2012 було призначено до розгляду на 31.01.2013р.
30.01.2013р. від відповідача надійшли письмові пояснення та відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання 31.01.2013р. з'явився громадянин Федорченко Андрій Миколайович та подав клопотання про вступ у справу на стороні відповідача в якості третьої особи без самостійних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2013р. заяву Федорченка А.М. про вступ у справу на стороні відповідача в якості третьої особи без самостійних вимог залишено без задоволення.
В судовому засіданні 31.01.2013р. представник позивача надав письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримав повністю, клопотання про направлення судового запиту.
Суд визнав клопотання позивача про направлення судового запиту необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні 31.01.2013р. було оголошено перерву до 28.02.2013р., відповідно до ст. 77 ГПК України.
14.02.2013р. від позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії судових рішень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2013р. було призначено судову комплексну економічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експерта були поставлені такі питання:
- Визначити який тариф (ціна) поставленої позивачем відповідачу теплової енергії враховує затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", що підлягає застосуванню при розрахунку за договором постачання теплової енергії населенню?
- Яка загальна вартість поставленої теплової енергії за Договором № 720204 від 01.05.2003р. за період з 01.10.2008р. по 01.07.2011р.?
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2013р., відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупинив провадження у справі з огляду на призначення господарським судом судової експертизи.
27.11.2013р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок судово-економічної експертизи №2620/13-45 від 20.11.2013р., в якому судовий експерт КНДІСЕ Маркіна О.О. вказала, по першому питанню - не належить до завдань судово-економічної експертизи; по другому питанню - вартість спожитої ЖБК "Аеліта" теплової енергії, згідно даних облікових карток та відомостей обліку теплової енергії, складених СВП "Енергозбут" ПАТ "Київенерго", за період з 01.12.2010 по 30.09.12 в обсязі 1774,837 Гкал становить 439086,90 грн., в т.ч. ПДВ 73181,17 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013р. було поновлено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 11.12.2013р.
11.12.2013р. від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказав на недоліки та неточності у проведеній судовій експертизі.
Розпорядженням від 11.12.2013р. Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В., у зв'язку із перебуванням судді Курдельчука І.Д. у відпустці, справу № 61/382-3/198-2012 було передано для розгляду судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. розгляд справи було призначено на 21.01.2014р.
20.01.2014р. від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказав на недоліки та неточності у проведеній судовій експертизі.
21.01.2014р. від відповідача надійшли письмові пояснення щодо невірного розрахунку позивача інфляційних втрат. Так, відповідач зазначив, що позивач не враховує при здійсненні розрахунку від'ємні індекси інфляції.
Розпорядженням від 21.01.2014р. Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В., у зв'язку із виходом судді Курдельчука І.Д. з відпустки, справу № 61/382-3/198-2012 було передано для подальшого розгляду судді Курдельчуку І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р. суддя Курдельчук І.Д. прийняв справу до свого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р. розгляд справи було відкладено на 11.02.2014р. та викликано для участі в судовому засіданні судового експерта Маркіну О.О. та зобов'язати надати суду письмові пояснення щодо такого: 1. який об'єм теплової енергії (в Гкал.) було спожито ЖБК «Аеліта» за період з 01.10.2008р. по 01.07.2011р. за Договором № 720204 від 01.05.2003р.?; 2. який тариф застосовувався при дослідженні 96,64 чи 94,64?
В судовому засіданні 11.02.2014р. судовий експерт Маркіна О.О. надала письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 21.01.2014р., в яких пояснила, що при оформленні висновку допустила технічні помилки, які не вплинули на правильність математичних розрахунків.
Висновок цієї експертизи при вирішенні спору не взятий до уваги як доказ на підтвердження розміру заборгованості, оскільки виконаний без вирішення цілей призначеної судової експертизи - без визначення тарифу (ціни) поставленої позивачем відповідачу теплової енергії враховує затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", що підлягає застосуванню при розрахунку за договором постачання теплової енергії населенню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. розгляд справи було відкладено на 04.03.2014р., у зв'язку з неявкою представників позивача.
25.02.2014р. від відповідача надійшли письмові пояснення та копія висновку № 2619/13-45 від 11.12.2013р.
В судовому засіданні 04.03.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов.
В судовому засіданні 04.03.2014р. представники відповідача проти задоволення позову заперечили та просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судовому засіданні 04.03.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
01.05.2003 між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент) було укладено Договір № 720204 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).
Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - Заступником директора Департаменту Енергозбуту Гончаровим Є.Д., який діяв на підставі «Положення про Департамент Енергозбуту» та від відповідача - Головою правління Загорроднюк Л. Ф., яка діяла на підставі Статуту, та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.
Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1.1. Договору предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.
Даний договір укладено з метою постачання теплової енергії для потреб будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Туполєва, 5.
Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.
Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Згідно п. 2.3.2. Договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до Договору.
Пунктом 8.1 Договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003. При цьому п. 8.4. Договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
У відповідності до положень п. 2.1. Договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією (далі - правила), нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Відповідно до п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002, які згідно п. 3 можуть змінюватись в період дії договору.
Згідно п. 2.2.3. Договору при зміні тарифів (Додаток № 3 до Договору) енергопостачальна організація має повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження КМДА про їх змінення.
Відповідно до пункту 5.1 Договору визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.
Пунктом 2 Додатку № 4 до Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Пунктом 3 Додатку № 4 до Договору визначено, що відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому
3.1. в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії за поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.
3.2. абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Даний господарський спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов Договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача у період з 01.10.2008р. до 01.07.2011р. виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 88 620,73 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 5 107,33 грн., інфляційні витрати в сумі 16 380,60 грн. та 3% річних в сумі 4 094,28 грн.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Місцевим господарським судом, Київським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України неодноразово розглядався даний господарський спір.
Постановою Вищого господарського суду України № 61/382-3/198-2012 від 25.12.2012р. було задоволено касаційну скаргу, скасовано рішення від 04.07.2012р. та постанову від 02.10.2012р., а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Так, в постанові касаційної інстанції від 25.12.2012р. було визначено таке: «Зокрема, суди, як вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили правильність зробленого позивачем розрахунку заборгованості, обмежившись лише посиланням на те, що така мала місце в період з жовтня 2008 року по червень 2011 року включно. Знехтувавши вимогами статті 111-12 ГПК України та залишивши поза увагою вказівки, що містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, яка була прийнята за цією ж справою, суди не з'ясували, за якими саме тарифами проводив розрахунок грошової суми заборгованості позивач, а відповідно не дійшли певних висновків щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування цих тарифів. У цьому ж зв'язку висновки попередніх судових інстанцій про те, що нормативно-правові акти КМДА щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, а отже, підлягають застосуванню при вирішенні спору за обставинами цієї справи, не можна визнати обґрунтованими з огляду на їх загальний та безвідносний характер. Тим більше, що в даному випадку, не виконавши вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, суди, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили обґрунтованості посилань відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно - правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. З огляду на таке судам слід було взяти до уваги також те, що взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання", котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.».
На виконання вказівок касаційної інстанції, судом було витребувано від сторін відповідні письмові пояснення.
Позивач надав суду письмові пояснення, в яких наполягав на правомірності та обґрунтованості застосування тарифів за Розпорядженнями КМДА, які не були зареєстровані.
В свою чергу відповідач, надав пояснення, в яких заперечував проти застосування тарифів, визначених Розпорядженнями КМДА, що не пройшли державної реєстрації, посилаючись на висновки Верховного Суду України, які були викладені в постанові від 28.11.2011р.
Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.
При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тариф повинен враховувати повну собівартість теплової енергії з забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного або порядок компенсації теплопостачальній організації її витрат у разі встановлення тарифів нижче собівартості теплової енергії та граничного рівня рентабельності (ст. 20 Закону України "Про теплопостачання").
Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" право теплопостачальної організації на отримання оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами (ціною), які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, вимагає з'ясування як питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів, так і перевірки відповідність тарифів, на застосуванні яких наполягає позивач, вимогам ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".
Судом було призначено судову експертизу з метою отримання відповіді на питання який тариф (ціна) поставленої позивачем відповідачу теплової енергії враховує затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", що підлягає застосуванню при розрахунку за договором постачання теплової енергії населенню.
Судовий експерт на вказане питання зазначив, що останнє не належить до завдань судово-економічної експертизи.
Щодо необґрунтованості застосування тарифів, визначених Розпорядженнями КМДА, що не пройшли державної реєстрації, слід зазначити таке.
Постановою Верховного Суду України від 28.11.2011р., яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
28 листопада 2011 року Верховний Суд України, розглянув заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив скасувати ухвалу касаційного суду від 29 березня 2011 року в справі № К-18726/09.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про їх необґрунтованість та у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Київенерго" відмовив.
Верховним Судом України було встановлено, що у відповідності до п. 1, п. 2 Указу Президента України від 03.10.1992р. № 493/92 державу реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.
Також, Верховним Судом України було зазначено що у відповідності до Рішення Конституційного суду України від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003 КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
В своїй Постанові від 25.12.2012 №61/382-3/198-2012 суд касаційної інстанції зазначив, що в даному випадку, не виконавши вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, суди, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили обґрунтованості посилань відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно -правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Крім того, вказав , що судам слід було взяти до уваги також те, що взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання", котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.
На виконання обов'язкових вказівок, які містяться у постановах Вищого господарського суду України, прийнятих у даній справі і керуючись вимогами статті 111-12 ГПК України, місцевий господарський суд враховує правову позицію на яку вказують Верховний Суд України у подібних правовідносинах та Вищий господарський суд України у даній справі.
Вжиті господарським судом першої інстанції заходи щодо з'ясування відповідності вказаним вимогам тарифу, який застосовує позивач, а так само тариф, який відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", що підлягає застосуванню при розрахунку за договором постачання теплової енергії населенню, відповідає таким вимогам і має бути застосований при вирішенні даного спору, не дали підстав для однозначних висновків на основі яких є можливим визначити правомірним розрахунок позивачем розміру плати, яка мала бути проведена і підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Господарський суд зазначає, що позивачем не доведено належними засобами доказування розміру заборгованості, яка підлягає оплаті і стягненню з урахуванням тарифів, які відповідають вимогам ст.20 Закону України "Про теплопостачання" і повинні бути застосовані у спірних правовідносинах.
Оскільки не доведено розмір грошового зобов'язання, яке підлягає сплаті, то позовні вимоги про стягнення пені, сум інфляційних втрат і трьох процентів річних, заявлених до стягнення, задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати понесені позивачем, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Суддя І.Д. Курдельчук
Повне рішення складено 06 березня 2014 року