24 жовтня 2013 р. Справа № 804/11416/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Рищенко А. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року, -
27.08.2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року.
Ухвалою суду від 30.08.2013 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.06.2013 року нею була отримана вимога про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 р. в сумі 7 131, 58 грн. та відповідний розрахунок. Згідно розрахунку Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заборгувала за 2011 рік - 1 365, 13 грн., за 2012 рік - 4 572, 42 грн., та за 1 квартал 2013 року - 1 194, 03 грн. На її думку, винесена вимога є складеною з порушенням вимог Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, оскільки у даній вимозі відсутні обов'язкові реквізити, а саме: не зазначена дата набрання чинності такою. А це само по собі робить дану вимогу нечинною і позбавляє Пенсійний фонд України права на витребування будь-яких коштів по такому документу. Також з цього приводу була винесена постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 20.03.2013 року, ВП № 37489964, про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивачки суми заборгованості у розмірі - 1 365, 13 грн. за виконавчим документом - вимога № Ф-339, видана 15.03.2013 року. Тим більше, що наданою копією квитанції від 17.06.2013 року позивачка підтверджує сплату суми у розмірі 1 365, 13 грн. А це за її посиланнями є належним чином виконаний обов'язок щодо сплати нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Та винесення додаткової вимоги за аналогічним номером та датою, з частковим дублюванням відповідної суми повторно є протиправним, не відповідає вимогам Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це за її словами свідчить про бажання Пенсійного фонду України стягнути двічі суму недоїмки за один і той самий період.
Просить суд: визнати нечинною та скасувати вимогу про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області як незаконну та таку, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, оскільки в оскаржуваній вимозі відсутній один з її обов'язкових реквізитів - дата набрання нею чинності, що свідчить про її незаконність, а також у зв'язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області винесло дві вимоги під одним і тим самим номером і намагалось стягнути одну і ту саму суму два рази.
У судове засідання сторони не з'явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Від представника відповідача надійшла письмова заява про розгляд справи без його участі та письмові заперечення проти даного адміністративного позову, відповідно до яких Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області посилається на те, що за період з 2011 року по 1 квартал 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, у зв'язку з чим станом на 03.05.2013 року у неї виникли зобов'язання зі сплати єдиного внеску у загальній сумі 7 131, 58 грн. У зв'язку із чим позивачці була направлена оскаржувана вимога від 03.05.2013 року № Ф-339. Тому, за твердженнями відповідача винесена вимога є правомірною та такою, що скасуванню не підлягає.
У відповідності до положень ч. 6 ст. 128 КАС України суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним у задоволенні даного адміністративного позову відмовити повністю з наступних підстав.
З даних копії Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 вбачається, що 11.06.2010 року виконавчим комітетом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області було здійснено державну реєстрацію - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1). Також остання зареєстрована платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області.
За поясненнями Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області, на підставі даних, отриманих від Нікопольської об'єднаної податкової інспекції, за період з 2011 року по 1 квартал 2013 року позивачка здійснювала підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, у зв'язку з чим станом на 03.05.2013 року у неї виникли зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 7 131, 58 грн.
Згідно положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058- IV (у відповідній чинній редакції) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Стаття 7 вищевказаного Закону визначає принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, відповідно до якої загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами:
законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців;
права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);
солідарності та субсидування в солідарній системі;
фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;
державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;
гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду;
обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;
цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Суд зазначає, що у відповідності до пп. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року за № 2464-ІV (у відповідній чинній редакції) платниками єдиного внеску є зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
Це і становить базу нарахування єдиного внеску в даному випадку.
Також абз. 1 ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34, 7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок в строки, визначені ч. 8 ст. 9 цього Закону, а саме: платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно сплачувати єдиний внесок - не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.
Та єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом, вважається недоїмкою.
Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У зв'язку із чим відповідачем було винесено оскаржувану вимогу про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року на загальну суму - 7 131, 58 грн. Відповідно до копії поштового повідомлення про вручення позивач отримала таку - 06.06.2013 року.
Спір між сторонами виник з приводу правомірності/протиправності винесення Управлінням Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області цієї оскаржуваної вимоги, що і становить предмет доказування в даній адміністративній справі. Адже позивачка наполягає на тому, що вимога є винесеною з порушенням норм Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1 та є нечинною, оскільки відсутні обов'язкові реквізити у вигляді дати набрання нею чинності.
Так, як зазначає у своєму позові Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, 06.06.2013 року нею була отримана вимога про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року в сумі 7 131, 58 грн. та розрахунок до неї. А згідно розрахунку відповідачем за 2011 рік було нараховано - 1 365, 13 грн., за 2012 рік - 4 572, 42 грн., за 1 квартал 2013 року - 1 194, 03 грн. Також 13.06.2013 року позивачка отримала постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження, винесена на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області № Ф-339 від 15.03.2013 року про стягнення боргу в сумі 1 365,13 грн. за несплату страхового внеску у 2011 році. Тобто, на її думку, Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі винесло дві вимоги про сплату недоїмки на одну і ту саме заборгованість, і під одним і тим самим номером, але датовану одна - від 15.03.2013 pоку, а друга - від 03.05.2013 pоку, оскільки в загальну суму оскаржуваної вимоги № Ф-339 від 03.05.2013 року включена заборгованість за 2011 рік, 2012 рік, та 2013 рік, а саме: за 2011 рік - 1 365, 13 грн., за 2012 рік - 4 572, 42 грн. та 2013 рік - 1 194, 03 грн., а у вимогу № Ф-339 від 15.03.2013 року - заборгованість за 2011 рік в тій самій сумі 1 365, 13 грн. В той же час позивач зазначає, що виконала свій обов'язок та сплатила суму єдиного внеску за 2011 рік у розмірі - 1 365, 13 грн., на підтвердження чого надає копію відповідної квитанції про сплату від 17.06.2013 року на суму - 1 365, 13 грн. У зв'язку із чим і вбачає протиправність в діях відповідача щодо неодноразового нарахування зобов'язання зі сплати єдиного внеску та винесення відповідних вимог.
Суд зазначає, що порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначений Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої в постанові правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року № 21-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.10.2010 року за № 994/18289 (надалі - Інструкція № 21-5) (у відповідній чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції - 05.04.2013 року).
Так, у пп. 1.1 визначено, що ця інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій органами Пенсійного фонду України, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів.
Положення пп. 2.1.3 п. 2.1 розділу ІІ Інструкції № 21-5 кореспондують нормам пп. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими визначено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15-річного віку, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - підприємцем, але спільно з ним провадять підприємницьку діяльність і отримують від цього частину доходу.
Розділ VI вищезазначеної Інструкції № 21-5 присвячено питанню порядку стягнення заборгованості з платників єдиного внеску.
Так, п. 6.1, п. 6.2, п. 6.3, п. 6.4, п. 6.5, п. 6.6, п. 6.7, п. 6.8, п. 6.9, п. 6.10 визначають, що заходи стягнення та впливу застосовуються до платників, визначених підпунктами 2.1.1-2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, на яких згідно з Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 4.3.6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 4.5.2, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 та підпунктом 4.6.2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника або інформація територіальних органів органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування (зменшення) сум єдиного внеску або органами Пенсійного фонду у повідомленнях-розрахунках визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті;
б) якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
в) якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому підпунктом "а" цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску, або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до Пенсійного фонду та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого (зменшеного) єдиного внеску.
У випадках, передбачених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається:
платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.
Вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, інформації органів державної податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган Пенсійного фонду України веде реєстр виданих вимог про сплату недоїмки за формою згідно з додатком 6.
При формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-а частина - літери "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2-а частина - порядковий номер, 3-я частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги та внесення даних до відповідного реєстру, вимога передається працівнику, на якого покладено обов'язки з ведення діловодства та архівне зберігання документів, для надіслання (вручення) її платнику. При цьому корінець вимоги залишається у Пенсійному фонді.
Вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі або відокремленому підрозділу, якщо її передано службовій особі такого платника під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.
Якщо платник на день надсилання йому органом Пенсійного фонду вимоги не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином врученою навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.
У разі коли не можливо вручити платнику єдиного внеску вимогу поштою в зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (відсутністю службових осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою службових осіб платника єдиного внеску прийняти вимогу, вимога вважається врученою платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Після вручення (отримання інформації про вручення) вимоги платнику працівник, на якого покладено обов'язки з ведення діловодства та архівне зберігання документів, передає корінець такої вимоги з відміткою про вручення відповідальному працівнику органу Пенсійного фонду.
Відповідальний працівник уносить відповідні дані до реєстру вимог, підшиває корінець вимоги до справи платника та:
а) якщо вимога органу Пенсійного фонду скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшиває примірник (копію) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якого відбувся судовий розгляд;
б) у разі списання недоїмки у випадках, визначених статтею 25 Закону, - копію рішення про списання.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки платник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком суми боргу, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, платник узгоджує її з органами Пенсійного фонду у порядку, встановленому Пенсійним фондом України, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду - має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги до суду платник зобов'язаний письмово повідомити протягом десяти робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу.
Відкликання вимог
Вимога вважається відкликаною, якщо:
а) сума боргу самостійно погашається платником;
б) орган Пенсійного фонду скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу внаслідок її узгодження або оскарження;
в) вимога органу Пенсійного фонду про сплату боргу скасовується чи змінюється судом (господарським судом);
г) борг списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону;
ґ) є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу, що зазначені у вимозі.
У випадку, зазначеному в підпункті "а", вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми боргу.
У випадку, зазначеному в підпункті "б", вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом Пенсійного фонду рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу.
У випадку, зазначеному в підпункті "в", вимога вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.
У випадку, зазначеному в підпункті "г", вимога вважається відкликаною у день прийняття органом Пенсійного фонду рішення про списання боргу відповідно до частини 7 статті 25 Закону.
У випадку, зазначеному в підпункті "ґ", вимога вважається відкликаною у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби.
У разі якщо платник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені, не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання.
До сум боргу, що подаються до органів державної виконавчої служби за даними карток особових рахунків платників, включаються також суми узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін штрафів та пені.
У зазначених випадках орган Пенсійного фонду України також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду України з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Якщо протягом наступного базового звітного періоду платник наростив суми боргу, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження до органу державної виконавчої служби подається вимога тільки на суму зростання боргу.
Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суми боргу, зазначені у вимозі, що подана до органу державної виконавчої служби, то орган Пенсійного фонду подає до відповідного підрозділу повідомлення про сплату боргу за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного періоду орган Пенсійного фонду складає повідомлення про суми розподілу сплачених коштів за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. Корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду.
Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано службовій особі юридичної особи або фізичній особі - підприємцю, особі, яка забезпечує себе роботою самостійно, під підпис або надіслано простим поштовим відправленням. Дата відправлення проставляється на корінці повідомлення.
Натомість посилання позивачки на положення Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, якою регулюється процедура добровільної участі осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, - є хибними. Адже оскаржуваною вимогою відповідач визначив Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі - 7 131, 58 грн. Тим більше, що порядок набрання чинності вимогою, інші формальні процедури стягнення заборгованості з платника єдиного внеску, формування вимоги про сплату недоїмки - чітко визначені вищевказаними положеннями Інструкції № 21-5.
З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2013 року відповідачем була винесена вимога № Ф-339 на суму боргу платника єдиного внеску у розмірі - 1 365, 13 грн. Конверт із поштовим вкладенням повернувся на адресу територіального управління, що підтверджується копією такого.
З даних копії постанови державного виконавця вбачається, що 15.03.2013 року за № Ф-339 Управлінням Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області була винесена вимога про сплату боргу на суму - 1 365, 13 грн. за 2011 рік. Однак, у встановлений строк визначена сума заборгованості позивачкою сплачена не була. Тому, за встановленою вище процедурою на підставі виконавчого документу - вимоги від 15.03.2013 року - підрозділом виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 37489964 від 20.03.2013 року. Також 03.05.2013 року за № Ф-339 відповідачем була винесена оскаржувана вимога, відповідно до якої на позивача покладено обов'язок щодо необхідності сплати сум єдиного внеску за 2011 рік у розмірі - 1 365, 13 грн., за 2012 рік у розмірі - 4 572, 42 грн., 1 квартал 2013 року у розмірі - 1 194, 03 грн., тобто в загальній сумі - 7 131, 58 грн.
Як зазначає позивач та це підтверджується матеріалами справи, після отримання оскаржуваної вимоги 17.06.2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 сплатила суму заборгованості з єдиного внеску за 2011 рік у розмірі - 1 365, 13 грн., натомість залишок заборгованості станом на момент судового розгляду справи залишається не сплаченим. Тому, вимога відповідача від 03.05.2013 року за № Ф-339 є правомірно винесеною та чинною, а залишок заборгованості - несплаченим.
У відповідності до положень ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства України, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо визнання нечинною та скасування вимоги про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області як незаконну та таку, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, оскільки в оскаржуваній вимозі відсутній один з її обов'язкових реквізитів - дата набрання нею чинності, що свідчить про її незаконність, а також у зв'язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області винесло дві вимоги під одним і тим самим номером і намагалось стягнути одну і ту саму суму два рази.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні даного адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату недоїмки № Ф-339 від 03.05.2013 року - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.
Суддя А.Ю. Рищенко