06.03.2014 Справа № 901/701/14
за позовом Приватного підприємства «Аеропрактик», АР Крим, м.Сімферополь
до відповідача Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму», АР Крим, м.Ялта
про спонукання до виконання певних дій
Суддя В.І. Мокрушин
Представники сторін:
від позивача - Двойних М.О. - представник, дов. № б/н від 10.01.2014
від відповідача - не з'явився
Суть спору: позивач - Приватне підприємство «Аеропрактик» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму», згідно якого просить суд визнати недійсними нарахування, проведені відповідачем за неотриману ним воду в розмірі 1269 м.куб., а також просить стягнути судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача усно підтримав вимоги позовної заяви та просив позов задовольнити. Проте документів, витребуваних ухвалою суду не представив.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не сповістив. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією з повідомленням, яке повернулося на адресу суду з відміткою про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо не з'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -
Згідно договору про постачання питної води №889, укладеного між Приватним підприємством «Аеропрактик» та Кримським республіканським підприємством «Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму», відповідач надавав позивачу послуги з подачі питної води.
Так, за надання відповідних послуг з водопостачання, відповідачем 11.02.2014 складено довідку за період 2013 року, згідно якої вбачається нарахування відповідачем оплати за споживання 2213 куб.м. води.
Не погодившись з вказаними нарахуваннями, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсними у судовому порядку нарахувань, проведених відповідачем за неотриману ним воду в розмірі 1269 м.куб.
Дослідивши обставини справи, формулювання позовних вимог позивачем суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання недійсними нарахувань за отримані послуги з водопостачання, які по своїй суті не відносяться до актів ненормативного характеру, тобто не є актами в розумінні ч. 2 ст. 20 ГК України.
Суд зазначає, що відповідні нарахування лише констатують факт наявності або відсутності права на стягнення заборгованості, але не є правочинами, на підставі яких це право виникає, змінюється або припиняється. У цьому випадку спір між сторонами може бути пов'язаний з існуванням або відстуністю заборгованості.
З викладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню оскільки обраний позивачем спосіб захисту є неправомірним.
Слід зазначити, що відповідні нарахування не носять обов'язкового характеру до виконання, та можуть бути розцінені лише як доказ при зверненні з позовом до суду про стягнення нарахованої суми.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що докази я справі не можуть бути предметом спору. Докази - це фактичні обставини, на які спирається сторона при розгляді спору у суді.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними нарахувань, у зв'язку із неправильним обранням способу захисту.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого нормами закону щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання охоронюваного законом інтересу і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позивачем не виконані вимоги пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку позивача.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 07.03.2014 року.
Керуючись ст.ст.33-34, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
· У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.І. Мокрушин