Справа № 456/1305/13 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М.
Провадження № 22-ц/783/552/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
Категорія: 2
28 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.
суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.
за участі секретаря: Азенко М.
та участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру придбану під час шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
встановила:
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності на квартиру придбану під час шлюбу - відмовлено.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_1
Дане рішення оскаржив ОСОБА_2
В апеляційній скарзі зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення судом незаконного рішення.
Крім того, зазначає, що спірна квартира була придбана через 5 днів після продажу спадкової квартири, що свідчить про те, що саме виручені кошти від реалізації успадкованої квартири витрачені на придбання спірної квартири. В процесі розгляду справи не встановлено використання ним отриманих на інші цілі, в тому числі придбання іншого майна.
Окрім вище наведеного не погоджується з розподілом судових витрат, оскільки вважає, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачу - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким визнати за ним право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК України).
З наведених норм права вбачається, що законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі.
Обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Встановлено, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4, якому просив визнати право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 23.09.1995 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4, проте рішенням Стрийського міськрайонного суду від 22.11.2010 року шлюб між ними розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його дядько ОСОБА_6 який заповів йому квартиру АДРЕСА_2 Отримавши свідоцтво про право на спадщину, 04.06.2008 року він продав успадковану квартиру за 278990 грн. (що в еквіваленті на той час становило 57,5 тис. доларів США). В той же день, ним було укладено договір про тимчасове користування індивідуальним сейфом в банку на період з 4.06.2008р. по 4.11.2008р. та отримані кошти від продажу квартири були поміщенні в сейф. В подальшому 09.06.2008 р. за виручені кошти, він купив квартиру АДРЕСА_1 та зробив ремонт у ній. Спільних коштів з відповідачкою для придбання житла у них не було, а тому спірну квартиру вони змогли придбати лише після продажу успадкованої ним квартири. Тому просив задовольнити позов.
ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, в якому просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що після розірвання шлюбу вони досягли згоди щодо поділу рухомого майна та придбану під час шлюбу квартиру АДРЕСА_3 Проте, вони не змогли досягти згоди щодо поділу спірної квартири. Пошуками цієї квартири займалась її мати ОСОБА_7., яка й обумовила ціну квартири - 50000 доларів США. На час купівлі квартири у них не було визначеної суми грошей, а було лише 35000 доларів США, які надала її мати. Через це, вони домовились із продавцем ОСОБА_8 почекати приблизно місяць, щоб вони зібрали решту коштів. На підтвердження того, що вони куплять цю квартиру, в травні 2008 р. вона особисто передала останньому завдаток в розмірі 1000 доларів США. 04.06.2008 р. після продажу ОСОБА_2 успадкованої ним квартири, він надав їй решту суми (15000 доларів США), необхідної для придбання спірної квартири. З часу придбання квартири вона з дітьми проживає в ній, за особисті кошти вона зробила в ній ремонт, самостійно несе витрати по утриманню квартири. Беручи до уваги ту обставину, що частина її коштів надана для придбання квартири була більшою, а також те, що з нею залишились проживати їх з ОСОБА_2 діти, то вважала, що за нею слід визнати право власності на більшу частину квартири.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22.11.2010 року було розірвано (а.с.8).
Від даного шлюбу у них народилося двоє синів: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження (а.с.59).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.12.2006 року вбачається, що ОСОБА_2 успадкував після смерті ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 (а.с.5).
04.06.2008 року позивач продав вищевказану, успадковану квартиру ОСОБА_11 за 278990 грн., з яких продавець одержав від покупця 196506 грн. до підписання договору, а решту суми грошей - 82484 грн. покупець зобов'язується віддати до вісімнадцятої години 04.06.2008 року, (договір купівлі-продажу квартири від 04.06.2008 року) (а.с.6).
Також, 04.06.2008 року позивач уклав з акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком договір на користування індивідуальним сейфом №239/09-с на строк до 04.11.2008 року (а.с.3).
Однак на запит суду ПАТ «Промінвестбанк» своїм листом від 20.09.2013 р. повідомив про те, що згідно з умовами договору № 239/09-с від 04.06.2008р. на відкриття та користування індивідуальним сейфом, укладеної між відділенням ПАТ «Промінвестбанк» у м.Стрий та ОСОБА_2 банку не відомо, що саме клієнт зберігає у індивідуальній скриньці. Тому вони не мають можливості надати відповідь, коли і що було розміщено, а потім вийнято з цієї скриньки.
Суд вказав, що на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, останній придбав квартиру АДРЕСА_1 і продаж квартири вчинено за 14603 грн. (а.с.7).
При цьому суд не прийняв до уваги пояснення ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_12 (матері позивача) про те, що спірну квартиру колишнє подружжя, придбало за кошти виручені від продажу квартири, яку він отримав у спадок після смерті ОСОБА_6, а відповідачка жодних коштів на придбання квартири не давала.
Судова колегія погоджується з висновками суду щодо пояснень ОСОБА_2, також з тих підстав, що він відповідно до вимог ч.2 ст.57 ЦПК України не був допитаний як свідок.
В той же час ОСОБА_4 посилалась на те, що кошти на придбання спірної квартири в сумі 35000 доларів США дала її мати - свідок ОСОБА_7., яка в судовому засіданні теж ствердила про ці обставини.
Хоча суд виходив з того, що продаж квартири вчинено за 14603 грн., однак сторони ствердили, що спірна квартира придбана за 50 000 доларів США, а тому ця обставина відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Таким чином в суду не було підстав приймати до уваги при визначенні ціни квартири те, що ціна квартири визначена з довідки Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №892 від 06.04.2011 року, як інвентаризаційна вартість спірної квартири станом на 07.05.2008 року - 14603 грн. (а.с.62).
До такого висновку судова колегія також приходить з врахуванням того, що на той час ціни на квартири в м.Стрию були саме на такому рівні і продаж квартири по інвентаризаційній вартості квартири сторони заперечили.
Отже суд помилково вважав, що спірна квартири придбана за 14603 грн.
Тому з врахуванням цих пояснень сторін та інших доказів є підстави прийти до висновку про достовірність пояснень свідка ОСОБА_7. про те, що вона дала кошти на придбання спірної квартири в сумі 35 000 доларів США.
Таким чином з врахуванням представлених сторонами доказів суд прийшов до вірного висновку про те, що беззаперечно встановлено, що спірна квартира була придбана під час шлюбу в інтересах сім'ї, спільними зусиллями зроблено ремонт, сторони (разом з дітьми) вселились та деякий час (до розірвання шлюбу) проживали в такій квартирі, як сім'я, тому ця квартира є спільним сумісним майном подружжя, та підлягає рівноцінному поділу і частки сторін повинні бути рівними.
Посилання апелянта на те, що спірна квартира була придбана через 5 днів після продажу спадкової квартири, що свідчить про те, що саме виручені кошти від реалізації успадкованої квартири витрачені на придбання спірної квартири, судова колегія не приймає з таких підстав.
У відповідності до ст.ст.69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Встановлено, що раніше рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.05.2013 року вирішено спір за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 з участю третьої особи Служби в справах дітей Стрийської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення, поділ майна подружжя (справа № 456/2-1705/11).
Цим рішенням суду позов було задоволено частково, зобов'язано відповідачку не чинити позивачу перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1, проведено поділ спільного майна подружжя.
В позові ОСОБА_2 про виселення неповнолітніх дітей з спірної квартири відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 не погодився з рішенням суду в частині відмови йому у вимогах про виселення неповнолітніх дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_9, посилаючись на те, що в суді першої інстанції він в усній формі відмовився від вимог в цій частині і суд повинен був справу провадженням закрити, чого не зробив, порушивши норми процесуального права.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.09.2013 року, зазначене рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.05.2013 року в частині відмовиви в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 скасовано, а справу провадженням закрито.
При вирішенні справи, яка є предметом даного апеляційного розгляду, суд в оскаржуваному рішенні від 10 жовтня 2013 року вказав, що рішенням Стрийського міськрайонного суду від 31.05.2013 року встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1, придбана під час шлюбу в інтересах сім»ї, та відповідач ОСОБА_4 вселилась в квартиру, проживала до розірвання шлюбу і продовжує проживати в квартирі; після придбання спірного помешкання сторони спільно провели у вказаній квартирі ремонт, чим покращили свої житлові умови.
Судом також правильно в рішенні від 10 жовтня 2013 року зазначено з посиланням на ч.3 ст.61 ЦПК України, що спірна квартира була придбана під час шлюбу, в інтересах сім»ї, спільними зусиллями зроблено ремонт, сторони (разом з дітьми) вселились та деякий час (до розірвання шлюбу) проживали в такій квартирі як сім»я.
В той же час судова колегія встановила, що в рішенні від 10 жовтня 2013 року суд помилково зазначив те, що в рішенні Стрийського міськрайонного суду від 31.05.2013 року визнано спірну квартиру спільним майном подружжя, оскільки ця обставина не була предметом того судового розгляду.
Отже такі висновки суду в цій частині не слід брати до уваги.
В той же час судова колегія прийшла до висновку, що на підставі вищевказаних доказів по даній справі доведено, що спірна квартира є спільним майном подружжя.
При цьому в засіданні судової колегії ОСОБА_2 визнає те, що неповнолітні діти ОСОБА_10 та ОСОБА_9. вважають спірну квартиру, яка була придбана під час шлюбу, спільним майном подружжя.
Отже суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що спірна квартира є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, тому при його поділі частки сторін повинні бути рівними.
Судова колегія також враховує і те, шо відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
При цьому, відповідно до правил ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Із матеріалів справи вбачається, що під час підписання 09.06.2008 року договору купівлі-продажу спірної квартири сторони відповідно до вимог ст.ст. 60-72 СК України, зазначили необхідну умову придбання за спільні кошти майна одним із подружжя під час шлюбу - згоду ОСОБА_4
Як зазначає ОСОБА_4, під час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 була отримана її письмова згода.
Під час розгляду справи в апеляційному суді була витребувана з Стрийської державної нотаріальної контори заява ОСОБА_4 щодо згоди на придбання спірної квартири, яка є в матеріалах нотаріальної справи по оформленню вказаного договору.
З представленої нотаріальною конторою копії вказаної заяви від 09.06.2008 року встановлено, що ОСОБА_4 дала згоду на купівлю спірної квартири ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя. В цій же заяві зазначено, що ОСОБА_2 з цим ознайомлений.
Таким чином ОСОБА_2 визнавав на той час, що цю купівлю спірної квартири вчиняє за спільні кошти подружжя, а тому цим доказом також спростовані його пояснення в суді про те, що квартира придбана за його особисті кошти.
Його посилання в засіданні судової колегії 28.02.2014 року про те, що мались на увазі кошти 14603 грн. судова колегія не приймає до уваги, так як в попередніх судових засіданнях він однозначно визнавав та визнає ціну квартири 50 000 доларів США.
Інші доводи апелянта, не спростовують висновків суду, такі не грунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ч.1 п. 1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст.317 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2013 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Бермес І.В.
Судді: Мусіна Т.Г.
Савуляк Р.В.